Зима. Панує магія казкового сніжно-білого простору, де в ідеалі заховуєшся в плед, наливаєш горнятко чаю чи кави й так хороше — хочеться поринути у світ якоїсь казки…
Часом думаю, як багато талановитих авторів у світі. Скільки книжок, які своїми фантастичними світами, створеними авторами, заполонили серця мільйонів читачів. Чи то «Гаррі Поттер» Джоан Ролінґ, чи то «Володар перснів» Джона Толкіна, «Хроніки Нарнії» Клайва Стейплза Льюїса, інтелектуально-магічні оповідки Сельми Лаґерлеф. Міркую, а чи було щось таке в українській літературі, що так само могло полюбитися читачам і читачкам. І зрозуміла, що такі приклади є, просто біль нашої історії, оніміння й забуття не дали цим авторам і текстам пролунати крізь усі кордони.
Тепер як ніколи актуально доносити світові, що українська культура невіддільна від їхнього простору. Що в нас теж є автори із сильними фентезі-світами, які вдало опрацьовували всі відомі міфи й легенди, водночас залучали актуальні теорії про гендер, постколоніалізм, психоаналіз.
Магічні дивосвіти в літературі, казки й легенди зближують українську культуру з європейською. Через оцю ніби дитячу магію слово народу може летіти по всьому світу. У цьому тексті пишу, щоб не забути й дати летіти далі слову про одних із найкращих українських митців — до того ж подружжя! — Василя Королева-Старого й Наталену Королеву, які творили фантастичні світи в літературі.
Знайомство
Він — міністр Української Народної Республіки, громадський діяч, письменник. Вона — нащадниця відомих польських, литовських та іспанських родів, серед яких відома ще за козацьких часів родина Дунін-Борковських, освічена аристократка, яка цікавилася мало не всім — літературою, живописом, театром і наукою (тривалий час захоплювалася єгиптологією). Після поразки української революції 1917–1921 років Королів-Старий емігрував за кордон до Чехії. Там викладав у сільськогосподарській академії. Тоді ж до Чехії перебралась і Наталена. Вони познайомилися в Празі й до кінця життя мешкали в Чехії, у місті Мнєлнік, де нині є постамент на їхню честь. Хоч познайомилися й одружилися вони не в Україні, цей тандем розвинув творче українське начало в Наталені. Після того як стала Королевою, у її текстах ожив натхненний інтелігентний і магічний український світ.
Василь Королів-Старий помер під час Другої світової війни в 1943 році після допиту Гестапо. Наталени ж не стало на 23 роки пізніше — у 1966-му.
Упродовж життя в Чехії їм удалося створити десятки українськомовних чарівних у прямому сенсі текстів. Василь Королів-Старий і Наталена Королева — унікальне подружжя митців, вони вміло витворювали власні фантастичні світи й переосмислювали світові сюжети. У матеріалі хочеться звернути увагу саме на цей аспект їхнього життя й творчості.
Через казку до світу. Василь Королів-Старий
Василь Королів-Старий витворював своїх оригінальних фантастично-магічних персонажів. Найвідоміші: таємна мешканка лісу Хуха-Моховинка, дотепні Зух-Клаповух та Роман-Лопух. Він не боявся занурюватись у світ потаємного: потерчата й інша «нечиста сила» достойні на сучасний окремий фентезі-всесвіт.
Писав він також оповідання про мару, перелесника, злидні (магічні створіння), дідька. Найвідоміші його фантастичні герої — хухи (хухи-моховинки були персонажами окремого оповідання, а також частиною вигаданого світу в збірці «Нечиста сила»).
Ба більше, щоб стало ясніше, уявіть, що ви потрапили в отакий дивокрай: тут маленькі створіння хухи живуть у моху, лісовики саджають дерева й квіти, мавки «полють квітники та гарненько розстилають барвінок, русалки носять воду з річки Дніпро, щоб поливати й доглядати розкішного водограя, що його поставив Водяник». Водограй, до речі, дивовижне водяне створіння, від якого повсюди летять дрібні бризки.
