Першою реакцією на російську кампанію політичної/неконвенційної війни проти Заходу є мовні суперечки. Модний жаргон: «підпорогова», «гібридна» війна, «сіра зона». Я віддаю перевагу старому кадебістському терміну «активні заходи». У кожного власна думка.
Але ці суперечки слугують заміною діям. Кремль перемагає, створюючи «нову норму», за якої державний тероризм стає прийнятним. Росіяни атакують наші процеси прийняття рішень і сіють розколи.
Нагальним завданням є відновлення оборони та стримування. З обороною складно. Знадобиться зміцнення інфраструктури, збільшення резервних потужностей, підвищення обізнаності громадськості та швидке створення нових засобів внутрішньої і зовнішньої співпраці країн. В усій Європі лише Фінляндія має добре налагоджену систему комплексної оборони і як наслідок стає привабливою мішенню: навіщо грабувати «Форт Нокс», якщо можна знайти простіші цілі? Але швидко й легко взяти приклад із фінів не вдасться.
Утім це відіграє важливу роль для стримування. Нам потрібно створити ефект «ой» у свідомості росіян і китайців. Мовляв, не варто; вам буде боляче. Натомість наше звичне реагування — дипломатичні висилки й економічні санкції. Ні те, ні інше не працює. Вони можуть завдати певної шкоди Росії, сповільнюючи її економіку або шпигунські мережі. Але, очевидно, не зупиняють атак на нашу інфраструктуру, інституції й окремих осіб. Або на Україну, як на те.
Слід мислити комплексно. Ми не збираємося уподібнюватися росіянам (надсилати в посилках запалювальні бомби для збиття російських вантажних літаків). Ми не захистимо свою систему від путінізму, путінізуючи її.
Не варто також розраховувати, що стримування — завдання лише тієї країни, яка зазнала атаки. Набагато ефективніше, коли кілька (в ідеалі багато) країн реагують неочікуваним для агресора і його друзів чином.
Однією зі слабинок може бути Китай. Комуністична партія Китаю (КПК) допомагає Росії у війні проти України й пошкодженні дротів і трубопроводів уздовж дна Балтійського моря. І досі не заплатила за це. А що, як скандинавські і балтійські країни оголосять про відправку одного чи двох додаткових посадовців до своїх місій у Тайбеї.
Це швидко привернуло б увагу Пекіна. КПК докладає шалених зусиль, аби викреслити назву Тайваню з уваги громадськості. Чимало сайтів піддаються тиску, вживаючи назви: «Китайський Тайбей» або «Тайвань, провінція Китаю».
Верхівка Китаю дає зрозуміти, що ставиться до цього питання суворо. То дамо їй ще підстав для суворого ставлення. Більшість країн Заходу вже мають квазі-дипломатичні представництва в столиці Тайваню. Якщо зробити їх трохи більшими й офіційнішими, це не означатиме відмови від політики «одного Китаю», яка не допускає офіційного дипломатичного визнання Тайваню. Але в такий спосіб надсилається чіткий сигнал Пекіну. Тоді, можливо, наступного разу, коли росіяни попросять своїх китайських друзів відправити Балтійським морем корабель із якорем, що перетягує дроти і трубопроводи, ті волітимуть знайти відмовку.
Колективні дії знижують ризик. Якщо одна країна зміцнить зв’язки з Тайванем, КПК вдасться до заходів у відповідь (перевірено на досвіді Литви). Але якщо, скажімо, вісім країн зроблять те саме, відповідати набагато складніше. Можна було б вдатися до такого підходу з нагоди 90-річчя Далай-лами (6 липня наступного року). Зазвичай іноземні контакти з тибетським духовним лідером у вигнанні зводять пекінських задирак із розуму.
Нестандартне мислення — це добре, але іноді ще краще діяти стандартно. Мета російської кампанії хаосу — відволікти увагу й завадити допомозі країн Заходу для Україні. Тому найкращим реагуванням було б подвоєння допомоги.