Що ж, справдилися найгірші побоювання українських прогнозистів, і на «Оскарі–2025» найкращим фільмом назвали «Анору» Шона Бейкера про любов працівниці секс-індустрії до сина російського олігарха. Єдине, що нас може трохи втішити: з шести номінації стрічки Бейкера вона взяла лише п’ять нагород, тоді як ту єдину, не отриману, — не дали номінованому за «Найкращу чоловічу роль другого плану» росіянину Юрі Борисову. Дали ж натомість абсолютно передбачувано Кірану Калкіну за роль невротичного єврея Бенджі в «Справжньому болю» Джессі Айзенберґа.
Звісно, в Україні нас тригерить навіть сама тема «Анори», але, як не крути, у фільма натепер уже 75 нагород різних кінофестивалів, включно з «Золотою пальмовою гілкою» в Каннах, тож це справжній культурний феномен, хоч, як на мене, і з доволі посередньою художньою якістю. Причини його успіху в Америці — цілком закономірні, бо на сюжетному рівні «Анора» — це така собі оновлена версія Попелюшки і «Красуні» (1990) з Джулією Робертс. Тобто вічна історія дівчинки, яка хоче вийти заміж за принца. Анора з фільму буквально мріє про казку, бажаючи поїхати в парк розваг «Дісней Ворлд». Останнє — символічне місце для кількох героїнь різних стрічок Шона Бейкера, по суті, межа їхніх мріянь. Крім того, Бейкер декілька фільмів присвятив представницям секс-індустрії, і, отримуючи свій перший «Оскар» учора, режисер подякував їм за те, що вони розповіли йому всі ці історії. І в кінці «Анори» він свідомо обіграв завершення «Ночей Кабірії» (1957) Федеріко Фелліні, той незабутній погляд повії Кабірії.
Варто зазначити, що Шон Бейкер ще й став рекордсменом у тому, що до нього ніхто ніколи не отримував чотири особисті «Оскари» за одну стрічку. І це цілком заслужено, бо багато роботи в фільмах він робить сам: режисура, сценарій, монтаж, продюсування, а часом навіть виконує роль оператора. Уже 25 років він знімає низькобюджетні фільми (в «Анорі» у нього був найбільший бюджет за всю кар’єру — $6 млн) про маленьких і практично невидимих для багатьох людей, часто про секс-працівниць, показуючи, що і вони теж особистості зі своїми хай маленькими, але мріями і прагненнями. Тож звинувачувати його «Анору» в тому, що вона про росіян в Америці — це насправді скаржитися на дзеркало, бо ж справжнє мистецтво завжди випереджає свій час, і Бейкер, по суті, ще за два роки до цього побачив те, що зараз уже стало реальністю: зближення РФ і США. І хіба ж не знаково, що Америку в фільмі втілює секс-танцівниця, а Росію — обмежений і самозакоханий синок російського багатія?
Читайте також: Чому світ досі цікавить російська культура
Одним з сюрпризів «Оскара-2025» стала перемога Майкі Медісон в категорії «Найкраща жіноча роль» за головну героїню в «Анорі». І у фільмі Шона Бейкера вона справді найкраща, однак усі чекали, що омріяна статуетка відійде Демі Мур за сміливу і незабутню колишню зірку, що мріє про другу молодість, в «Субстанції» Коралі Фаржа (Тиждень писав про неї в статті про культове кіно). Певно, у це вже повірила і сама Мур, яка за сукупність своїх кінодосягнень давно б мала отримати «Оскар», тоді як нагорода 25-річній Медісон — усе ж більше аванс, точковий успіх, аніж підбиття підсумків. І це по-своєму зрозуміло.
Очікувано в номінації «Найкраща чоловіча роль» переміг Едрієн Броуді за роль угорсько-єврейського архітектора, який пережив Голокост і у своїх спорудах переосмислив цей досвід, у фільмі «Бруталіст». Про саму кінокартину найкраще сказав ведучий церемонії «Оскар» Конан О’Браєн, який вів її вперше: «Я так не хотів, щоб це кіно закінчувалося, і воно ніяк і не закінчувалося». Справді хронометраж фільму — 3 години 35 хвилин і навіть наявність в ньому запланованого антракту — це найслабша частина «Бруталіста», цього епічного кіно про еміграції і те, як капітал буквально ґвалтує митця. Броуді, який зіграв у чомусь схоже амплуа в «Піаністі», безперечно, цілковито награв на «Оскар», хоча в ідеальному світі в цій категорії мав би перемогти Рейф Файнз за майстерну роль кардинала в «Конклаві» Едварда Берґера. Цікаво, що, як свідчать опитування тих, хто голосував за ці нагороди, багато хто не вибрав Файнза тому, що хибно думав, що в нього вже є «Оскар» за роль в «Списку Шиндлера». «Конклав» натомість отримав лише один «Оскар» в номінації «Найкращий адаптований сценарій», і Пітер Строґан вийшов отримувати нагороду з жовто-блакитною стрічкою, прикріпленою до смокінгу. Україну безпосередньо згадала й акторка Деріл Ганна, яка оголошувала переможців в категорії «Найкращий монтаж». Після того, як ведучий розхвалив її роль брутальної героїні в фільмі Тарантіно, вона вийшла на сцену, сказала «Слава Україні» і додала: «Ось хто справжні круті шибайголови (real total badasses)».
Читайте також: Кінець Голлівуду, яким його знаємо? Фільми з використанням ШІ вже номінують на «Оскар»
Серед інших визначних лауреатів — двоє з «Wicked: Чародійки»: Пол Тейзвелл за «Найкращий дизайн костюмів», перший чорношкірий переможець в цій номінації, і Натан Кроулі за «Найкращу роботу художника-постановника». Останній — за реалістичні велетенські декорації з мінімумом спецефектів і за 9 мільйонів тюльпанів, висаджених для фільму.
Цікаво, що торік найкращою кінокартиною на «Оскарі» став «Оппенгеймер» про створення ядерної бомби, а цьогоріч — про наслідки любові до Росії. Тенденція вимальовується виразна, але невесела. І непросто сказати, хто кого тут наслідує: життя мистецтво чи навпаки. Очевидно одне: порівняно з попереднім роком номінанти були слабші, але саме в таких фільмах краще можна простежити нерв доби. Бо естетичне в них відходить на другий план, оголюючи етичне. Або ж брак етичного. У цьому ракурсі перемога «Анори» — це не так перемога мистецтва, як настрою, актуальних персонажів і загрозливих застережень. Питання тільки в тому, хто зробить з цього висновки, і чи зможе мистецтво бодай спробувати змінити світ на краще. Бо хтось же, крім ЗСУ, має врешті-решт цим зайнятися.