10 квітня в київському кінотеатрі «Жовтень» стартує 13-й «Тиждень австрійського кіно». У програмі — п’ять австрійських фільмів останніх років, прем’єри яких відбулися на різних кінофестивалях. Жанрове різноманіття, як і щороку, вражає: документальна стрічка, комедійна драма, кримінальна комедія, драма і горор.
«Любі Прекрасні Кохані»
«Любі Прекрасні Кохані» — австрійський документальний фільм українського режисера Юрія Речинського. На екрані перед нами декілька умовно невійськових, тилових, сюжетів війни: евакуація стареньких мешканців прифронтових міст, українські матері з дітьми на іноземних вокзалах, ексгумація і перевезення тіл наших воїнів у машині з трагічним числом «200». Реалії українського життя з 2022-го, жахлива буденність, яка найбільше лякає своєю щоденністю, до якої ми, здається, ніколи не звикнемо. Камера, зазираючи в обличчя і наче підглядаючи, підслуховує розмови безіменних персонажів, у кожного з яких свої біди і хвилювання. «Любі Прекрасні Кохані» — це водночас кіно про розпач і втрати, а також про співчуття, взаємодопомогу і сподівання.
«Павич»
Найцікавішим учасником «Тижня австрійського кіно» є, як на мене, фільм «Павич» Бернгарда Венґера з зіркою німецькомовного кіно Альбрехтом Шухом, серед нещодавніх знакових робіт якого — «Берлін Александерплац» (2020) і «На Західному фронті без змін» (2022). В «Павичі», прем’єра якого відбулася на Венеційському міжнародному кінофестивалі, йому дісталася роль Матіаса, співробітника агентства з «оренди друзів». Його завдання — грати роль то вдячного сина мільйонера, то батька-пілота для «сина», то співрозмовника, з яким можна прорепетирувати суперечку. З часом Матіас настільки заграється цим вдаванням життя інших, що починає втрачати себе, насамперед втрачаючи дружину, яка звинувачує його в тому, що він наче не існує, ставши нереальним. Коли ж Матіас намагається її повернути, то спочатку звично вдає, що плаче, а потім наймає «друзів» зі свого агентства, щоб ті розіграли сценку пограбування. Усі його спроби стати справжнім ніби приречені на невдачу, адже ніхто не сприймає його серйозно, і навіть в останньому епатажному вчинку Матіаса, по суті, крику душі, глядачі вбачають лише перформанс. «Павич» — це фільм про персонажа, який настільки зачарувався власним «яскравим хвостом», що загубив і себе, і своє життя, і наприкінці ніби намагаючись заново народитися, голим виходячи з води. Знакове кіно про сучасний світ брехні, післяправди і фейків, коли у людині є стільки двійників у соцмережах, що неможливо визначати, хто з них істинний, та й істина нікому, зрештою, не потрібна.
«Тушкована свинина»
Фільм «Тушкована свинина» Андреаса Шмідта — кримінальна комедія, де два жанри перебувають в такому конфлікті, що, зрештою, заважають одне одному, а тому глядачу бракуватиме і злочинного, і смішного. Втім, хоч жанровий баланс у стрічці і не дотримано, але це цілком веселе, хоч і необов’язкове видовище. У колишнього поліціянта, а нині приватного детектива Флоріана Кіенцля є прийомний брат Едді Ковач, злочинець на випробувальному терміні, і сестра Саміра, яка загадково зникає, — така зав’язка фільму. Двоє братів, шукаючи Саміру, починають підозрювати Бенні Яґшица, корумпованого свинаря та кандидата в мери Граца, а далі події нагромаджуються, як в легендарному гамбургері, згаданому в назві. І найбільшою окрасою фільму, зрозуміло, є два брати, які в реальному житті разом складають музичний кабаре-дует Pizzera & Jaus. Їхні трагікомічні пригоди, однак, доволі передбачувані, попри різноманітні змови, вбивства і юридичні непорозуміння. «Тушкована свинина» вигадливо зроблена: це, по суті, хитро задумана збірка строкатих історій з цілою низкою цікавих персонажів, які з’являються буквально на хвилину-дві. І в цьому і плюс, і мінус фільму — заданий ритм досить швидкий, але разом це не тримається купи, і кіно Шмідта розсипається на окремі сцени, комічні самі по собі, однак такі, що не працюють в контексті загального сюжету.
«З поверненням, крихітко»
«З поверненням, крихітко» Андреаса Прохаска, який брав участь в Берлінському кінофестивалі, — горор з елементами психологічного трилеру. Це історія про лікарку Джудіт, яка роками живе в Берліні зі своїм чоловіком Раяном і має повернутися на батьківщину в Австрію, де після смерті батька вона успадкувала будинок своїх батьків. Однак, потрапляючи в це «рідне» село, Джудіт починає стикатися із таємницями власного життя, які так довго лишалися прихованими. Критики пишуть, що це кіно про травму, ідентичність і саморозвиток, однак більшою мірою він про пам’ять. Головна героїня починає сприймати своє життя як чуже, поступово занурюючись у безодню спогадів й опиняючись наодинці зі своїми страхами, і це відчуття особистої клаустрофобії майстерно передано у фільмі. «З поверненням, крихітко» — кіно з багатьма символами та художніми прийомами горорів, втім, воно більше про страх свого Я, здатного на таке, на що навіть не всі чудовиська спроможні. Джудіт, збираючи пазл власного життя, так глибоко пірнає у світ власних фантазій і нереалізованих бажань, що починає плутати реальність з вигадкою, і, оскільки на всі події ми дивимося її очима, то «З поверненням, крихітко» — це ще й тріумф ненадійного оповідача, який жахає не так тим, що показують, як тим, що можуть домислити глядачі.
Нагадаємо, що 13-й «Тиждень австрійського кіно» триватиме в Києві 10-15 квітня, а також кіноогляд пройде у Чернівцях з 30 квітня по 4 травня та у Львові 15-18 травня.
