Німецький письменник, публіцист та інтелектуал Марко Мартін на 35-ту річницю падіння Берлінської стіни виголосив промову в резиденції федерального президента Франка-Вальтера Штайнмаєра, у якій розкритикував німецьку наївність щодо Росії, популізм, «східнонімецьку ностальгію» та роль самого Штайнмаєра. Ця промова викликала широку дискусію, її переклали на польську та французьку, а дебати розвивались у різних напрямах і торкалися різних аспектів історії, політики й суспільства.
Тиждень поспілкувався з Марко Мартіним, зокрема, про багатополярність світу, виклики перед Європою, активізацію ультраправих партій, підтримку України й загравання з Росією.
— Нещодавно під час Мюнхенської безпекової конференції багато заяв лунало про багатополярність світу. Які виклики стоять перед Європою в умовах глобальної конкуренції між США, Китаєм і Росією?
— Скажу одразу, що я не є ні військовим експертом, ні експертом зі Східної Європи, ні «глобальним стратегом». Однак як письменник та інтелектуал, я, безумовно, маю свої думки, які охоплюють спробу проаналізувати плутанину в публічному дискурсі якнайкраще та якнайскромніше.
На мою думку, було б фатально передчасно списувати США з рахунків і фаталістично миритися з наступом Дональда Трампа. Без вільних, ліберально-демократичних та активних Штатів Європі загрожує небезпека бути розчавленою шматок за шматком між жорсткими авторитарними режимами Москви й Пекіна.
Нині передусім потрібне, звісно, зміцнення європейської обороноздатності, а разом із цим — дискусія на загальноєвропейському рівні, чому така готовність до оборони є екзистенційно нагальною потребою.
Однак дуже важливо шукати можливості взаємодіяти зі США поза Трампом. Це потребує мудрості, ба навіть хитрості, але вкрай необхідно нагадати американському суспільству, або принаймні тій частині, яка ще розсудлива, про спільний проєкт вільного Заходу.
— У Європі ми бачимо, як активізувались ультраправі партії. Зрештою, «Альтернатива для Німеччини» посіла друге місце на нещодавніх виборах. З огляду на це що, на вашу думку, чекає Європу найближчими десятиліттями? Чи є загроза радикалізації цих правих партій і рухів?
— Навіть якщо багатьом прогресистам це не подобається, без скорочення неконтрольованої масової імміграції частка голосів за крайніх правих зростатиме від виборів до виборів. Упровадити це потрібне обмеження, не скочуючись у ксенофобію та не розпалюючи ненависті на культурному ґрунті, стане великим завданням правоцентристських і лівоцентристських партій.
До цього треба додати непохитну зацікавленість Росії в підриві та руйнуванні демократичної стабільності континенту зсередини через пряму й опосередковану підтримку цих без винятку пропутінських партій. Багато хто з добронамірених протестувальників, які в нас виступають проти правих, на жаль, досі не усвідомили цього зв’язку.
— Щодо Німеччини, то на цих парламентських виборах у голосуванні знову дуже помітною є різниця між Східною та Західною Німеччиною. На 35-ту річницю падіння Берлінської стіни ви в промові говорили про поширену східнонімецьку посткомуністичну ностальгію. Як ви пояснюєте цей феномен і чому його досі не подолано?
— Цікаво, що старше покоління на Сході, як і раніше, переважно голосує за демократичні партії. Це суперечить тезі, яку я також тривалий час підтримував, що саме відбиток Німецької Демократичної Республіки — головна причина ультраправих виборчих уподобань.
Однак саме молодше покоління, перебуваючи у своєрідному авторитарному бунті, — і це аж ніяк не лише на Сході, — значною мірою голосує за праворадикальну «Альтернативу для Німеччини» та «Лівих», які виникли з колишньої комуністичної державної партії. Остання хоч і позиціонує себе як модну й прогресивну, але своєю відмовою від військової підтримки України фактично дотримується того ж пропутінського курсу, що й «Альтернатива для Німеччини».
Чи може бути так, що тут також зазнала краху система освіти й багато молодих людей просто не розуміє фундаментальної різниці між демократією та диктатурою? У будь-якому разі це запитання має поставити собі все німецьке суспільство.
— У своїй промові ви також говорили про німецьку наївність щодо Росії, про те, що російська політика Берліна має значну частку відповідальності за війну Путіна проти України. Чи готова Німеччина відмовитися від такої політики в найближчому майбутньому, на ваш погляд, і чому? Що потрібно для таких змін?
— Ну, ганебний проєкт «Північний потік», на щастя, залишився в минулому, принаймні я на це сподіваюсь. Але вже знову виповзають зі своїх нір, попри партійні відмінності, ті, хто поки що обережно, нібито лише запитуючи, зондуючи, знову говорить про начебто «дешевий російський газ» і видає його за панацею від економічної кризи.
Однак за цей час в Україні сталося стільки всього жахливого, що німецьке суспільство, ймовірно, уже виробило імунітет до таких проросійських сиренових пісень. Проте завдання громадськості, медіа та інтелектуалів — підтримувати цей процес пробудження, який досі не завершився.
Звісно, не в сенсі якоїсь «мілітаризації», яку я, зрештою, бачу лише в агресивній Росії, але з урахуванням однієї дуже простої істини: зараз в Україні захищають свободу всієї Європи, тож континент просто зобов’язаний підтримати цю боротьбу, хоча б із прагматичних міркувань, якщо навіть на мить відкласти питання моралі.
— Згуртованість Європи — важливий фактор для перемоги у війні проти Росії. Чи можливий такий консенсус серед європейських країн? І чи загалом Європа готова брати на себе лідерство?
— У країнах Балтії, Скандинавії, Польщі, Нідерландах і, звичайно ж, у рішуче налаштованій та пильній Великій Британії я бачу набагато більшу готовність чинити опір путінському фашизму. Тому скажу ще раз, що пробудження суспільства інших країн — наше спільне завдання.
Тексти й аналітичні матеріали таких українських авторів, як Софія та Юрій Андрухович, Андрій Курков і Володимир Єрмоленко, опубліковані в західних медіа, є незамінними, щоб зіткнути Захід із реаліями сьогодення. Ми на Заході маємо прислухатися до цих послань і поширювати їх. Тому що так, я вірю в загальноєвропейське просвітництво, вірю у вільне слово та в ті можливості, які воно дає для того, щоб виявити й скоротити прогалини в західному сприйнятті.
Звісно, це також передбачає вкрай потрібний розвиток спільної оборонної промисловості. Наголошувати на цьому знову й знову — це те, від чого залежить наша свобода, а отже, і гідність нашого життя в прямому сенсі цього слова.