Як і скільки Росія готувалася до підводно-диверсійної війни, чому їй вигідне пошкодження «Північних потоків» та хто й навіщо влаштовує сьогоднішні диверсії в Балтійському морі? Тиждень поспілкувався з експертом з міжнародних енергетичних і безпекових відносин — президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом Гончарем.
— У Балтійському морі останнім часом регулярно відбуваються диверсії, спрямовані на канали зв’язку й інфраструктурні об’єкти різних європейських країн. У цих діяннях логічно підозрюють Росію, але чи є цьому докази?
— Те, що сьогодні не можуть довести наявність зловмисного задуму, не означає, що його не було. Оскільки факти пошкодження різної підводної інфраструктури — телекомунікаційних кабелів, силових кабелів, газопроводів — наявні. Як і наявні інструменти злочину, а саме якорі китайських контейнеровозів чи російського танкера. Тому коли ми поставимо собі класичне запитання: а кому вигідно? То відповідь очевидна.
Якщо ж піти від протилежного, то хіба шведи, наприклад, чи данці перериватимуть телекомунікаційний кабель між Фінляндією та Естонією? Чи, скажімо, поляки таке робитимуть у випадку Швеції та Литви? Теж ні. Залишається цілком логічна підозра в один бік. Тому що решта країн Балтійського моря — це члени Європейського Союзу й НАТО. А Росія стоїть окремо. Якщо поглянути на той інструментарій, який вона має, то якраз ті спеціальні сили, які є в її розпорядженні, можуть це робити. Робити, по-перше, чужими руками, а по-друге, за новою розробленою методологією, яка спрямована не тільки на те, щоб зробити диверсійну дію, а й на те, щоб третім сторонам було дуже важко її довести.
Це високе мистецтво спеціальних операцій у підводному просторі. Коли завдання стратегічного характеру досягаються без застосування військових зусиль регулярних підрозділів. І це високе мистецтво полягає в тому, що, як йдеться про технічні системи, усе видається якимось випадковим технічним інцидентом. Бо дійсно, коли мова про мілководдя, якорі доволі регулярно що-небудь переривають на дні морському. Чи, наприклад, риболовецькі трали. Такі випадки були. Але одна справа, коли це відбувається раз, як у випадку з розривом газопроводу Balticconnector та оптоволоконної лінії зв’язку між Фінляндією і Естонією 7 жовтня 2023 року. Це був перший інцидент на Балтиці, і акцентували якраз на тому, що це трапилося випадково й зловмисний задум не є доведеним. Але коли це було вже чотири рази й за доволі короткий проміжок часу, то… Один раз — випадково. Ну, два — ще можна повірити. Але тут уже бачимо систему. Поки що невипадковість не доведена, але це поки що.
— Навіщо Росія це робить? У чому її інтерес?
— У такий спосіб вона намагається послати меседж Європейському Союзу й НАТО, щоб запобігти певним їхнім діям щодо себе на Балтійському морі, а саме обмеженню російського нафтового трафіку через Балтику й Данські протоки. Про це заговорили в контексті так званого російського тіньового флоту.
Балтика — номер один для Росії з експорту нафти й нафтопродуктів. Основний обсяг його йде саме з балтійських портів. За російськими даними, це десь 57 % всього нафтоекспорту Росії, тому це чутлива для неї зона.
І 15-й санкційний пакет, і 16-й, який мають ухвалити, якраз стосуються танкерного флоту, що обслуговує цей російський нафтовий потік з Балтики. Тому, на мій погляд, Росія наче сигналізує: ви не чіпаєте наш нафтовий потік, а ми не чіпатимемо вашу підводну інфраструктуру. А якщо будете, то дивіться, що може трапитися.
І тут, у контексті інтересів Росії, важливий такий момент. На Балтиці є певні підводні комунікації, але їх насправді не дуже багато. Це здебільшого телекомунікаційні кабелі, кілька силових кабелів і підводних газопроводів. Розірваний і відремонтований був Balticсonnector. Ще один газопровід, який сполучає норвезькі родовища з Польщею, — Baltic Pipe. Його кілька років тому ввели в експлуатацію. Але коли ми поглянемо на сусіднє з Балтикою Північне море, після Данських проток, то там підводна інфраструктура дуже насичена. І це вже не просто телекомунікаційні кабелі. Там розміщена дуже важлива для Європейського Союзу й країн — членів ЄС енергетична інфраструктура — нафто- й газопроводи з норвезьких родовищ у Північному морі до континенту.
Норвегія сьогодні номер один для ЄС в постачанні газу. Була номером два, коли Росія тримала першість, але не набагато відставала від неї.
