Плануєте обмежитись одним епізодом нового сезону улюбленого серіалу, але несподівано настає глибока ніч, а ви проковтнули п’ять серій поспіль. Ще десять-п’ятнадцять років тому подібна нічна одіссея належала до рідкісних винятків, адже телебачення йшло за чітким розкладом: один епізод на тиждень, невідворотні рекламні блоки в найбільш напружені моменти й тривале очікування на продовження історії. Тепер же цілий сезон доступний за одним кліком. 52 % користувачів стримінгових платформ регулярно жертвують сном, аби додивитися черговий сезон, а 45 % визнають, що відкладали робочі чи особисті плани через спокусу ще однієї серії.
Одна серія — і спати: чому ж ми дивимося далі
Запійний перегляд (binge-watching) — це формат споживання серіалів (іноді й інших видів відеоконтенту), коли глядач дивиться кілька епізодів поспіль без помітних перерв. Цей зсув у свідомості й поведінці глядачів став можливим завдяки бурхливому розвитку стримінгових сервісів. За даними компанії Nielsen, у 2024 році 40 % усього телевізійного часу американців припадало саме на стримінгові платформи: Netflix, HBO Max, Amazon Prime Video тощо. Згідно з інформацією Американської асоціації кінокомпаній (MPA), загальна кількість передплатників таких сервісів у світі перевищила 1,3 млрд людей. Водночас колишня «королева» індустрії розваг — традиційне кабельне телебачення — у США та Європі поступається цифровим гігантам.
Найпопулярнішим гравцем тут є Netflix: платформа має понад 280 млн підписників та активно використовує рекомендаційні алгоритми. Близько 70 % користувачів стримінгового гіганта переглядають серіали залпом і покладаються на підказки штучного інтелекту. Як наслідок, 75 % переглядів починаються саме з контенту, який пропонує платформа. Історія ШІ-рекомендацій вийшла на перший план ще за часів «Карткового будинку» (2013–2018), тоді Netflix експериментував з різними трейлерами та обкладинками, демонструючи кожному сегменту аудиторії саме те, що припаде до смаку.
Найпомітніший стрибок у культурі запійного перегляду відбувся в період пандемії COVID-19. Внутрішні звіти HBO показують, що кількість таких переглядів під час самоізоляції зросла на 65 %, адже люди відволікалися від негативного інформаційного потоку й намагалися компенсувати нестачу розваг у реальному житті. Соцмережі посилювали цей ефект: користувачі активно обговорювали новинки, які миттєво ставали предметом жартів, мемів і цитат у твіттері (Х) чи тіктоці. Так виник своєрідний ефект спільноти: мільйони глядачів перебувають під враженням одного серіалу й синхронно проживають кожен сюжетний поворот.
Опитування Netflix підтверджує: 73 % користувачів кажуть, що відчувають позитивні емоції, коли мають запійний перегляд. Спостерігається й кореляція за генерацією: серед покоління Z (народжені від середини 1990-х до початку 2010-х) показник практикування запійних переглядів сягає 71 %, а серед міленіалів (початок 1980-х — середина 1990-х) — 36 %. Найпопулярніший жанр для запійного перегляду — комедія, яку обирають приблизно 60 % глядачів, далі йдуть драма (53 %) та екшн / пригоди (43 %).
«Сьогодні запійний перегляд став своєрідною розрадою, яка компенсує нестачу яскравих вражень у повсякденні, — каже професорка кафедри кіно- і телемистецтва КНУ імені Тараса Шевченка Віта Гоян. — Він об’єднує людей більше, ніж традиційне телебачення: тут і швидкі обговорення, і миттєві меми, і залучення друзів, що живуть у різних містах».
У вирі історій: чому так складно натиснути «стоп»
Класична модель «один епізод на тиждень» відійшла в минуле. Тепер можна просто дізнатися, що ж трапиться з улюбленим персонажем, відразу, не чекаючи наступного ефіру й не перериваючись на рекламу. Окрім зручності, є і біохімічне пояснення такої поведінки.
Клінічна психологиня й авторка дослідження про медіаспоживання докторка Рене Карр розповідає, що під час тривалого перегляду організм виробляє так званий гормон задоволення — дофамін. «Він створює відчуття приємної винагороди, — каже дослідниця, — і посилює мотивацію продовжувати. Кожен наступний епізод генерує нову порцію дофаміну, тому складно зупинитися». Якщо раніше цей цикл одноепізодного задоволення розтягувався на тиждень, сьогодні він триває лічені секунди — між титрами й кнопкою Watch Next Episode.
