«День бою» («Day of the Fight»), який ми так і не побачили в кінотеатрах, — одна з найкращих екзистенційних драм останнього часу. Прем’єра фільму відбулася на 80-му Венеційському міжнародному кінофестивалі ще 5 вересня 2023 року. Стрічка мала обмежений прокат. В Україні не виходила. Це фільм про один день із життя вигаданого бруклінського боксера ірландського походження Майка Фланніґана («Ірландський Майк»), якого дуже реалістично грає актор «Мрійників» (режисера Бернардо Бертолуччі) Майкл Пітт. З одного боку, дебютна картина Джека Г’юстона є римейком короткометражки «День сутички» (1951) — першої роботи видатного Стенлі Кубрика. Режисер, який у 1968 році створить неперевершену «Космічну одіссею 2001 року», зняв свій фільм на власні кошти й отримав за нього $100 від кінокомпанії RKO Pictures. З другого боку, «День бою» — режисерський дебют актора Г’юстона, останнього представника династії Г’юстонів, який пішов слідами свого діда Джона. Фільм майже як валентинка його дідусеві, який не лише зняв відомий бойовик 1972 року «Жирне місто» («Fat City»), а й сам був боксером-аматором у молоді роки. «День бою» Джека Г’юстона — чорно-білий фільм. Серед ролей ми бачимо Джо Пеші. Г’юстон явно хоче сказати своїм глядачам, що він великий шанувальник «Скаженого бика» («Raging Bull», 1980) Мартіна Скорсезе. Фланніґан не здається таким напруженим, запальним і неспокійним хлопцем, як Джейк Ламотта у виконанні Роберта Де Ніро. Він радше, навіть зовнішньо, нагадує репера-одинака Джимі Сміта з робітничого класу у виконанні Емінема з фільму «Восьма миля».
Сюжет картини будується навколо протагоніста Фланніґана, який нещодавно відкинувся з в’язниці. Перед нами така собі одноденна подорож Леопольда Блума, головного героя «Улісса» Джеймса Джойса. Фланніґан, наче Одіссей, мандрує до місця свого бою. Цей шлях пролягає від конури, у якій він живе, до боксерського рингу. Протягом мандрівки він заходить до старих приятелів і родичів (Стів Бушемі), місцевих ділків, здає в ломбард сімейну прикрасу, робить ставку на свою перемогу, навідується в зал до свого тренера (кумедного й нецензурного Рона Перлмана). Фланніґан стикається не тільки з різними людьми на вулиці, а й з відгомоном своєї фізичної травми (аневризма мозку), яка колись поставила хрест на його спортивній кар’єрі. У той самий час він мандрує лабіринтами своєї пам’яті, згадуючи дитинство, покійну матір, жорстокого батька, втрачену «родину» й збитого на смерть хлопчика. За злочин, який він скоїв, розплатився ув’язненням, а ще розплачується душевними стражданнями.
На своєму шляху він відвідує католицький собор. Тут зразу згадуються слова Христа з Євангелія: «Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара» (Мт. 5:23–24). У соборі він спілкується зі священником (Джон Маґаро з фільму «Минулі життя»), своїм другом, про природу розкаяння. «Каяття — це шлях, який ми проходимо, щоб зрозуміти, що зробили неправильно». Фланніґан іде далі, нагороджує щирими чайовими людей на своєму шляху, доброзичливо спілкується з ними, віддає незнайомій дівчинці, яка замерзає, свою куртку. Заходить до матері (чи то колишньої дружини) своєї дочки, обідає з нею, шукає примирення. Віддає все, що має. Відвідує батька (Джо Пеші) в будинку для літніх людей, де виливає душу перед тим, хто вже давно втратив здатність притомно реагувати й говорити. Приходить на могилу хлопчика, якого збив своїм автомобілем. Промовляє: «Скоро з тобою побачимося, малий». Нарешті виходить битися на арену Медісон-сквер-гарден проти чемпіона світу Маркуса Флетчера за звання чемпіона світу в середній вазі. Голос за кадром картини Кубрика 1951 року говорив: «Ідучи на арену, де його очікують 3000 глядачів, Волтер поступово перетворюється на іншу людину. Це людина, яка не може програти. Яка не має програти. Його рухи стають жорсткішими, ніж вони були ще годину до того. Вони вже стають лютими за своєю природою. Вони належать людині рингу». Щоби підкреслити це перевтілення бійця, у певний момент, коли герой Пітта виходить на ринг, у фільмі 2023 року звучить пісня 1971 року «Ти коли-небудь бачив дощ?» («Have You Ever Seen the Rain?») американського гурту Creedence:
I wanna know, have you ever seen the rain?
I wanna know, have you ever seen the rain
Comin’ down on a sunny day?
Я хочу знати, чи ти коли-небудь бачив дощ?
Я хочу знати, чи ти коли-небудь бачив дощ,
Який би йшов у день ясний?
У важкому й довгому бою Фланніґан повертає собі титул. Він виграє головний бій свого життя. Як на ринзі, так і на життєвому шляху. Він став чемпіоном світу й примирився з усіма, хто його оточує. Про нього тепер говорять тільки добре як у ринзі, так і поза ним. У таксі, яке везе його, побитого, додому, він чує від водія майже слова блаженства з Нагірної проповіді: «Люди хочуть знати, навіщо ми тут. Ми тут, щоб допомагати одне одному. Допомагати безпорадним, заспокоювати наляканих і втішати тих, хто плаче». Майк, який достойно пройшов свій шлях спокути, залагодив стосунки з людьми, повертається у свою квартиру, змучений тілом, а не душею, лягає на ліжко й іде по-ірландськи…