Ідеї турецького економіста Дарона Аджемоґлу й британського політолога Джеймса Робінсона набирають нову хвилю популярності, після того як цих двох учених оголосили цьогорічними лауреатами премії з економіки імені Альфреда Нобеля. Питання взаємопов’язаності економічного зростання й політичних інститутів, важливість ефективної держави й сильного громадянського суспільства — ключові теми доробків науковців. Поговоримо в цій статті, які основні засади їхніх ідей і чи є вони актуальними, насамперед для української держави, що, звільнившись від радянщини, досі перебуває далеко від сталого економічного розвитку.
Інклюзивність проти екстрактивності
Чому одні країни світу успішні й далі накопичують свій капітал, а інші в той самий час перебувають у стані перманентного зубожіння? У своїй книжці «Чому нації занепадають? Походження влади, багатства та бідності» Аджемоґлу й Робінсон наголошують на тому, що головним чинником економічної сталості держав є характер побудованих усередині них інститутів, як економічних, так і політичних. Інститути за своєю ознакою поділяються на екстрактивні та інклюзивні.
Екстрактивні інститути характеризуються тим, що спрямовані на домінацію в суспільстві окремих груп. Економічні ресурси за такого типу державних інститутів перерозподіляють з обмеженим доступом, залишаючи значну частку населення за бортом. Такі інститути перешкоджають рівному доступу всіх верств населення до ринкових відносин. Економіка держави обмежена її елітами (партійною номенклатурою, олігархічними групами тощо), які впливають на формування й ухвалення рішень. Еліти можуть закріплювати економічну екстрактивність як у правовому полі, так і неофіційно. Нерівномірне становище підтримують залежні політичні інститути, наприклад суди або силові структури.
Типовий приклад держави з екстрактивними інститутами — СРСР. Економічний розвиток здійснювали через примусове перерозподілення ресурсів та експлуатацію населення, зокрема селянства, не забезпечуючи стимулів для підвищення продуктивності в умовах планової економіки. Влада зосереджувалася в руках номенклатури КПРС, яка використовувала ресурси країни, щоб досягти доктринальних цілей, таких як розвиток важкої промисловості чи військового потенціалу, й ігнорувала економічну доцільність і добробут населення. Попри те що екстрактивне перекачування ресурсів із села на індустріалізацію в 1920–1930-х роках посилило економіку, врешті-решт економічна політика СРСР вичерпала себе, що призвело до стагнації, оскільки інновації та модернізація залишались обмеженими, що спричинило економічний і політичний крах системи.
Читайте також: Воєнні рейки для української, американської та російської економік
Своєю чергою, інклюзивні інститути є відкритими для широких мас. Їхніми ключовими рисами є високий рівень економічної свободи й захист приватної власності. Ведення бізнесу легке, а правова система функціонує без упереджень. Кожен може бути включеним у процеси обміну на рівних умовах. Аджемоґлу й Робінсон пов’язують установлення інклюзивних інститутів з обмеженням повноважень владних еліт, як це відбувалося в Англії після Славної революції 1688–1689 років. Опісля було ухвалено Білль про права, який обмежив абсолютну владу монарха, закріпив роль парламенту в ухваленні законів і введенні податків, а також захистив громадян від жорстоких покарань. Тодішні інститути Англії були ще далеко від забезпечення правами широких верств населення, але ознаки їхньої правової стійкості до зловживань відкривали можливість економічного розвитку, бо люди ставали захищеними від відчуження своєї власності.
Звісно, наразі не можна заперечувати, що технології у виробництві, які вели до економічного зростання впродовж віків, з’явилися набагато раніше, ніж будь-яке інклюзивне інституційне оформлення. Однак постійне економічне зростання відбувалося лише в тих країнах, де інноваційність була інституційно захищеною або від стану нескінченної «війни всіх проти всіх», або від деспотичного врядування.
Не інститутами єдиними живе держава
Важливо розуміти, що економічне зростання не безпосередньо залежне від інститутів. Низка автократій зуміла зростати економічно, проводячи виражену екстрактивну політику. У своїй іншій науково-популярній роботі «Вузький коридор. Держави, суспільства і доля свободи» Робінсон та Аджемоґлу визнають, що деспотична держава може цілком успішно запобігати конфліктам, керувати фінансовими операціями й генерувати нові види економічної діяльності, що приведуть до зростання.
