Часто ті, хто допомагає іншим, зокрема психологи, лікарі, волонтери, також потребують підтримки. Українським фахівцям нині доводиться працювати з важкими випадками в непростих умовах, що не може не відобразитися безпосередньо на їхньому ментальному здоров’ї. Наприклад, ось кілька коментарів від людей, які працюють з військовиками й цивільними, що потребують допомоги (імена змінено задля конфіденційності).
«Моя сім’я була повністю виснажена морально, я не могла розповісти їм про свою внутрішню боротьбу. А що я можу їм сказати? Що була на впізнанні трупа нашого сусіда?» — Ольга, лікарка.
«Одного разу я консультував чоловіка, який побував у ворожому полоні. Він розповів про тортури, яких зазнав. Описав, як вони били його, це була така сильна історія для мене, що я зупинив його розповідь. Насправді я розплакався», — Олександр, військовий психолог.
«Хоча я з перших днів війни евакуюю людей як волонтер, та не можу зробити те саме для своєї родини — вони досі під окупацією. Я навіть не впевнений, що колись побачу їх знову», — Олег, волонтер.
«На початку повномасштабного вторгнення я був в Україні, мій старший брат — у Росії, а другий брат — у Білорусі. Тож у певні моменти ми всі боялися, що одному братові доведеться вбити іншого. Мені пощастило, що брати свідомі. Шкода, що дуже багато родинних зв’язків зруйновано через ворожу пропаганду», — Денис, волонтер.
За логікою, від ментального добробуту хелперів, тобто тих, хто більшість часу присвячує допомозі іншим, частково залежимо й ми. Підтримати таких людей покликаний проєкт WHO CARES PSS. Його створила за фінансування в межах програми «Механізм цивільного захисту ЄС 2021–2027» (UCPM 2027) 2022 році команда міжнародних партнерів: Товариство Червоного Хреста Вірменії, Грузії, Австрійський Червоний Хрест, Університет Інсбрука (Австрія), Державний університет Ілії (Грузія), Тбіліський державний університет (Грузія) і Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
«Маємо підлаштовуватися до вимог часу, використовувати в роботі нові інструменти. Це вказує на потребу зміцнювати фаховий потенціал спеціалістів у галузі психічного здоров’я. Питання збереження ментальної рівноваги й надання психосоціальної підтримки населенню, а також людям, які ліквідують наслідки стихійних лих, стає дедалі важливішим» — каже Світлана Пащенко, керівниця проєкту від КНУ імені Тараса Шевченка, доцентка кафедри психології розвитку факультету психології.
В основі проєкту — аналіз потреб, прогалин і проблем надання психологічної допомоги жертвам поточних конфліктів і пандемій, зокрема й тим, хто цю допомогу надає. Дослідження WHO CARES розраховане на два роки й звершиться в грудні 2025 року.
Більше ніж половина фахівців-хелперів схильні до розвитку депресії, у кожного четвертого — симптоми ПТСР
За даними міжнародного опитування лікарів і медичного персоналу, психологів, педагогів і волонтерів, яке провели в межах проєкту, 52 % респондентів мають ризик розвитку депресії, 17 % — середній або високий ризик вигорання, а чверть помічників — психічні травми, зокрема підозру на ПТСР (посттравматичний стресовий розлад. — Ред.). Жінки трохи більше схильні до вигорання й ПТСР, ніж чоловіки. Водночас працівники освіти мають вищі показники, ніж представники інших професій, за рівнем симптоматики ПТСР, а також за ризиком вигорання.
Головними стресовими факторами впливу опитані назвали сирени повітряної тривоги, руйнування місцевої інфраструктури, пошук укриття в підземних сховищах, вибухи, артилерійські й кулеметні обстріли, переміщення в межах України. Усе ж таки найбільшим стресом для опитаних є смерть рідних і близьких людей на війні (36 %) і вибухи бомб, артилерійські й кулеметні обстріли (27 %), які опитані пережили особисто.
Крім опитування, у межах проєкту також провели 20 фокус-групових інтерв’ю з відповідними фахівцями.
«Інколи спілкуватися з інтерв’юйованими було доволі складно й затратно за часом, адже серед них були хелпери з Миколаєва, Херсона, Запоріжжя, Харкова й інших міст, де постійно лунають повітряні тривоги й реальна загроза для життя дуже висока. Ми переривали спілкування, потім знову поверталися, і так могло повторюватися кілька разів», — згадує Ольга Шевчук, співвиконавиця WHO CARES.