Також на дні Північного моря проклали велику кількість силових кабелів від офшорних вітропарків, які набудували на Північноморському мілководді у виняткових економічних зонах Німеччини, Нідерландів, Данії, Швеції та Норвегії. І звісно, що розрив, наприклад, газопроводу з найпотужнішого в Європі норвезького нафтогазового родовища Троль у напрямку до узбережжя — це дуже серйозна катастрофа й удар по енергетичній безпеці Європи. Це не Balticсonnector на 2,6 млрд куб. м/рік, а, наприклад, Franpipe з видобувної платформи до французького Дюнкерка потужністю 19,6 млрд куб. м/рік чи Europipe-II до німецького Дорнума на 24 млрд куб. м/рік. І в цьому контексті, на мій погляд, Росія натякає, мовляв, ось тут на Балтиці розірваний якийсь там телекомунікаційний кабель, який можна обійти через інші. А якщо відбудеться щось серйозніше, то вам буде непереливки. І знову ж таки: «А ви докажіть, що то ми зробили?» Мені здається, росіяни сьогодні на країнах Балтійського регіону, як на кроликах, відпрацювали. Ніби всі розуміють, хто це зробив, а от довести джерело зловмисного задуму не можуть. І тому в Росії розв’язані руки.
— До яких ще дій може вдатися РФ, якщо її натяки проігнорують?
— Будуть, очевидно, якісь наступні дії. Ще, скажімо, був випадок у районі Норвегії, якому чомусь менше приділили уваги. У 2022 році між Норвегією та архіпелагом Шпіцберген теж був розірваний кабель зв’язку, який сполучав станцію космічного зв’язку на архіпелазі з узбережжям. Росія не раз висувала претензії країні, що, мовляв, ця станція служить військовим цілям, а згідно зі Шпіцбергенським трактатом 1920 року архіпелаг — демілітаризована зона. Ну, звісно, російські закиди були безпідставні. Але той факт, що станція працювала в інтересах Європейського космічного агентства й НАСА, які, окрім цивільних, мають також військові програми, передусім НАСА, звичайно, послужив для Росії аргументом — і раптом стався розрив цього кабелю зв’язку. «Раптом» беру в лапки.
Отже, були прецеденти не тільки в Балтійському морі. Тому цей натяк через Балтику на Північне море і той факт, що в Північному морі вже не раз і не два, і не п’ять спостерігали випадки, коли під час навчань НАТО в цій зоні раптом з’являлися «половити рибу» російські траулери, якраз багато про що говорять. Чи, наприклад, коли фіни затримали російський танкер Eagle S, на якому знайшли цілу купу нехарактерного для такого судна обладнання, що більше використовується для розвідувальної діяльності із застосуванням технічних засобів.
Усе це говорить про те, що в Росії все готове, щоб у час Х зробити масштабні диверсії. Саме масштабні. Бо поки що йдеться про одиничні випадки, які, може, і дошкульні, але не мають фатального впливу.
От нині стався обрив силового кабелю між Естонією та Фінляндією. Річ неприємна. 650 МВт потужності зникло незадовго до відключення енергосистеми трьох країн Балтії від російської. Можна трактувати, що Росія намагається в такий спосіб зірвати це від’єднання Балтійських країн, тому що так чи інакше, коли ці країни сполучені з їхньою енергосистемою, вони мають чутливіше ставитися до російських інтересів. А тут раптом вони від’єднуються. Ці країни давно є членами ЄС та НАТО, і, звісно, дивно, що вони так довго зберігали себе в російському енергетичному полі. Але зрештою вирішили від’єднатися, і розрив кабелю ніби застереження. В принципі, ушкодження кабелю не носить якогось фатального характеру, щоб від’єднання не відбулося. Воно відбудеться. Але у випадку, як я вже зазначив, наприклад, якоїсь масштабної диверсійної дії проти газопроводів із Північного моря в бік континентальної Європи, то наслідки будуть зовсім іншими. У випадку диверсії, наприклад на Europipe-II, Німеччина позбудеться 24 млрд куб м газу, Росія тут же запропонує негайно запустити в експлуатацію вцілілу нитку «Північного потоку-2» потужністю 27,5 млрд куб м. І це видаватиметься «простягнутою рукою допомоги».