Найяскравішим прикладом економічного дива в деспотичних умовах за останні 40 років, беззаперечно, є Китайська Народна Республіка. Економіка держави пройшла лібералізацію, а право приватної власності ввійшло до китайської конституції. Сьогодні Китай — друга країна світу за номінальним значенням ВВП. Проте напрям розвитку китайської економіки все одно диктує владна верхівка. Комуністична партія розширила поле можливостей для підприємництва, але не відмовляється від тиску на бізнес там, де вважає за потрібне.
Одним з найгучніших прикладів останніх років щодо втручання партії у свободу підприємницької діяльності є заборона виходу Ant Group на біржі Шанхая та Гонконгу 2020 року. Це первинне публічне розміщення акцій (IPO) фінансової компанії мало стати найбільшим у світі. Підприємство є дочірньою компанією Alibaba — найбільшої торгової платформи світу business-to-business онлайн, що належить Джеку Ма. Скасування IPO пов’язане з реакцією на критику з боку Ма регуляторної політики й державних банків, а ухвалення рішення відноситься безпосередньо до персоналії глави держави Сі Цзіньпіна, за повідомленнями Wall Street Journal. Отже, бізнес у Китаї має зберігати доброзичливі відносини з урядом, чітко виконувати поставлені перед ним ролі й урядові «замовлення», а в разі відхилення від партійного бачення — бути готовим відмовитися від розвитку, якщо не існування.
Тож економічна перевага інклюзивних інститутів перед екстрактивними полягає в тому, що внаслідок своєї вибіркової преференції останні рухають державу до свавілля й монополізації ресурсів, які чутливі для влади. Фактичне основне завдання екстрактивних інститутів — обслуговувати інтереси можновладців замість створювати дійсно широкі можливості. Екстрактивні економічні інститути можуть бути страшенно неефективними й безкорисними, проте успішно слугувати політичним групам, що прагнуть зберегти власне високе місце й унеможливити зазіхання на нього з боку інших.
Читайте також: Нобелівська премія-2024: у чому цінність ідей цьогорічних нобелівських лауреатів з економіки
Крім цього, навіть інклюзивні інститути мають бути під наглядом. Цьогорічні нобелівські лауреати є прихильниками сильних державних інститутів, що йдуть поряд з активним суспільством. Якщо держава сильніша за суспільство, то це веде до автократії, а якщо навпаки — то до анархії. Автори вважають, що держава має акумулювати достатньо сили, щоб утверджувати закони, установлювати правопорядок, вирішувати суперечки, створювати громадські служби й підтримувати господарчі інститути. Крім цього, у суспільстві мають бути можливості для створення інновацій, що розподіляються на якомога ширшу його частину. Для того щоб ці можливості стали реальними, їх має підтримувати нормативно-правова система, що буде закріплювати верховенство права, забезпечувати виконання законів і протистояти можливому втручанню в правосуддя з боку держави, політичних і фінансових еліт. Роль суспільства в утворенні інклюзивних інститутів полягає в участі в політиці, процесах ухвалення й формування рішень, блокуванні недоцільних ініціатив і здатності розв’язувати спільні проблеми. Діяти колективно, водночас обстоюючи особисті інтереси. Коли суспільство не здатне приборкати державу, державні інституції стають слабкими й вразливими, що призводить до корупції, відсутності правовладдя, розквіту кумівства й інших зловживань владою. Окремо можна розглядати роль демократії. Спосіб утворення державного апарату, установлена виборча система, ступінь їхніх обмежень і забезпечення правового дотримання процедур впливатимуть безпосередньо на те, з яким урядом зрештою стикатиметься суспільство, а також будуть одними з ключових факторів створення того чи іншого типу інститутів.
