Ярно Хабіхт, представник Всесвітньої організації охорони здоров’я в Україні, у розмові з Тижнем обговорив очікуваний сплеск інфекційних захворювань у країні, виклики у сфері охорони здоров’я та гостру потребу в належній вакцинації та медичних ресурсах.
— Пане Хабіхте, якою, на ваш погляд, буде епідеміологічна ситуація в Україні цієї зими?
— Ми можемо спостерігати зростання респіраторних та інфекційних захворювань, включно із сезонним грипом та іншими вірусами. Імовірне зростання захворюваності на гострі респіраторні інфекції.
Щозими зазвичай спостерігають типове підвищення кількості інсультів. Однак через тривалі атаки на цивільну інфраструктуру ми, імовірно, також побачимо зростання хронічних захворювань.
Ще одна критична проблема — безпека води: для здоров’я населення посилилися ризики, пов’язані з хворобами, що передаються через воду, і з рівнем чистоти питної води.
— Чи чекає на нас нова хвиля COVID-19, наприклад, чи якісь небезпечніші захворювання?
— Вважаю, що остання хвиля COVID-19 в Україні випала на кінець літа — приблизно в липні-серпні. Ми знаємо, що COVID-19 має тенденцію повертатися хвилями, але передбачити, чи наступна хвиля вдарить взимку, чи навесні, важко. Однак, очевидно, треба бути готовим. Ось чому такі захисні заходи, як вакцинація, є надзвичайно важливими не лише проти COVID-19, а й проти сезонного грипу.
Існують також інші потенційні загрози для здоров’я, які варто контролювати. Нещодавно мали справу зі спалахом гепатиту А, який нині локалізували. У 2018-му й 2019-му в Україні був другий за величиною спалах кору у світі. Такі захворювання, як кір і дифтерія, залишаються проблемою. Щоб подолати ці виклики, нам треба підтримувати жорстку політику охорони здоров’я, заохочувати вакцинацію і далі просувати прості, але ефективні заходи, такі як миття рук.
Те, що я побачив і навчився під час війни тут, — це критична важливість потужної системи спостереження. Завдяки тому, що Україні вдалося підтримувати свою систему нагляду в робочому стані, ми знаємо, де з’являються захворювання, і можемо швидко реагувати на спалахи. Пригадаймо, наприклад, спалах вакцинного поліомієліту, який почався 2021 року. Завдяки кампаніям вакцинації, ефективній системі нагляду й потужній комунікації ризиків з громадами Україні вдалося стримувати цей спалах до кінця 2023 року.
— Чи є в Україні достатня кількість усіх потрібних вакцин?
— В Україні є певна кількість вакцин, потрібних для планової імунізації, і кілька партнерів допомагають із забезпеченням. До них належать глобальний альянс вакцин GAVI, ЮНІСЕФ і ВООЗ. Ми дуже тісно співпрацюємо із цими організаціями, щоб забезпечити достатню кількість вакцин.
У нас є вакцини для планової імунізації дітей, але бувають випадки, коли більші ризики вимагають від нас проведення кампаній надолуження. На листопад 2024 року ми маємо потрібні вакцини. Проте для нас, спільно з МОЗ, залишається важливим гарантувати безперебійне постачання в майбутньому. Важливо не лише мати потрібну кількість вакцин, а й підтримувати надійний холодовий ланцюг. Це означає, що вакцини зберігають при правильній температурі протягом усього шляху — від складів до холодильників у центрах первинної медичної допомоги.
На жаль, напади на цивільну інфраструктуру з боку держави-агресора ставлять під загрозу можливість підтримувати належну температуру в цих холодильниках. ЮНІСЕФ, як одна з агенцій ООН, допомагає захистити систему холодового ланцюга.
— Чи можете навести кілька прикладів, коли російські атаки вплинули на зберігання основних вакцин, зокрема, коли відключення електроенергії завадило належному охолодженню?
— Я відвідав центри первинної медичної допомоги в Ірпені й Бучі після їхнього звільнення у квітні та травні 2022 року. У всіх цих центрах вакцини треба було замінити, оскільки незрозуміло, чи правильно їх зберігали.
— Якими були найбільші виклики для українських лікарів за останні (майже) три роки?