Популярні жанри для запійного перегляду
Соціокультурний вимір цієї тенденції описував ще італійський культуролог Умберто Еко, вказуючи на феномен інтертекстуальності: популярний твір миттєво обростає мемами, цитатами, фанатськими версіями сюжетів. В епоху швидкісного інтернету це відбувається за години після релізу. Щоб не потрапити під дощ спойлерів і наздогнати спільноту, чимало глядачів дивиться новий сезон напівмарафоном. Американський медіадослідник Генрі Дженкінс називає це конвергентною культурою: аудиторія не лишається пасивним споживачем контенту, натомість активно доповнює його власними реакціями й сенсами — у твітах, блогах, відеооглядах чи фанатських пабліках.
У такій атмосфері запійний перегляд має і зворотний бік. За опитуванням YouGov (2023), 52 % людей свідомо скорочують свій сон, аби додивитися сезон до кінця, а 45 % визнають, що скасовували плани з друзями чи робочі завдання заради ще кількох епізодів. На думку фахівців, така поведінка може мати ознаки псевдозалежності, коли бажання отримати чергову дозу емоцій переважує здоровий глузд. Це може призвести до погіршення концентрації, дратівливості й загальної втрати відчуття часу.
Варто врахувати й позицію Американської кардіологічної асоціації (AHA): тривале сидіння без руху й бажання перекусити висококалорійними снеками під час перегляду можуть підвищувати ризик ожиріння, серцево-судинних захворювань і діабету 2-го типу. За даними дослідників з Університету Піттсбурга, недостатня рухова активність, зсув режиму сну й хронічна нестача часу на спорт легко трансформуються в метаболічні порушення або психологічний стрес. Тож пошук балансу між миттєвим задоволенням і здоров’ям досі актуальний.
Міфи цифрової доби: від «Дивних див» до «Гри в кальмара»
Культурологи й соціологи зазначають, що запійний перегляд осучаснює міфологічну функцію історій: коли мільйони людей одночасно споглядають вигаданий світ і потім масово обговорюють його в соцмережах, це нагадує колективне прочитання міфів чи легенд. Докторка Лінда Вайт із Федерального університету Австралії називає такий ефект глобальним вогнищем: люди з різних країн починають спілкуватися «однією мовою», створюючи фанарт, тлумачення й численні згадки в інтернет-просторі.
Знімання серіалу Дивні дива, Netflix Media Center
Потужним прикладом цифрового міфу став серіал «Дивні дива» (Stranger Things), який за перші 28 днів четвертого сезону назбирав 1,35 млрд годин переглядів. Ретро-естетика 1980-х, відсилання до дитячих пригод, горорів і несподівані сюжетні повороти створили атмосферу, яка миттєво зачепила багатьох глядачів. Майже так само успішно стартувала «Венздей» (Wednesday) — 1,24 млрд годин переглядів за перший місяць і хвиля флешмобів у тіктоці.
Піку ж досягла південнокорейська «Гра в кальмара» (Squid Game) з показником 1,65 млрд годин перегляду за 28 днів. Серіал порушив теми соціальної нерівності, психології жорстоких змагань і змусив говорити про втрату справедливості в сучасному світі. Науковці з Університету Йонсе (Сеул) дослідили, що після виходу «Гри в кальмара» в країні зафіксували різке збільшення кількості академічних статей про моральну відповідальність та економічну поляризацію. Другий сезон серіалу, що вийшов на Netflix 26 грудня, уже став вірусним. За перший тиждень релізу його переглянули 68 млн користувачів.
Знімання серіалу Гра в кальмара, Netflix Media Center
Французький філософ Жан Бодріяр описував концепт гіперреальності, коли штучно створені історії стають такими яскравими й інтенсивними, що починають конкурувати з дійсністю. Якщо раніше подорож героя в серіалах розтягувалася на кілька місяців (епізод за епізодом), то тепер у форматі запійного перегляду весь шлях можна прожити за два-три вечори. Американський дослідник міфології Джозеф Кемпбелл у своїй класичній книжці «Тисячоликий герой» (1949) виклав схему мономіфу (так звану подорож героя), яка починається від «заклику до пригод» і триває через серію випробувань до «переродження» персонажа. У сучасних умовах ця масштабна історія поміщається всього в кілька безсонних ночей, що робить враження від перегляду інтенсивним, але водночас може провокувати емоційне виснаження.
