Годі носитися з «передбачуваністю».
Норвезькі посадовці люблять наголошувати на передбачуваності як відмінній рисі свого підходу до безпеки. Враховуючи їхнє північне сусідство, легко зрозуміти чому. Сусідній російський Кольський півострів — ядерний бастіон Кремля і ключова частина його дедалі більш занепалої системи стратегічного стримування. Навіть такі вороже налаштовані до Росії люди, як я, погоджуються, що варто підтримувати «стратегічну стабільність», тобто розуміння, що жодна з наддержав не здатна виграти ядерну війну. Як наслідок, усім буде безпечніше.
Тому Норвегія давно обережно скрадається на своїй північній території. Незначна військова присутність і навчання подалі від кордону. Норвегія також нервує, що союзники втручаються у справи цієї чутливої території. Заходять у ці води й посилюють напруженість, а потім відпливають, залишаючи нас із наслідками, нарікають чиновники. Ситуація починає змінюватися, заявив прем’єр-міністр Йонас Гар Стьоре на конференції з питань безпеки в Осло минулого тижня (де я, зізнаюся, очолював одну з панельних дискусій).
Проте обережних змін недостатньо. Поки норвежці розважливо грають у дипломатичний відповідник хнефатафлю (версія шахів від вікінгів), Росія зосередилася на геополітичному еквіваленті бузи — міксі народного танцю і бойових мистецтв, і ця вистава — широкомасштабна, руйнівна і непередбачувана.
Зокрема, мішенню є норвезький архіпелаг Шпіцберген, де Росія користується певними економічними правами згідно з міжнародним договором, підписаним 1920 року. Нещодавно російський політик Сєргєй Міронов запропонував перейменувати Шпіцберген на «Поморські острови», на честь етнічної меншини з далекої півночі Росії. (Маленька незручна деталь: російська влада переслідує поморів). Якщо серйозніше, то Андрєй Гурільов — член оборонного комітету російської подібності парламенту, Думи, — нібито пропонує створила там військові бази Росії.
Передбачуваність тут не допоможе. Росія вже продемонструвала готовність порушувати правила на Шпіцбергені і діяти загрозливо. (Норвезькі можновладці промовчали про деякі випадки поганої поведінки). Справжня мета цих каверз: запровадити «нову норму», за якою порушення правил Росією стане частиною життя. Це не просто тригерування, а підрив довіри громадськості і надійності стримування НАТО. Ціну за це платить не лише заможна, добре озброєна Норвегія, а й інші, слабші і вразливіші до ворожих дій країни.
У час, коли трансатлантична єдність під загрозою і дедалі більше говорять про приреченість європейської безпеки, особливо важливо, щоб найсильніші країни Альянсу виявили не лише рішучість, а й ініціативність. Замість щоранку з острахом відкривати поштові скриньки, побоюючись чергових каверз Росії, наші можновладці повинні зайняти позицію сили й виробити власні ідеї, і нехай у Кремлі замовляють таблетки від головного болю. «Як ми пояснимо це босові?», — нервово запитуватимуть вони себе, жахаючись нашим рішучим крокам.
Ось вам одна ідея. Норвегія входить до складу Об’єднаних експедиційних сил (JEF) — військової структури швидкого реагування з 10 країн за участі п’яти скандинавських країн, трьох країн Балтії і Нідерландів, а також номінального лідера, Великої Британії. Ці активні, неформальні сили заповнюють прогалину між НАТО із неповоротким процесом прийняття рішень й оборонними заходами окремих країн.
Найближчими тижнями Норвегія прийматиме засідання міністрів країн JEF. Варто провести його на Шпіцбергені. Ба більше, норвежці мають заохотити військових високопосадовців запрошених країн прибути на зустріч в одностроях і військовими літаками, а не цивільними рейсами. Якщо ви згодні з норвезькими чиновниками, що Шпіцберген — лише шматок норвезької території, то це не більш провокаційно, ніж запрошення іноземних високопосадовців у будь-яке інше віддалене місце. Час світові звикнути до божевільних спонтанних норвежців.