— Українські лікарі й медсестри надають більшість медичних послуг. Хоча в нас є такі гуманітарні партнери, як ВООЗ, і ми координуємо гуманітарний медичний кластер зі 125 національними й міжнародними партнерами, основну частину допомоги надають українські медичні працівники. Вони працювали в неймовірно важких умовах. Я пам’ятаю зустріч із кількома хірургами в лікарні Мечникова в Дніпрі, де вони працювали 24/7 під величезним тиском.
Але є в нас і багато медичних працівників, які покинули країну або переїхали зі сходу України в західні регіони. Я пам’ятаю, як був у місті на Харківщині, де лише кожен третій медичний працівник. Звичайно, цивільне населення також зменшилося, оскільки багато хто переїхав, але ми бачимо й переміщення лікарів та медсестер. Тож у прифронтових районах стає менше медичних працівників.
Однак їхня нестача в галузі не є новою проблемою. Ще до війни й коронавірусу ми спостерігали щорічне зменшення кількості лікарів на 3 % порівняно з 2019 роком, а медсестер — на 6 %.
Оскільки Україна рухається до членства в Євросоюзі, ми бачимо, що в країні приблизно вдвічі менше медсестер, ніж у середньому по ЄС. Це означає, що нам треба більше медсестер як загалом, так і на керівних посадах у лікарнях.
В Україні, на мою думку, більшість людей схильна вірити, що треба робити щеплення в лікаря. Однак, коли я говорю про вакцинацію, насправді ключову роль відіграють медсестри.
— Росія використовує дедалі небезпечнішу зброю, як ми нещодавно бачили в Дніпрі. Зважаючи на це, моє запитання стосується нових викликів, перед якими можуть постати українські лікарі. Що ви очікуєте?
— Я не думаю, що ці виклики є новими: вони радше тривають. Найчільніше завдання — підтримка системи охорони здоров’я, яка належно функціонує і може задовольняти потреби людей. Ми спостерігаємо підвищений попит на послуги психічного здоров’я та зростання кількості ампутацій. Дуже важливо зосередитися на тому, щоб реабілітаційні послуги були доступними. Крім того, ми маємо створити безбар’єрне середовище для тих, хто дістав поранення на передовій, чи, наприклад, для тих, хто одужує після інсульту.
Коли я був у Запоріжжі, відвідав реабілітаційний центр для хворих на інсульт. Там побачив 60–70-річних чоловіків і жінок, які знову вчаться читати й рухати руками, зокрема писати, після інсульту. Ми також спостерігаємо щораз більше потреб у лікуванні хронічних захворювань, які спричинили демографічні зміни.
— Коли почалася війна, деякі українські лікарі передбачали спалахи холери, можливо, навіть чуми через відсутність санітарії та суворі умови на передовій. Але, наскільки мені відомо, в Україні не було великого спалаху холери. У вас є якісь думки із цього приводу?
— Це чудове запитання, і я хотів би відзначити зусилля органів охорони здоров’я, з якими ми співпрацюємо. Холера не є новою хворобою в Україні, особливо в південних регіонах, оскільки вона з’являлася в минулому. На щастя, останнім часом ми не спостерігали великого спалаху холери, але для його запобігання потрібні постійні зусилля. Пам’ятаю влітку 2022 року, коли ми говорили про цей ризик, об’єдналися з центром громадського здоров’я України та регіональними центрами контролю та профілактики захворювань, щоб охопити дев’ять мільйонів людей на півдні. Ми подбали про те, щоб вони мали потрібну інформацію про холеру й про те, як запобігти спалаху.
Ризики все ще існують, і вкрай важливо, щоб Україна й далі вживала превентивних заходів. Чи треба нам робити більше? Так. Ми маємо активізувати наші зусилля для запобігання холери й інших захворювань, таких як кір і дифтерія. Раніше в Україні були спалахи обох захворювань, і, враховуючи зниження рівня охоплення вакцинацією, ризик спалахів надалі зростає.
— Можете поділитися деякими враженнями про епідеміологічну ситуацію на передовій, зокрема в окопах? Є докази того, що солдати хворіють на туберкульоз та інші захворювання через відсутність належного медичного обслуговування й ресурсів?
— Насамперед у ВООЗ ми зосереджені на роботі із цивільною системою охорони здоров’я, тоді як інші партнери співпрацюють безпосередньо з Міністерством оборони та пов’язаними з ним організаціями. Але ви маєте рацію, що війна призвела до збільшення випадків туберкульозу, особливо мультирезистентного туберкульозу, який викликав занепокоєння ще до війни. Ми маємо бути більш пильними у розв’язанні цього питання.
