– На всі Ваші запитання [поставлені Еллою Євтушенко — Ред.] я відповів гамузом, в стилі потоку мислення, а не потопу свідомості.
– Зараз ми живемо в дуже складний період повномасштабної війни. Як війна вплинула на ваше письмо, відчуття слова? Яким є загалом місце митця в час війни?
– Війною мене не потрясти. В 17 я працював у шахті, а потім де тільки не робив. Протягом чверті віку я голодав по 7 днів сухого голоду і по 40 на воді. В цьому стані я працював по 20 годин на добу. Тоді немає прирікань, чвар, згризань, всього, чим живуть люди. Якби мене легко збивали обставини, я б не дожив до нинішніх днів. Я знав про війну все життя, десь із 1964 р. Початок і лейтмотив роману ЩЖ про це. Якщо людина жде так довго, то можна здогадатись про її здивування. Війна, і набагато страшніша мала бути в 93-му. Атомна війна. Це я знаю безпосередньо від Бога. Люди прожили завдяки Його милості й перенесенням її, та ні скільки себе не змінили. З тих пір все змінилося тільки на гірше. Вдячності Життєдарителю як не було, так і нема. Одної віри Йому замало. Війни допускаються, щоб виправити зло в народі. Осерйознити людей. Нагадаю, що один вибух на ЧАЕС за радіонуклідами складав 600 атомних бомб. В ніч, коли він стався, я попав під першу хвилю. Значна частина Києва попала. І ставлення було одне: замовчати, не зважати, не приділяти уваги, такого нема. Тоді не вірилось, що ми проживем тиждень. Ніхто з уражених не знав, що буде з ним. В цьому плані теперішня війна, це відкрита війна. То була війна в кістках, яка йде по сьогодні, з 86 року. Вона забрала мільйони. Могла забрати більше, якби не милість Бога. Війна є наслідком легковаження війною. Дурень реагує постфактум, а мудрий провидить і запобігає подіям. Змінює реальність наперед. Об’єктив не має зважати на емоції. Раз сформований стиль не має змінююватись. Зараз все спрямоване на емоції. Але емоції не помагають, вони перемикають мозок на страх і ненависть, і тим паралізують розум, допомагає спокій і стратегемність. Говорити треба не про війну, а про те, як і хто її допустив. Як і що треба змінити в країні і в людях, щоб Бог посприяв її припиненню.
Якби Україна розвивалася згідно волі й плану Бога, ніякої війни не було б. Війна – не наслідок рішення одної людини, як бачиться нині. Вина на поколінні комунописців, яке вчасно, на початку 90х, не передало владу моєму поколінню. Я часто бачу їх у духовному світі, бачу Драча:
– Я не можу слова підібрати, – каже він, розуміючи війну.
– А коли я, в дев’яносто другому, виступав за люстрацію і невіддання атомної зброї, мені казали: ти дурак.
А це десятки тисяч мільярдів доларів1.
За ці гроші не те що війна, а зараз в Україні був би рай на Землі2.
Такий був План, подякуйте самі собі.
Мені болить те, а не те, що зараз війна.
Що вона буде, мені зрозуміло було ще тоді.
Я давно не митець, щоб думати про його місце. У Бога я 44 роки священник і 34 монах. Моє місце – секретар Бога.
І цілитель Божої медицини. Лікую те, що не вилікує ніхто. Наслідки інсультів з тривалою ремісією і ще безліч недуг. Всі, кого я благословив, пережили ковід і війну. Отримали додаткових 20-30 років життя. В це складно повірити, але Істина не питає віри в людей. Люди вірять тому, хто їх вбиває, а не тому, хто посланий спасти. Як і в випадку з ядерною зброєю, вибір мас не на користь життю. Істинне не сприймається в свому часі. Таке значення Слів, що пророк не має сприйняття в своїй родині і своїй вітчизні. Під пророком розуміється Істина. Суть того, що в кожному часі несе посланець. Але завжди: те, що сьогодні крамола і маячня – завтра реальність.
– Останні 15 років ви живете відсторонено у своєму рідному селі. Це ваш свідомий вибір чи вимушений? Як впливає такий аскетизм на творчість? Як ви відчуваєте зараз таке повернення в місце свого дитинства та життя там?