Є для цих і багатьох інших чарівних істот своє місце зібрання — Лиса гора в Києві. Злітаються на ці зустрічі їхні магічні друзі: джини, диви, тролі, ельфи й безліч інших невидимих людському оку істот з усіх куточків світу від Греції та Німеччини до Персії та Індії. Краще не оповідати детальніше, щоб заманити зацікавленого читача в цей магічний обрій, який створив український письменник Василь Королів-Старий. У збірці «Нечиста сила» (хоча стереотип про нечистість автор руйнує) є мало не всі магічні істоти. Головує Вій, якого Гоголь описав страшним, тут він радше як поважний цар чарівного світу. Тут немає кордонів, тут усі рівні, відкриті, немає загрози. Людина може сприймати це утопічно: занадто болісна реальність. Але якщо література здатна вірити в невпинну гармонію і силу єднання, чому це не зможе реалізуватися?
Василь Королів-Старий родом із села Ладин біля Диканьки, що на Полтавщині. Що ж такого чарівного в цьому українському краї, який надарував нам таких тонкочутливих майстрів слова? Перший з них — Микола Гоголь, який овіяв передріздвяною магією із чортом — крадієм місяця («Ніч перед Різдвом»), страшним Вієм і польотами відьом, від чого кров застигне в жилах. А от другим можна назвати Василя Королева-Старого, який своєю мистецькою думкою порушив простір і заманив зацікавленого читача в незвідані світи, які могли би полюбитися будь-де й будь-кому.
Казки для більшості — то передусім те, що писали Шарль Перро, брати Ґрімм, Ганс Крістіан-Андерсен. Ми любимо ці сюжети, і вони щонайменше формували наше дитинство. Та мало хто знає, як багато українець Василь Королів-Старий зробив переосмислень відомих казкових сюжетів, адаптував їх. Наприклад, є казка чеської письменниці та збирачки казок Божени Нємцової «Сіль дорожча за золото» про королівну, яка проголосила цінність, здавалося б, буденної речі. Українець Королів-Старий зробив власне літературне переосмислення цього сюжету й українізував його. Тож у його версії під назвою «Жарт королівни» (зі збірки «Чарівне намисто») головну героїню звуть Маруся й події мають наш контекст.
Нам добре відомий чеський сімейний фільм 1973 року «Три горішки для Попелюшки», де в долі головної персонажки не останню роль відіграли горішки, які перетворювали її то на прекрасну принцесу, то на витончену мисливицю. Мало хто знає, що ця екранізація не є оригінальною ідеєю чеських кінематографістів, вона основана на казці братів Ґрімм. Саме там Попелюшка не мала феї-хрещеної, натомість мала чарівні горішки. Так-от Василь Королів-Старий адаптував цю менш відому версію казки значно раніше за чеську кіноверсію. В інтерпретації «Попелюшки» Василя Королева-Старого казковій героїні допомагає не хрещена-фея, як-то звиклося, а чарівний пташок із золотою пір’їнкою. Цей крилатий помічник дарує Попелюшці — увага! — чарівний горішок! Коли той розбивається, з нього вилітає неймовірний дар — чудесне вбрання на бал.
Легенди старокиївські й не тільки. Наталена Королева
Її творчий стиль такий самий пишний і благородний, як і повне ім’я — Кармен Фернанда Альфонса Естрелла Наталена Дунін-Борковська (після заміжжя — Королева). У її жилах текла кров шляхетних польських, литовських та іспанських родів.
Французький письменник Анатоль Франс чи іспанський Хорхе Льюїс Борхес показали, що світом можна ходити як бібліотекою. Книжка поєднає все — минуле з теперішнім, легко і в майбутнє застрибне. На давні сюжети можна награвати нові й нові мелодії. В українській літературі таке робила Леся Українка, наприклад у «Камінному господарі» про Дон Жуана. Античність, раннє християнство відлунювали в її драмах «У пущі», «Кассандра», «Оргія» та інших текстах. Не менше павутинок у плетиві світової бібліотеки сплела й Наталена Королева. Вона створила свій усесвіт легенд і казок, де «сивобородий звинний фавн» кожного вечора оповідає під вікном «давньовікі казки». Авторка збирала історії з усього світу, які ми можемо впускати у своє серце не тисячу й одну ніч, а вічно. Ось як написала про це письменниця й літературознавиця Олександра Копач у своїй мальовничій (як і глибокий символічний стиль Королевої) розвідці «Наталена Королева»:
«Стала збирати старі легенди, рівняти їх з тим, що писав Геродот, що розповідали арабські автори. Так блудний лицар знайшов свою духовну землю, свій чарівний перстень, щоб сповнити своє істотне завдання в житті: творити мистецькі цінності для добра української нації, якій вірно служили колись члени роду Дунін-Борковських».