Крім того, украй важливо, щоб ми надавали послуги з психічного здоров’я не лише цивільним, а й тим, хто повертається з передової, оскільки їхні потреби значно зросли. У ВООЗ ми також зосереджуємося на травмах спинного мозку й нарощуємо потенціал для реагування на такі виклики. Війна спричинила зростання й інших захворювань, таких як ВІЛ і туберкульоз, що підкреслює потребу приділяти підвищену увагу резистентності до антибіотиків.
— Ми вже кілька разів згадували про реабілітацію, тож які основні виклики в цій сфері?
— Потреба в реабілітації з’явилася ще з початку війни на Донбасі 2014-го, а 2022 року ця потреба зросла в геометричній прогресії. Питання нині полягає в тому, як надати послуги кожному й забезпечити належну реабілітацію в громадах. Багато з нас, напевно, спостерігали виступ президента Зеленського про стійкість України, де він наголосив на важливості надання реабілітаційних послуг поблизу дому. Однак проблема в тому, що Україні треба підготувати медсестер, фізіотерапевтів і лікарів для роботи в реабілітації. І це не лише фізична реабілітація, психічна також має значення. Сьогодні нам просто не вистачає цих фахівців.
Нині я бачу значне покращення доступності реабілітаційних послуг. У нас є центри компетенції, і якщо колись у нас було лише 50 ліжок для пацієнтів із травмами спинного мозку, то сьогодні — понад 100. Раніше працювало лише кілька експертів, а тепер ми залучили багатий міжнародний досвід. У цих центрах активно працюють українські фізіотерапевти й ерготерапевти.
Я побував у лікарнях Рівного, Запоріжжя, буквально два місяці тому в Полтаві. Різниця між тим, що я бачив раніше, і тим, що бачу сьогодні, разюча. Молоді спеціалісти нині допомагають людям, і система явно трансформується. Сьогодні ми вчимося в таких країн, як Естонія, Литва й Ізраїль. У нас є експерти з Іспанії, які діляться своїм досвідом та ідеями, тому ми можемо швидко застосувати їх тут.
Одним із основних напрямків роботи — фінансування реабілітаційних послуг. Ці послуги потрібні багатьом ветеранам — тим, хто втратив кінцівки, переніс інсульт або потребує постійної реабілітації. Завдання полягає в тому, щоб забезпечити доступність довгострокових послуг, охопити громади, мати достатньо підготовлених фахівців і знайти стабільне фінансування.
— За останніми даними ВООЗ, на українські заклади охорони здоров’я скоїли майже 2 тисячі нападів, загинули 128 медпрацівників. Це найновіша інформація, яку я дістав, але, можливо, у вас є актуальніші дані. Чи могли б ви поділитися, які медичні заклади найчастіше атакують і що можна зробити для покращення якості медичної допомоги після таких нападів?
— Бути свідком нападів на заклади охорони здоров’я, які порушують гуманітарне право, справді боляче. На жаль, ці атаки тривають, і наша роль у ВООЗ полягає в моніторингу, перевірці й звітності про них. На сьогодні ми задокументували понад 2150 атак, але їхня кількість і далі зростає. Як ви зазначали раніше, від нападу в Дніпрі постраждало багато об’єктів, зокрема реабілітаційний центр.
Дивлячись на загальну картину за ці понад тисячу днів, більше як 40 % постраждалих закладів були центрами первинної медичної допомоги. Вони є критично важливими, оскільки служать точкою входу для громади, щоб дістати доступ до основних послуг, таких як ліки, рецепти й щеплення.
— ВООЗ створила модульні клініки первинної медичної допомоги. Наскільки вони ефективні?
— За 2023 рік встановили понад 30 модульних амбулаторій первинної медико-санітарної допомоги різного розміру, де одні розраховані на двох лікарів, а інші — на п’ять, залежно від потреб громади.
На початку війни ми багато інвестували в те, щоб лікарі й медсестри мали машини, їздити в різні села й надавати всі послуги. Я відвідав багато із цих місць на Сході й Півдні разом з ними. Але із часом ми зрозуміли, що потрібна постійніша структура. Тому ми будуємо центри в Сумській, Херсонській, Миколаєвській, Харківській та Одеській областях. Ці модульні центри є ключовими для відновлення медичних послуг у цих регіонах.