– Вибір свідомий і вимушений, що самозрозуміло із попереднього. Я живу так не 15, а на багато більше. Я провів 8 років чистого голоду поетапно, а не жив аскетом, це загальне уявлення про аскетизм, і записав як секретар 170 томів. В цілому, з художньо-філософською літературою, 180. Якби я жив цінностями й кортячками світу, я б не зробив нічого. Із того, що в ньому є, мені не хочеться нічого. Мені не приносить радості те, чим пробують радіти люди. На жаль, вони помиляються і тому не мають щастя. Коли я бачу, як вони сидять під магазинами, п’ють каву чи пиво, щось говорять на тему майбутнього, мені хочеться плакати від їхнього сирітства. Люди обділені головною субстанцією. Дослідженню й опису якої я присвятив життя. Щастя не живе в чомусь чи комусь, в славі і владі, нехай скільки хоч шукають його там. Моя радість і щастя – ментального характеру. Я живу не в місці дитинства, а в виконанні обов’язку. Щастя кожного – саме в ньому, і для цього потрібне обмеження хотінь.
– Дуже радіємо, що нарешті світ побачило повне видання роману «Осінь для ангела». Це дуже непростий та непересічний твір, який тримає в постійній напрузі. За відчуттями цей роман дуже перегукується з тим, як ми зараз відчуваємо реальність. Але що саме ви би хотіли промовити через нього до свого читача тут і тепер?
– Розказувати про духовний вміст роману, треба написати ще п’ять романів. Почасти про це сказано в інтерв’ю «Українському тижневі», решта буде в післямові, в останньому томі серії.
44 роки я писав про розпад цивілізації. Цього ніхто не прочитав. Тепер обурюються, що в нас війна, все не так. Ніхто й надалі не хоче знати, як до цього дійшло. Всі й далі вірять колисковій «завтра буде добре». Ті, хто співали цю колискову, нехай скажуть, що буде далі і що робити? Я втомивсь сперечатися з дурнями і доказувати їм прописні речі, і тому одійшов од світу. Життя навчить краще мене. Бог Життя пошле невблаганні сутності: Вчителя Війну, Вчителя Голод, Вчителя Нужду, Вчителя Посуху, Вчителя Катастрофи, Вчителя Землетруси до 25 балів. Ви знову скажете: «такого не було» – буде, як і завершальна фаза Війни. Ненавчених не буде. А ті, що вціліють, звірять кожне написане мною слово з тим, що було. Ми жили в кульмінацію історії, а не в еру ТРЦ і супермаркетів.
Від Бога світів я знаю, що робити. Це описано в праці «Художник і Бог» і однойменній книзі, але це нікого не заторкне. Люди на фізичній енергії, з свідомістю видовищно-споживацького характеру, хочуть видовищ і задоволень, хочуть продовження карнавального способу життя, їх відучили мислити і шукати причини. Реформувати себе і країни. Робити історію, а не собі – хороше життя. Коли всі роблять друге, історія зупиняється і обертається до всіх лицем смерті.
Життя треба бачити через призму вимог Бога, Плану Бога, чого хочеться Йому, а не нам. Земний тип бачить і визнає свою волю, свій план. Його цінності і увага на тому, що він любить, а він не може любити вище земного. Як приймач на одній частоті ловити другу. І кожен такий план, воля его, постає проти Бога. Людям неприйнятне все, що проти їх шерсті. Їм співають солодку колискову сатани і тільки Великі Вчителі її заткнуть.
Принцип дії Бога простий: спочатку дається викривальне й настановче Слово (воно давалось – його відкинули) потім вмикається Гнів.
Таких книг я написав томи. Якби вони були вчасно видані і прочитані, застосовані до реформувань життя, війни 100 % не було б. Як не було б і інших Вчителів – у них не було б потреби. Не було б причин їм приходити.Бог великим масштабом, в різний спосіб, виправляє те, що гнівить Його. От чому після війн, примусового очищення, постає стрімкий розвиток. Покликання літератури, щоб не приходили ці Великі Вчителі. Місія літератури – в зміні людини, зміні життя, зміні духовної складової людини й світу. Яке слово посівається, – в дух людини, – такою вона і стає. Інформаційна істота в ній живе отриманою інформацією. Відучіть людей від читання або дайте безсмисле, примітивне слово – і ви отримаєте такий ж результат. Коли припиняється розвиток, вмикається закон вибракування і науки посерйознення з-під палки. Те, що не розвивається, прибирається. Це Закон для всього у Всесвіті, а не моя вигадка.