Щоби потрапити в чарівні світи Наталени Королевої, навіть не треба шукати магічні дверцята чи шафи, падати в ями, злітати на гусях чи промовляти заклинання. Достатньо лише зупинитись і побачити. Бо вся казка й магія — навколо нас.
«Легенди старокиївські» Наталени Королевої — збірка оповідань, що нагадують водночас і легенди, і казки, описують життєві перипетії як міфічних істот, так і реальних історичних персонажів. Сторінка за сторінкою, коли занурюєшся в текст, мимоволі твої думки досягають такого ж натхненного піднесення, як і письмо авторки.
У часопросторі текстів усюди панує магія. Вона світла й життєдайна, та іноді часопростір затемнюється й пробивається «прокляттями Перуна» (бога грому в давніх слов’ян). Тут ворожки чаклують майбутнє й можна зустріти давніх волхвів, відчути сяйво золота й самоцвітів. Події часто відбуваються серед прекрасної української Таврії на теренах великої Еллади. Там можна побачити пастушого бога Пана, що «отари стереже, що про звірову дбає, садів пильнує, бджолу благословляє». Божество по черзі зустрічає сина скитського вождя Боризеса, київського князя Володимира й усіх застерігає від жорстокості й насилля. Нереїди-русалки, меви, дріади й німфи, фавни в текстах говорять з людьми, допомагають, щоб дати шлях вічно живій Любові проникнути в серця. Видиме й невидиме витворюють єдине плетиво.
«Все-бо створене Відвічним — є одна родина, в якій всі братерством зв’язані» (оповідання «Михайлик»).
Майстерність оповіді Наталени Королевої чимось схожа на те, як писала відома шведська авторка Сельма Лаґерлеф, розкидаючи у своєму тексті «магічне зілля» по рідних краях. У книжці «Сага про Єсту Берлінґа» вона описала, як у її рідному гірському Вермланді співіснують реальне й магічне. Схоже описувала українські землі й Наталена Королева. Обидві письменниці однаково майстерно повертали віру в красу й любов, та, на жаль, канонічний статус у світовій літературі має лише одна. Маю за мету нагадати про різнобарвну представницю української літератури, щоб її голос справедливо залунав.
Ось так у «Легендах старокиївських» вона описувала Україну, її міфічне походження й божественну обдарованість цих земель:
«І став охоронцем України архангел Михайло. Хоч тоді ще Україною земля та не називалася. Таж що Вождь ангельський взяв під охорону свою країну ту — розквіла вона красою і багатством. Ніде в світі не було такої чорної, як оксамит, ночі, родючої землі, пересиченої життєдайною силою. А що вже тих риб у Бористені-ріці! Що того меду, овочів, квіття!.. І люде у щастю-вдовіллю справді не помічали, як від дочасного життя до Світла Вічного переходили. Були щасливі, незлоблі, веселі, привітні. А Михаель-архангел, князь Сил Небесних, жив серед люду свого, навчаючи славу Відвічному співати, красні пісні складати. Ще й по сей час у піснях тієї країни ті відгуки Раю чути…» (Наталена Королева «Легенди старокиївські»).
І архангел Михаїл, і Андрій Боголюбський, княгиня Ольга чи доньки Ярослава Мудрого, що стали королевами по всій Європі, у «Легендах старокиївських» постають перед нами живими, близькими, але водночас далекими, бо Наталена Королева помістила їх у світ магії та надприродної сили слова, яка змінювала їхнє життя й разом з тим історію.
«…А хто слухав — молодець!»
Цей текст не для того, щоб завести вас у хащі мрійливого виміру, щоб забути про війни й щоденні болі. Це текст про те, що в літературних чарівних світів є український контекст. Переосмислені таємничі казки, легенди, історичні контексти (у статті згадано далеко не все) лунали авторськими голосами талановитого подружжя Василя Королева-Старого й Наталени Королевої, і цим вони направду створили свої фентезі-світи, які могли б стати близькими читацьким серцям. Пам’ятати про наших найкращих митців, говорити про їхню спадщину — берегти українське в собі й відкривати його світові.
П. С. Не бійтеся Хухи-Моховинки!