Я хотів би відзначити ще один важливий аспект. Як ВООЗ ми працювали над тим, щоб самі модульні конструкції для центрів побудували в Україні. Це також допомагає створити робочі місця для українців. Такі центри розраховані на 5–10 років, забезпечуючи достатньо часу для відновлення, оскільки Україна інвестує значні кошти у відбудову своєї системи охорони здоров’я.
Потреби у відновленні на 2024 рік оцінюють у 873 мільйони доларів, водночас частину з них уже інвестували. Я відвідував заклади охорони здоров’я, що повністю відбудовані не як модульні чи тимчасові споруди, а як постійні. Один з прикладів — Центр первинної медичної допомоги в Макарові, який у травні 2022 року постраждав. Буквально через рік його повністю відбудували.
— Ці модульні клініки лікують не військовослужбовців, а лише цивільних?
— Так, тільки цивільних.
— Росіяни атакували ці клініки?
— Так, на жаль, ми втратили одну з модульних клінік у селі Липці (Харківська область. — Ред.). Позитивним є лише те, що медпрацівники не постраждали. Клініку зруйнували, але ми швидко збудували нову неподалік. Сьогодні вона працює, обслуговуючи понад десять тисяч людей у навколишніх селах.
— Що стосується Херсонської області, то на початку цього року ВООЗ визначила її як одну з найважчих проблем охорони здоров’я. Чи покращилася ситуація з того часу?
— Регіон продовжує страждати від сильних обстрілів, що ще більше ускладнило надання медичної допомоги. У відповідь на потреби ми передаємо у лікарні ліки й набори для лікування травм, інвестували в екстрену медичну допомогу та бригади парамедиків, а також створювали пункти, де медики можуть відпочивати між викликами та бути ближчими як до закладів, так і до людей, які потребують допомоги.
Херсонщина залишається одним з найвразливіших регіонів, і ми наполегливо працюємо над тим, щоб основні послуги й далі надавали.
— У вересні ВООЗ повідомляла, що майже десять мільйонів людей в Україні потребують допомоги через проблеми з психічним здоров’ям. Що ви думаєте про те, як покращити цю ситуацію та забезпечити більше підтримки психічного здоров’я?
— Україна почала приділяти більше уваги потребам ментального здоров’ям приблизно у квітні-травні 2022 року — із запуском загальнонаціональної програми психічного здоров’я під керівництвом Олени Зеленської. Що виділяється, так це міжгалузева координація з усіма міністерствами, залученими до психічного здоров’я, — від шкіл і залізниць до робочих місць, соціальних служб та охорони здоров’я. Цю співпрацю додатково підтримує майбутній Форум психічного здоров’я, який об’єднає професіоналів з різних галузей.
З практичної сторони, за координації ВООЗ, ми розгорнули навчання mhGAP для постачальників первинної медичної допомоги й спеціалістів, які не є експертами з психічного здоров’я. Тоді як психологів навчають цьому в навчальних закладах, медсестри, лікарі первинної медичної допомоги й навіть учителі потребують спеціальних навичок для розв’язання потреб психічного здоров’я.
У секторі охорони здоров’я понад 100 тисяч людей наразі пройшли навчання для надання цих послуг, та сотні тисяч пацієнтів уже працюють через канали первинної медичної допомоги. ВООЗ залучила до програми як національні, так і міжнародні організації, а Національна служба здоров’я України фінансує лікарів первинної ланки для надання цих послуг.
Другою сферою діяльності є послуги з охорони психічного здоров’я в громаді, спрямовані на підтримку осіб з найгострішими потребами в цій галузі. Ці послуги надають мобільні мультидисциплінарні команди з психічного здоров’я, до яких входять психіатри, психологи, соціальні працівники та медсестри. Такий командний підхід забезпечує задоволення конкретних потреб кожної людини. Багато з тих, хто потребує цих послуг, є переселенцями, а інші переживають травми й утрати, і ці команди пропонують їм важливу підтримку.
У нас є 83 мобільні мультидисциплінарні команди з психічного здоров’я в усіх регіонах України, і саме сюди спрямована значна частина інвестицій. Чи треба нам робити більше? Так, точно робимо. Надзвичайно прикро, що ця війна збільшила потребу в підтримці психічного здоров’я, і, на жаль, ця потреба зберігатиметься навіть після війни, імовірно, протягом поколінь.