Ті, хто опримітивлювали людину, нав’язували їй примітивні смаки й вподоби, прищеплювали їй одну любов до земного й відміняли норми, робили з неї споживача й земномислу істоту, обрізали їй Енергію Бога і погасили мозок. Вимкнули рубильник майже всьому людству. Творча Енергія, від якої існують всі процеси, на якій тримаються всі структури, від маленької зграї до цивілізації, близька до нуля. В цьому стані починається розпад всіх процесів, структур, взаємин, всепланетарний розпад. Це не питання цінностей чи різних укладів, точніше, не стільки їх, як майже відсутності Енергії Життя. Вона не поступає в майже згаслий мозок і відповідно, не підтримує життя. Люди, людство перебільшили ціну себе. Людина у Бога є функція: коли функція перестає функціонувати, людина перестає існувати. Коли предмет не приносить користі, він утилізується. Коли людина не робить ніякої малої справи, коли не виконує жодного малого обов’язку і своїм прикладом деградує інших, немає причин для її життя. Вона марнотратить Енергію Життя. Бог не марнотратець. Він та Енергокомпанія, яка як подає Світло, так його і обрізає. Люди перебільшили свій масштаб, який в Його масштабі далеко менший атома, і свою унікальність. Вийшовши з-під Законів Бога, функція перестала працювати на благо собі подібних і Бога. Все звелось одне проти одного. Егоїзми осіб, егоїзми держав, егоїзми власної величі, різноликий Вавілон зійшовсь один проти одного. Те, що описане баштою Вавілона, – велич, – задерлося проти Неба, проти Бога. В метафорі говориться, що вони хотіли залізти на Небо. Під Вавілоном розуміється Велич внаслідок любові до земного, що відкидає Небо і все від Бога. Тим повстає проти Бога. Тим підлягає руйнації. Причина причин кінця цивілізацій – в зменшенні до Нуля Енергії і фізичній величі внаслідок цього. Велике політекономічне тіло і слабкий дух завжди даватиме самознищення. Це стосується всіх систем, незалежно від їх соціального ладу і назви. Те, в чому природня сила переважає Енергію Бога, впадає у велич і гине внаслідок її нестачі. Бог починає нове, з подачі Імпульсу новій цивілізації.
Не було і не буде Вавілону, який переміг би Дух Бога. Кожна нова система, що хоче жити і розвиватись, має пильнувати і священно дбати, найперш, про нього. Коли це висміюється, висміювалось, коли це є нічим, не буде нікого. Це елементарний вислід Закону духовної Енергії. Він по різному описаний в священних Писаннях, але суть така.
– Ви цінуєте письменників сугестивної прози. Яких саме ви можете порекомендувати українським видавцям, щоби перекласти та видати це для українського ринку, або ж перевидати – якщо йдеться про українську літературу?
– Я не роздаю рекомендацій художньо-літературного характеру. Це справа смаку кожного, справа його любові. Дурень той, хто радить, кому кого любити. Улюблене мені не може бути улюблене всім. Ви ж не рекомендуєте свого чоловіка всім жінкам.
Книги, які найбільш ціню, це духовні книги і книги про Всесвіт. Бог і Всесвіт – мої головні зацікавлення. На скільки я знаю, це малоцікаво більшості.
– Чи мусить мати література в ХХІ столітті розважальну функцію? Або все ж варто віддати розваги кіно та соціальним мережам, а літературу «переключити» на естетичну, соціально-критичну абощо? Як ви вважаєте?
– Енергія часу породжує якість слова і його функцію. На низькій енергії буде низька література і відповідна функція. На високій – висока й смислова література. Те ж саме стосується інших жанрів. Літературу як явище породжує запит мозку її читачів. Слабкий мозок – слабку літературу, сильний – сильну. Смак формується багаточитанням. Людина переростає одне і захоплюється іншим. Важливо знати, що читання – один з найбільших винаходів Бога. Він розвиває мозок і на десятиліття продовжує життя. Читання дарує ментальну радість і тим відміняє черевну. Робить істоту людиною розуму, а не чрева. Щоб зробити людину навпаки, з масою залежностей, треба відмінити читання. Чим складніші сторінки, тим більша напруга мозку і користь для читальника. Хто уникає її, той обділяє себе Енергією Життя. Звідси зрозуміло, чому віддавати перевагу.
