У це мало хто вірив, але новому французькому прем’єру Франсуа Байру вдалось до Різдва скомпонувати та представити новий уряд. У команді — два колишні прем’єри — Манюель Вальс та Елізабет Борн. Повернення двох важковаговиків додало політичної ваги й самому Байру.
«Уряд особистостей, – узагальнив провідний економічний французький часопис Les Echos. – Попередній прем’єр Мішель Барньє не зміг залучити до своєї команди жодної сильної фігури, окрім Бруно Рітейло». Лише ледачий не іронізував з кількості урядів, що змінилися за часів президентства Макрона. Його опоненти радісно прогнозували нескінченні переговори, швидку відставку… Крайні ліві видруковували тонну листівок кровожерливо-червоного кольору з вимогою: «Макрон має піти!». Їхні прихильники розповсюджували агітки на базарах, людних перехрестях та на виходах з метро. «От побачите, Макрон не знайде політичних камікадзе, хто б погодився працювати в його команді! – казали вуличні агітатори. – Його час минув!» Але насправді — ні.
Загалом у Франції, принаймні з повоєнних часів, трапилось дуже небагато випадків, коли колишній прем’єр погоджувався згодом на позицію «простого» міністра. За останні двадцять років це сталося лише тричі. Проте всі троє – Ален Жюппе, Жан-Марк Еро та Лоран Фабіус — ставали міністрами закордонних справ. Нині ж Елізабет Борн, за протоколом, стала фактично другою людиною в уряді зі статусом державного міністра та з дуже широкими і незвичними повноваженнями.
Призначення іншого колишнього прем’єра, соціаліста Манюеля Вальса, стала ще більшою несподіванкою. Вальс керував урядом за часів президента Фрасуа Олланда, з 2014 до 2016 рік. Він очолив Міністерство заморських територій Франції в ранзі державного міністра, тож муситиме розбиратися з наслідками циклону «Чідо» на Майотті, заворушень у Новій Каледонії та вуличних протестів на Мартініці проти високої вартості життя. Навіть якщо Макрон позиціонує себе «ні правим, ні лівим», чимало соціалістів обурились такою «зрадою» Вальса. «Він під”їдає з усіх тарілок!» – розгнівався один з депутатів, Артур Делапорт. Крайні праві називають Вальса «джокером», якого витягнув з колоди президент, бо більше не має на руках жодного козиря.
Роздратування опонентів Макрона легко зрозуміти, але не варто переоцінювати. Всі ці емоції — частина політичної гри, що популярна не лише у Франції. Насправді ж Макрону вкотре вдалось знайти неочевидні рішення, і досить швидко. Інституції тримаються, уряд призначено, політичну тяглість забезпечено. Він, безперечно, дуже втратив у підтримці з того дня, як став президентом. Проте хіба існує керівник держави, з яким би сталося інакше під час другого президентського терміну? Як би не розхитували внутрішню французьку політичну ситуацію з середини та ззовні, Макрон тримає штурвал, демонструє ясність геополітичного бачення та зберігає за Францією сильні позиції на світовій арені.
У проєкції на українські інтереси найважливішими є дві позиції: міністра закордонних справ та міністра оборони. Тут жодних змін не сталося. Керівником зовнішньодипломатичного відомства залишився Жан-Ноель Барро, призначений влітку, після позачергових парламентських виборів. Міністром оборони, як і раніше, є добре відомий в Україні Себастьян Лекорню. Важливо також відзначити, що Франсуа Байру вдалося не призначити жодного відверто проросійського політика. Політична лінія Парижа по відношенню до України залишається незмінною. І президент, який у Франції визначає зовнішню політику, і новий прем’єр, і керівники дипломатії та оборони цілком співзвучні в баченні російської агресії. Немає в них розбіжностей і щодо військової підтримки України. Можна спокійно видихнути. Хоч тут.