Так, Наполеон… Після завершення свого політичного життя цей ще зовсім не старий чоловік, недавній володар Франції та половини світу, запхнутий тепер на острів Святої Єлени, — чим він там особливо переймався?
До нього туди припливали досить поважні люди, з якими йому не було нудно розмовляти про все на світі, а найбільше — про недавнє минуле: як він завойовував те й те, тих і тих, як володів Францією та Європою, як поводився з підкореними владарями, про те, що залежало від нього, а що — невідомо від кого, тобто від провидіння чи долі, яка йому врешті-решт несподівано й загадково зрадила.
Коли не було з ким балакати, він писав.
І що ж, судячи з тих писань, особливо зачіпало Наполеона в спілкуванні з відвідувачами? Від них він дізнавався, що на материках йому закидають неповажне ставлення до законності. Йому, бачте, дуже не хотілося, щоб прийдешні покоління бачили в ньому зухвалого порушника законів, писаних і особливо неписаних — законів честі, порядності, пристойності.
Отако. Ти не хто-небудь, а Наполеон Бонапарт. Тебе підняла над світом революція. А будь-яка революція — це беззаконня. Ти став захисником головних здобутків революції. Законної власності, законних прав, законного місця в державі й суспільстві були позбавлені нещодавні господарі загального буття. І все ж таки для твоїх сучасників поняття законності продовжує, значить, існувати, хай і нової! І ти маєш відповідати за свої вчинки за всією її строгістю, а вона ж не вся писана й тому особливо невблаганна!
Усе виправдовувався, виправдовувався — перед сучасністю й історією…
Коли зараз деінде в Україні зайде мова про щось таке, хтось обов’язково згадає чинних можновладців: чого-чого, а наполеонівських переживань — хай вони були тільки для годиться, хто ж це може знати — від таких наших сучасників, мовляв, не дочекатися. І хтось теж обов’язково додасть, що наші правителі такі, як і всі ми. Як і ми, люди добрі! І доки ми будемо такими — такими будуть і вони, і доки так буде, не можна буде сказати, що живемо справді по-людськи.
Якщо вам трапиться молода вчителька історії, яка знає, на кого вчилася, і складала іспити не за гроші, а таку в Україні ще можна знайти, вона скаже, що річ у тім, що більшість людей на планеті все ще змушені, по-перше, працювати, по-друге — заради шматка хліба. Ця потреба зберігає в нас майже все тваринне.
І який же з останніх прикладів повного беззаконня в голові (а в душу хай заглядають інші) згадується — принаймні мені?
Міністр фінансів України Сергій Марченко пропонує — уголос! — скасувати банківську таємницю. Вона й так уже значною мірою умовна — ганебно й небезпечно умовна, а він наполягає на повному й відкритому знищенні цієї основи прав людини.
Коли людина раптом постає перед вами такою, то не знаю, як у кого, а в мене перше бажання — побачити її: «Покажіть мені цього добродія!». У таких випадках у народі ще кажуть: «У нього, мабуть, і жінка є». І дійсно я майже інстинктивно кинувся шукати те, що називають особистими даними: скільки йому років, звідки він, на кого вчився, що робив до того, як стати міністром не чогось, а фінансів, і не десь, а в Україні… Ще в таких випадках вигукують: «Що ж це робиться? Куди прямує світ?!»
Шукав я ці та й інші, зовсім уже дрібні й тому, як то буває, найбільш красномовні подробиці, а з голови, майже з підсвідомості не йшло: я ж сам був таким! Майже до самого кінця радянки… Вірив, правда, не в наявний соціалізм, а в гарний, правильний, лєнінський, і кому ж, як не мені, такому свідомому, підкованому, було знати, що він, Лєнін, казав перед самою перемогою, чого він вимагав від першої і останньої демократичної післяцарської влади, що в нього йшло пунктом № 1. «Негайно скасувати комерційну таємницю!»
Чогось мені не вистачало: чи то духу, чи просто нагоди, а найбільше — знань та усвідомлення, що вони потрібні, щоб зрозуміти хоча б такий спадок того ж таки Наполеона, як його цивільний кодекс. Він так і називається вже двісті років — Кодекс Наполеона — і має силу, вирішальну творчу силу, до сьогодні; це дороговказ для більшості країн, принаймні на словах і на папері, а де на ділі — там свобода, заможність і хоча б відносний спокій. Мене в ньому ще в юності вразило, хоча й не похитнуло віри в комунізм, одне положення. Усна комерційна угода дорівнюється до задокументованої, якщо суд дійшов висновку, що вона відбулася.
А банківську таємницю узаконили на європейському континенті (у Швейцарії) ще раніше — на сто років раніше.