Важливим продовженням ідей Кемпбелла стала робота «Подорож письменника» (1992), яку написав голлівудський продюсер Крістофер Воґлер. У книжці Воґлер адаптував основні концепти «Тисячоликого героя» спеціально для сценаристів. Праця значно вплинула на сценарну структуру багатьох фільмів, зокрема студії Walt Disney. Як наслідок, у сучасних історіях (у фільмах і серіалах) дедалі частіше використовують архетипний «шлях героя», подаючи його в максимально стиснутому й динамічному форматі, що підживлює культуру телезапою.
Як зберегти баланс між екраном і реальністю
Лікарі, що спеціалізуються на порушеннях сну, радять звертати увагу на непомітний дофаміновий шторм. За словами докторки Гаяні Десільви, психіатрині з медичного центру Laguna Family, тривалий приплив задоволення може збивати біологічні ритми й заважати вчасно заснути. Як наслідок, людина погано спить, стає дратівливою і менш продуктивною.
Науковці з Університету Піттсбурга в дослідженнях зауважують, що не всі бінджвочери автоматично потрапляють у зону поведінкової залежності: значна частина сприймає такий формат просто як розвагу й уживається в ньому без серйозних проблем. Ключове — знайти розумний баланс.
Популярності набирає формат соціального перегляду (social viewing), або ж переглядової вечірки (watchparty), коли група друзів чи навіть незнайомців одночасно дивиться ту саму серію та обговорює сюжет у режимі відеоконференції чи в чаті. Так повторюється досвід сімейних вечорів перед телевізором, але без географічних обмежень. Це стало способом залишатися на зв’язку з друзями, які розкидані по світу, або компенсувати відсутність зустрічей під час локдаунів.
Експерти радять дотримуватися кількох простих правил, щоб запійний перегляд не зашкодив.
- Установіть ліміт часу чи епізодів. Наприклад, не більш ніж одна-дві серії впродовж вечора, щоб не жертвувати сном.
- Робіть перерви. Вставайте, розминайтеся, виходьте на свіже повітря. Це допомагає уникнути тривалого сидіння без руху.
- Відстежуйте емоції. Якщо перегляд дає більше тривоги, ніж розслаблення, краще відкласти серіал.
- Соціалізуйтеся. Якщо маєте можливість, дивіться з друзями чи родиною, разом обговорюйте побачене. Спільний перегляд зменшує ризик перетворення серіалу на «закритий світ».
- Ведіть щоденник перегляду — записуйте кількість витраченого часу та враження.
Ще один аспект — розуміння того, що алгоритми ШІ стримінгових платформ заохочують нас не йти. Вони аналізують наші вподобання, історію переглядів і підштовхують до нового контенту. Це можна порівняти з ігровою механікою, коли система підказує можливості (новий сезон, схожий жанр), і нам складно відмовитися, бо ми очікуємо наступної хвилі задоволення.
«Алгоритми Netflix чи Hulu зручні, але не забуваймо: вони спрямовані на те, щоб утримати нашу увагу якомога довше, — додає докторка Рене Карр. — Користувачеві варто самому вирішувати, коли сказати “стоп”».
Запійний перегляд здається чимось більшим, аніж просто способом дивитися серіали. Він суттєво вплинув на теледраматургію (з’явився тренд на кліфгенгери наприкінці кожної серії — тип фіналу без чіткої розв’язки), сформував онлайн-спільноти та навіть позначився на працездатності. Чи стане запійний формат вічним супутником серіалів, залежить великою мірою від нашої відповідальності. На противагу таким марафонам формується рух слоувочингу (повільного перегляду): прихильники свідомо не кваплять події, обговорюють кожен епізод і уникають перевантаження контентом. Утім, на відміну від запійних переглядів, це не масове явище.
Запійні перегляди відповідно до генерації
Режисер Дмитро Мар’янич каже: «Запійний перегляд виростає з культури споживання, яка з більшим технологічним прогресом тільки розширюється. Тобто тих, хто споживає контент запійно, точно ставатиме більше кратно кількості нових методів занурення в контент. Наприклад, імплементація додаткової, віртуальної реальності вже не за горами. Ситуацію може змінити тільки регулювання стримінгових платформ щодо обмеження часу перегляду, що видається малоймовірним у найближчій перспективі».
Стримінгові сервіси постачають нам нескінченні каталоги контенту, а кордони між екранною історією та реальністю розмиваються. Проте пам’ятаймо: саме ми тримаємо в руках пульт чи мишку — глядач вирішує, коли натиснути «стоп» і піти на прогулянку чи зустрітися з близькими. Найцінніша серія та, яку ми проживаємо офлайн.