На сайті Центру «Стратегія ХХІ» є моя ґрунтовна робота кінця 2022 року, де я описав можливі сценарії. Росія системно й планомірно готувалася до підводно-диверсійної війни впродовж тривалого часу — щонайменше років десять. У нашому журналі «Чорноморська безпека» було кілька публікацій про підводну активність РФ у Чорному морі й на Балтиці починаючи з 2018 року. Для операцій під водою в Росії є спеціальний інструмент, що називається Головне управління глибоководних досліджень Міністерства оборони Росії (ГУГД). Воно існує з 1963 року, але якраз 10 років тому, туди кинули серйозні гроші, зробили потужне технічне переоснащення. ГУГД ніколи не було на слуху, але на Заході вперше забили тривогу десь наприкінці минулого десятиліття. Тоді цілий ряд достатньо авторитетних американських і британських адміралів та генералів висловилися на тему того, що за останні кілька десятиліть надзвичайно розширилися морські підводні комунікації між Європою і Північною Америкою, побудували мережу різних газопроводів, енергетичних кабелів і що якраз у цих місцях, серед яких і глибоководна зона Північної Атлантики, помітили активність російських підводних човнів спеціального призначення. Таким публічним проявом діяльності цього управління глибинних досліджень була аварія на підводному човні так званому Лошарику 2019 року, коли загинуло 14 членів екіпажу. Як з’ясувалося, там були не звичайні матроси чи молодші офіцери, а усі з великими зірками — герої Росії.
По суті, ця країна створила цілу низку засобів для роботи на глибокій воді. І одна справа Балтика чи Північне море, які є мілководними й де всього можна досягти, так би мовити, якорем. В Атлантиці ж на глибині 4 чи 6 км якорем нічого не досягнеш. Проте створені такі глибоководні апарати, які можуть доставлятися до відповідної зони підводними човнами чи надводними цивільними суднами, а далі робити свою справу, зокрема перерізати кабелі, для чого є спеціальні підводні маніпулятори з різаками. І цьому навряд чи хто може завадити на такій глибині.
Тому тривогу забили давно. Інша річ, що ніхто з політичних очільників ключових держав, як от США та Великої Британії, а також Європейського Союзу, НАТО не звертав на це уваги. Вважалося, що Росія ж теж веде бізнес із Європою, то що вона буде там псувати… Доки не відбулася диверсія на газопроводах «Північний потік». До речі, теж запитання: хто це зробив? Воно й досі залишається формально відкритим.
Тому ситуація видається такою, що РФ посилає відповідний сигнал. Ви ж, мовляв, уже усвідомили, які засоби й можливості ми маємо в Росії та що для вас це може означати? Якщо відбудеться не якийсь поодинокий випадок, а щось масштабніше. Це її спосіб запобігти дії з боку Європейського Союзу щодо обмеження нафтового трафіку. А втім… Логіка в росіян яка? Що газопроводи «Північний потік» знищили американці або американці з норвежцями. Це ті версії, які офіційно просуває Росія. І то зовсім не українська версія. Вони, навпаки, кепкують з неї. Ну, а з огляду на це логічним є те, що вони можуть якраз планувати операції стосовно норвезького газу в Європі. Мовляв, якщо щось трапиться, то куди ви, європейці, подінетеся без нашого газу? А ми готові… Тому Путін упродовж 2024 року разів чотири й робив Шольцу відкриті публічні послання, що варто переглянути підходи та запустити цю нитку в експлуатацію. Бо, мовляв, коли Україна припиняє транзит, то для Європи залишається лише одна ниточка Турецького потоку, а цього замало буде.
Отже, на мій погляд, ця підводна активність Росії в Балтиці, спрямована на те, щоб рельєфніше висвітлити для європейців можливі наслідки по Північному морю. А далі за принципом: створити для європейців проблему й тут же запропонувати механізм вирішення. Але в притаманній Росії манері. Дивіться, у нас якраз усе готово, щоб повернути вас до газового раю.
— А що ви думаєте щодо «Північного потоку»? Хто це міг би зробити? І чи не зацікавлена була в цій диверсії Росія?
— Власне це була російських рук справа. Там своя логіка. І полягала вона в тому, щоб розкрутити цінову спіраль на газовому ринку Європи через поступове зменшення постачань. Тому на ринку виник серйозний дефіцит, коли постачання газу припинилися по «Ямал — Європа», а згодом і по «Північному потоку», який працював з перевищенням повної потужності 55 млрд куб м, а фактично прокачував 60. Росія хотіла в такий спосіб одночасно і заробити, і підштовхнути Німеччину до запуску «Північного потоку-2».
Європейські компанії стали звинувачувати «Газпром» у тому, що всі його ігрища зі зменшенням обсягів постачання по першому «Північному потоці» й з турбінами Siemens, які той подавав як форс-мажор, — це брехня. Стали погрожувати звернення до арбітражу за стягненнями з «Газпрому» з-за порушення ним контрактних зобов’язань. І тоді знадобився якийсь реальний форс-мажор, бо інакше корпорації загрожували штрафні санкції десь на $30 млрд.