Інституційні пастки української економіки
Після розпаду Радянського Союзу українська держава почала свій шлях перебудови інститутів. Почався курс на приватизацію колишньої планової економіки. Проте, на відміну від східноєвропейських країн, таких як Польща чи Словаччина, що успішно пройшли «шокову терапію» ліберальними економічними реформами, українське суспільство поринуло в низку криз. Серед умов економічного занепаду можна називати багато факторів: це відсутність громадянської участі в політиці на початку незалежності, високий рівень корупції, непрозорі приватизаційні процеси, що зумовили появу еліти, яка надалі закріпила свою економічну перевагу корупційним шляхом і завдяки впливу на урядові структури. Унаслідок перерозподілення національного багатства на користь вузьких, наближених до уряду груп Україна опиняється в зачарованому колі, де олігархат надалі використовує набуті ресурси, щоби впливати на політику через підконтрольних політиків і партії, контролює інформаційний простір за допомогою своїх медіахолдингів, маніпулює законодавством для розширення власних економічних інтересів і можливостей. Олігархічні й привілейовані державою групи використовують інститути для збереження власного статус-кво.
У контексті економічних злочинів можна згадати приватизацію «Криворіжсталі» у 2004 році, що стала одним з найбільших економічних скандалів в Україні. Завод було продано за заниженою ціною — 800 мільйонів доларів. У конкурсі брали участь шість компаній, але перемогу здобув консорціум «Інвестиційно-металургійний союз», одним із засновників якого був зять президента Леоніда Кучми Віктор Пінчук. Ситуацію навколо підприємства було вирішено після Помаранчевої революції у 2005 році, коли його продали міжнародній компанії Mittal Steel за 4,8 мільярда доларів, тобто в шість разів дорожче, ніж за попереднім корупційним договором.
Проте успішних прикладів вирішення корупційних ситуацій одиниці, а гучні справи можуть затягуватися на роки. Зовсім інша ситуація склалася з «вишками Бойка». У 2011 році під час міністерства Юрія Бойка «Чорноморнафтогаз» придбав морські бурові установки через посередника Highway Investments Processing, переплативши 150 мільйонів доларів. Юрій Бойко уникнув відповідальності за інцидент, державні збитки ніхто не компенсував, і навряд це вже станеться. У 2014 році після окупації Криму Росією ці установки були захоплені, і лише 2023 року завдяки Збройним Силам України «вишки Бойка» повернули під контроль України.
Читайте також: Четвертий рік воєнної економіки: аналіз державного бюджету — 2025
Тож екстрактивність стала домінантним компонентом українських інститутів, які наразі досі схильні ухвалювати рішення на основі політичного зиску окремих груп, уникаючи об’єктивних критеріїв інклюзивності й ефективності. Окремі чиновники та структури звикли й надалі створювати хороші умови для своїх, коли добробут і можливості інших залишаються обкрадені необґрунтованими рішеннями політичного характеру.
Серед ключових факторів економічного зростання держави є розвиток підприємницької діяльності. Стан підприємництва безпосередньо залежить від таких інституційних чинників, як нормативно-правовий захист власності, легкість ведення бізнесу відповідно до регуляторної політики й корупція. Розвиток бізнесу залежить від конкретних рішень державної політики та їхньої реалізації на практиці. На серпень 2024 року, за даними дослідження Advanter Group, більшість (53,9 %) підприємців вважає перепоною для розвитку власної справи непередбачувані дії держави, що можуть погіршити становище бізнесу. Ба більше, велика частка відповідей вказує саме на інституційні проблеми. Про «перешкоди з боку регуляторних та/чи фіскальних органів, у тому числі податкової, митниці й т. ін.» надали відповідь 22,8 % власників підприємств, про «високі податки та збори» — 22,1 %.
Найчастішою проблемою у відповідях респондентів (28,3 %), що мали проблеми у взаємодії з органами влади, є блокування податкових накладних. Таке масове блокування пов’язане з унесенням змін до роботи системи автоматизованого адміністрування ПДВ (СМКОР) наприкінці 2022 року, що призвело до «ручного режиму» її роботи, де рішення про блокування йдуть від спеціальних комісій при податкових органах. Це дало можливість чиновникам використовувати дискреційну фіскальну політику для блокування накладних, що фактично заморожує обігові кошти підприємств. Отже, є презумпція винуватості платників податків, в умовах якої підприємства вважаються винуватими в порушеннях, поки не доведуть протилежне, що створює умови для корупції.