Лікарі пояснюють, що проблеми мають з гарантуванням безпеки пацієнтів, зокрема в зонах бойових дій, а також залученням фахівців до лікування травм без урахування, що лікар має іншу професійну підготовку. Є проблеми й із постачанням медикаментів і логістикою.
Для психологів проблемою є високий рівень особистої ідентифікації себе як помічника, який зобов’язаний надати відповідну підтримку, постійне зіткнення з травматичними історіями людей у ролі довіреної особи, якій розповідають потаємне. Загалом навіть фахівцям емоційно важко впоратися з моральними переживаннями щодо ситуацій, пов’язаних, наприклад, з участю когось у бойових діях, смертю. Крім того, є і більш практичні проблеми, наприклад гендерний дискомфорт, оскільки в психологічних професіях працюють переважно жінки, тож їм і доводиться лікувати ментально травмованих чоловіків.
Серед основних складнощів, які згадували працівники освіти, — безперервність навчального процесу, низька заробітна плата в поєднанні з великим навантаженням, високі вимоги й недовіра студентів до тих, хто надає інформацію, а також проблеми зі стресовими реакціями студентів.
Основною проблемою волонтерів є організаційна несправедливість. Часто вони гостро реагують на ситуації, коли не можуть задовольнити нагальних потреб. Наприклад, коли на фронті в гострі фази не вистачає зброї, натомість можновладці обговорюють довгострокові стратегії. Або коли профільні організації розв’язують другорядні питання, тоді як поточні потреби населення ігнорують.
«Загалом більшість опитаних хелперів морально виснажені, а їхні когнітивні функції обмежені стресовим середовищем, у якому вони переважно перебувають», — пояснює Світлана Пащенко.
«Найбільше тішить те, що попри все є люди, готові допомагати іншим».
Варто сказати, що крім проблем хелпери згадують і про вдячність людей, яким вони допомагають, і можливість спілкуватися з однодумцями, і отримання практичних організаційних навичок, і кар’єрне зростання у своїй сфері діяльності чи навіть усвідомлення потреби робити щось інше. Деякі хелпери кажуть, що після початку повномасштабного вторгнення й зіткнення з новою реальністю з’явилося бажання змінити усталені практики на щось кардинально нове, спробувати інші види діяльності, хобі, навіть пропрацювати поведінковий аспект — стати менш вимогливими чи навпаки — більш строгими й непохитними в ухваленні рішень.
Однак усі опитані сходяться на думці, що нові часи вимагають нових підходів і засобів роботи, тому потрібні відповідні знання. Наприклад, як уникнути конфлікту з психічно нестабільним пацієнтом, підтримувати в робочому колективі дружню атмосферу, допомогти людині, у якої раптово сталася панічна атака, спілкуватися з рідними травмованих і загиблих військовиків? Перелік запитів невичерпний.
У 2023 році Міжнародна Федерація Товариств Червоного Хреста (IFRC) спільно з ініціативою WHO CARES, зокрема її українськими представниками, розробила посібник для волонтерів «Психосоціальна підтримка в громаді». Посібник містить практичні приклади розв’язання кризових ситуацій, коли підтримка соціуму відіграє вирішальну роль: розглядає можливі реакції потерпілих в умовах небезпеки, дає рекомендації, як допомогти людям зі складними стресовими реакціями, презентує різні стратегії подолання труднощів. Навчальні матеріали можна знайти на сайті WHO CARES PSS у розділі «Ресурси».
Щоб підтримати хелперів, тренінги проводять і на рівні університетів. Наприклад, у жовтні цьогоріч на факультеті психології КНУ імені Тараса Шевченка організували тренінг «Як підтримати тих, хто підтримує інших: турбота про фахівців допоміжних професій».
«Опрацювати теорію про психічне здоров’я у форматі вікторини? Пояснити концепцію вікна толерантності в укритті під час повітряної тривоги? Легко. Бо не словом, а практичними кейсами намагаємося підтримувати одне одного, не падати духом і рухатися далі. Найбільше тішить, що є люди, які попри все готові підтримати інших. А ми як тренери своїми знаннями хочемо підтримати всіх», — каже ведучий заходу, волонтер і громадський діяч Денис Гуменний.
Бути ментально здоровими можна навіть за умови діагностованих психічних розладів, пояснюють у Всесвітній організації охорони здоров’я (ВООЗ). Людина, яка звернулася по допомогу до психотерапевтів чи психіатрів, отримує потрібну психосоціальну й медикаментозну підтримку, здатна досягти рівня добробуту, за якого може реалізовувати свій потенціал, ефективно працювати й бути частиною соціуму. Тож запам’ятайте: ви здорові, якщо здатні не лише надавати підтримку, а й звертатися по неї.