«Газпром» тоді казав: бачите, ваші санкції діють проти нас, ми не можемо відремонтувати турбіну Siemens на газокомпресорній станції, тому газопровід не може працювати на повну потужність, а потім він взагалі не зміг працювати, і ми нічого зробити не можемо. Скасовуйте санкції — і все буде нормально, а інакше форс-мажор. Тоді європейці сказали, що це не форс-мажор і що їх просто обманюють. Бо не можуть одна за одною ламатися турбіни Siemens. Коли це перший раз трапилося — добре, усе ламається. Але коли вдруге, а до того ж на компресорній станції є запасна турбіна, яка й служить, щоб за потреби нею можна було замінити зламану, то цей так званий форс-мажор викрили. І тому зробили реальний форс-мажор — диверсію на потоках 26 вересня 2022 року, але все одно це не спрацювало.
«Газпром» уже має сплачувати стягнення за рішенням арбітражу на €13 млрд після позову з боку німецької компанії Uniper. Інші компанії, надихнувшись прикладом Uniper, теж звернулися до суду. Десь 2025 року ще буде низка рішень. Там уже, може, не буде €13 млрд, як у випадку з Uniper, бо це був основний партнер «Газпрому» в Європі. Але… австрійська OMV вже теж наприкінці 2024 року отримала позитивне рішення арбітражу на суму €230 млн, а ще будуть інші. Тому форс-мажор не спрацював. Ну, але це вже з’ясувалося потім.
Фактом же є те, що західні розслідувачі зайшли в глухий кут, оскільки хибно виходили з того, що, мовляв, у Росії немає мотивів знищувати свої газопроводи. Вони їх робили, вони інвестували й вони зацікавлені в тому, щоб цей газовий бізнес розвивався.
Просто типово європейська логіка, що газ, газопроводи — інструменти бізнесу для заробляння грошей. А в Росії інша логіка: газ та інфраструктура його доставки — це зброя, а не тільки товар і можливість заробляти гроші.
Тому західне розслідування підвисло. Ну, а випадки надалі вже з телекомунікаціями, з тим же Balticсonnector, із силовим кабелем показали росіянам, що напрацьована методологія підводної війни працює. Ніхто довести не може причетність Росії. Ось що цими днями прозвучало з боку шведської поліції стосовно розслідування розриву оптоволоконного кабелю між Швецією і Латвією якорем чи то китайського, чи то болгарського танкера під прапором Мальти: «…можемо впевнено сказати, що це не випадок диверсії. <…> Встановлено, що обрив кабелю спричинило поєднання погодних умов і недоліків в обладнанні й морській майстерності».
Тому нині йде війна нервів. Чия візьме. Чи Росія своїми заходами превентивного характеру зрештою змусить європейців припинити примусові дії проти російського танкерного флоту в зоні Балтики й Данських проток, чи, навпаки, візьме гору консолідована європейська воля. І передусім групи держав Балтійського моря, щоб обмежити небезпечний нафтовий трафік з Росії. Особливо, з урахуванням тих можливих наслідків аварії танкерів з колосальним розливом нафти чи нафтопродуктів, які сталися в Чорному морі наприкінці 2024 року, коли два російських танкери розкололися під час шторму й забруднили акваторію моря — і тепер де тільки той мазут не знаходять. І це ж були ще малі танкери класу ріка — море з водотоннажністю порядку 7 тис. т. А те, що ходить на Балтиці, яка є мілководним напівзамкненим морем, — це танкери по 100 тис. т і більше. І наслідки будуть співвимірні з тим, що було 2002 року у випадку аварії танкера «Престиж» у Біскайській затоці біля берегів Іспанії. Тоді ліквідація наслідків обійшлася в $4 млрд. У випадку ж Балтики сума може бути на порядок вища —приблизно в €10 млрд.
— Як ви думаєте, російський шантаж може спрацювати? Європа злякається? Чи все ж таки знайде спосіб поставити Росію на місце?
— Мені здається, що консолідована політична воля Європи все-таки є. Особливо з огляду на загрози американського ізоляціонізму, що ваші європейські справи — це ваші європейські справи, вирішуйте їх самі. Я бачу активізацію, готовність до жорсткіших дій щодо Росії. Думаю, усе-таки є підстави вважати, що це спрацює. Цього разу спрацює. Особливо після випадків у Чорному морі й кількох ситуацій буквально цими тижнями в західній частині Балтики, коли відмовляли двигуни танкерів, які перевозили великі обсяги нафти. У європейців це якраз активізувало підхід, що не треба чекати, коли на Балтиці трапиться щось подібне до того, що було 2002 року з танкером «Престиж». Чи ось нещодавно з російськими танкерами в Чорному морі. Треба Балтику очистити від цього.
Тож, здається, така рішучість визріла, але як швидко будуть дії — невідомо. І звідси така підвищена активність Росії з використанням чужих рук.