Не менш проблемним є інший фіскальний орган — митниця. За даними опитування за травень 2024 року від Національного демократичного інституту й Київського міжнародного інституту соціології, на думку українців, корупція на митниці найбільш поширена серед інших державних інституцій. Митниця залишається одним з головних бар’єрів для підприємців. Бізнес стикається з непрозорістю процедур, затримками через додаткові перевірки й маніпуляціями з класифікацією товарів. Коригування заявленої вартості товарів — серед найпоширеніших проблем. Митні органи нерідко навмисно занижують або завищують вартість товарів, навіть усупереч судовим рішенням щодо попередніх партій. Це створює підстави для штрафів, додаткових зборів або примушує підприємців до корупційних домовленостей. Така практика порушує передбачуваність бізнес-процесів. Відсутність верховенства права на митниці змушує підприємців витрачати ресурси на боротьбу зі штучними перешкодами, що створюють задля отримання хабарів. Митниця — яскравий приклад екстрактивної інституції. З одного боку, її діяльність створює численні бар’єри для розвитку підприємництва. З другого, — митниця працює в інтересах вузьких груп (недоброчесних чиновників, правоохоронців, контрабандистів). Замість сприяти розвитку економіки, наприклад через підвищення пропускної здатності, її використовують як інструмент для тіньових заробітків через ухилення від сплати податків і поширення контрабандної продукції.
Ще одним прикладом екстрактивної інституції в Україні є Бюро економічної безпеки (БЕБ). Цей орган було створено у 2021 році, щоби боротися з економічними злочинами, але він швидко став символом надмірного тиску на бізнес. Замість заявленої аналітичної роботи, спрямованої на виявлення системних економічних схем, БЕБ зосередило свою діяльність на кількісних показниках досудових розслідувань, обшуків та арештів майна, тобто на створенні штучних бар’єрів для підприємців. За даними Опендатаботу, за 2023 рік було відкрито рекордну кількість кримінальних проваджень проти бізнесу, 80 % з яких не мали вироків або не розглядались у суді. Однією з головних проблем БЕБ є дублювання функцій з іншими правоохоронними органами, зокрема Національною поліцією, СБУ та ДБР, що породжує хаос у підслідності й зумовлює конкуренцію між силовими органами в показниках розслідувань підприємців. Отже, БЕБ сприяє інституціоналізації корупції, а непередбачуваність економічного середовища лякає громадян займатися підприємництвом.
Подібні прояви переслідування бізнесу завдають йому шкоди, підривають довіру до державних інститутів і стримують економічну діяльність, оскільки підприємці змушені витрачати ресурси не лише на своє зростання, а й на постійну боротьбу з державними установами.
Який вихід для України
Кожна інституція в державі хворіє по-різному, але якщо звести зміни до спільного знаменника інклюзивності, за визначенням нобелівських лауреатів, не лише на папері, а й на практиці, треба враховувати низку правил.
У державі мають дотримуватись інституційної прозорості й підзвітності. Наприклад, при Державній податковій службі й Державній митній службі ми пропонуємо створити Раду громадського контролю. РГК легко сплутати з наявними громадськими радами через співзвучність, проте останні не мають суттєвих важелів впливу, обмежуючись лише консультативною та рекомендаційною функцією, тоді як члени РГК можуть входити до складу дисциплінарних і кадрових комісій, брати участь у визначенні критеріїв ефективності відповідних органів. Через роботу РГК реалізується принцип взаємодії держави й суспільства.
Читайте також: Відбудова України: як і за чиї гроші
Крім цього, не менш важливе дотримання принципу захисту прав власності, що є ключовим для створення належного бізнес-клімату. Підприємці мають бути впевнені, що їхня власність захищена від незаконних посягань як з боку інших приватних груп, так і з боку держави. Для цього треба запровадити механізми презумпції невинуватості платників податків і суб’єктів економічної діяльності, які захищатимуть їх від безпідставних перевірок, штрафів чи арештів. Захист прав бізнесу від самої держави підвищує привабливість відкриття власної справи й рівень іноземних інвестицій у країні.
Коли говоримо про майбутній економічний розвиток України, нам варто розуміти, що першочерговою метою реформування має стати повалення обмежувальних екстрактивних елементів, що гальмують економіку. На зміну їм має прийти встановлення інклюзивних правил гри, які створюватимуть сприятливі умови для залучення широких верств населення до економічної активності й підприємницької діяльності. Зміни мають відбуватися за умов нагляду громадянського суспільства, а також співпраці суб’єктів економічної діяльності й органів влади у виробленні політики.