В Україні вже кілька років триває бум видань класики. Видавництва змагаються в оригінальності дизайну та маркетингових рішеннях, і класика має попит.
Проте минули часи, коли ми просто раділи виходу чергової української книжки — незалежно від її якості. Український видавничий ринок потроху наситив книжковий голод, і тепер вибагливі читачі ретельно зважають на якість роботи з класикою — і очікують цього від видавців.
Читайте також: Сучасні видання давньої спадщини
Зокрема нещодавно у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вийшло ошатне видання «Києво-Печерського патерика». Та перша радість від того, що давню пам’ятку можна читати в сучасному красивому оформленні, була затьмарена браком культури видання давньої пам’ятки. Це зауважив харківський дослідник середньовічної і ранньомодерної літератури архієпископ Ігор (Ісіченко). Ілюстратором видання зазначений гравер Лаврської школи Майстер Ілля, що жив у XVII столітті. У барокову добу з’явилося кілька нових авторських редакцій Києво-Печерського патерика, Ілля зробив ілюстрації до однієї з них — «Патерик ілі Отечник Печерскій», опублікованої 1661 року й передрукованої в 1678 та 1702 роках. Ілля аж ніяк не був автором, хоч у деяких інтернет-книгарнях його некоректно вказують як автора.
Ба більше, текст видання, що вийшло в «А-ба-ба-га-ла-ма-га», взято не з барокової, а із давнішої середньовічної Другої Касіянівської редакції Києво-Печерського патерика 1462 року. І ніде про це не сказано. Це вже четвертий переклад цієї редакції українською, попередні здійснили о. Атанасій Великий ЧСВВ (1973), Ірина Жиленко (2001), Марія Кашуба й Надія Пікулик (2001). Тепер пам’ятку переклав історик і перекладач Володимир Панченко, котрий досі із церковнослов’янської не перекладав. Можна лише припустити, що видання здійснене за публікацією Дмитра Абрамовича (1930), перевиданою 1991 року Володимиром Крекотнем. У книжці про це не сказано.
Зате на сайті видавництва детально роз’яснено тип палітурки: «обтягнена коштовною тканиною, із золотим та сліпим тисненням, друк бронзою і червоним металіком».
Читайте також: Як видавали українську класику в минулому столітті
Ще один приклад браку уваги до роботи з текстологією — промо-кампанія видання «“Сновійко” та інші казки» Андерсена в перекладі Михайла Старицького від видавництва «Основи». В першому анонсі в соцмережах видавці наголосили на дизайні й ані слова не сказали про те, хто працював над текстом видання. Не було зрозуміло, чи йдеться про факсимільне видання, чи про наукове, чи про науково-популярне з передмовою й коментарями. Не сказано, з якої мови здійснено переклад Старицького — чи з оригіналу, чи за посередництвом іншої мови — російської, французької. Натомість у відповідях на запитання й подальшій промоції наголошено на тому, що «ошатний футляр підкреслює коштовність книжки, яка передаватиметься з покоління в покоління», а ілюстрації «деконструйовані на чотири канали кольорів і ресинтезовані, відтворені за допомогою спотових фарб». Ці безперечно важливі деталі не мали б ставити на другий план дослідницьку роботу з текстом.
Прикро, що у декого видання класики досі асоціюються з чимось статусним і дорогим, що варто лише подарувати чи отримати в подарунок, поставити на поличку і милуватися — без огляду на те, що написано й за якою редакцією.