Людину робить читання, а дикуном – нечитання і перегляд мереж. Цивілізований дикун відрізняється тим, що він вважає себе найрозумнішим і найкращим. При цьому робить все і споживає все, що вкорочує йому життя. В кращі часи краще слово надихає і животворить мільйони. В гірші, коли слово стає нічим, ніхто ні в що не вірить, мільйони гинуть в безсмислі. Їхнє життя позбавлене стрижня. Сили волі і великих справ. Вони є рабами своїх хотінь. Безвільними придатками ницого хочу. Тим самим вони скорочують себе сильніше напастей і війн. Припиняють розвиток, перетворюють планету в смітник. Тим самим накликають Гнів.
Думаючи про функцію літератури, треба пам’ятати, що людина є Книга. Що вписано в неї, така і людина. Якщо хтось хоче мати країну дурників, він вписує одне. Якщо прийде влада, яка схоче мати країну мудрих і чесних, вона впише інше. Що вписане в дух, такий і народ.
Звідси і боговизначена функція слова. Письменник – це не той, хто друкується й продається. Письменник – це той, хто пише таке, що більше ніхто не напише. Чия смислова думка обгонить свій час на парсеки. Ця думка і творить майбутнє. Письменник – це творець майбутнього. Всі, хто творять собі славу, успіх, такими не є. Майбутнє постає з Думки, якщо це заряджена, вистраждана, Велика Думка. В цьому смисл словотворчості. Коли його підмінили розважально-карнавальним смислом, майбутнє здохло. Із всього того недослова не залишиться пів-звуку. Це Всесвіт із соломи. І це не метафора, так класифікується безсмисле слово в духовному світі, так бачиться його енергетична складова і замах на всеосяжність. Земні визначення нічого не варті.
Слово – це не політика, яка сьогодні така, завтра інша; Слово – це не мода, яка сьогодні одна, завтра друга; і все нагальне, модне, прикольне завтра нікому не цікаве. Слово – це найтонша Енергія, це переливання сили вічності в реальність. Це та Енергія, яка дикуна перетворює в богомислу, проникну, співчутливу людину. Це та Енергія, без якої все перетворюється в дикунство. Цінність літератури визначається по багатству мови, а не її викрутасів. Нікому не прийде в голову вважати багатим того, хто має сто гривен. Але написане з допомогою ста або тисячі слів, пересипаних іншомов’ям, вважається літературою. Цінність літератури, її смислова осяжність, визначається за багатством думок і смислів. Весь Всесвіт проти духовного Тіла Бога менший крапки. Слово – це дотик Бога. Бог – це почуття, а не просто слова про Нього. Щоб мати це відчуття і пройматись Богом, треба тонковідання слова. Той, хто думає, що поклоняється якомусь Богу, Його Імені, а не має в собі Його Слова, цього відчуття і дотику, на жаль, не має. І ця обділеність – через нечулість до Слова.
Література, яка доносить свої почуття, дрібні історії чи рефлексії на попередньо написане, доносить менше нічого, тоді як Великого, справді істотного, не уявляє і не хоче знати. Вся цінність таких творів самозрозуміла. Література є тоді, коли є сплав: багатства мови, великих думок і смислів. Решта – злиденство духу.
– Свого часу ви брали участь в угрупованні «Інша література», критично налаштованому щодо адептів «постмодернізму», зокрема Станіславівського феномену (Андруховичі, Єшкілєв, Іздрик, Малярчук та ін.). Минуло близько 15 років – і зараз найбільше на слуху якраз ці «постмодерністи». Чим це можна пояснити? Яке ваше ставлення до цього явища?
– Створене мною літературне братство мала назву «Асоціація Нова література». Це було 1991 року. Ще до Незалежності. Офіційна реєстрація відбулась пізніше. Мета була: люстрація літератури і самого суспільства. Нова якість літератури, що самозрозуміло з назви. Питання не в назві – модернізм, постмодернізм – а в якості володіння словом, його наповненості. На зміну ідеологічній літературі мала прийти смислова. А не пустопорожня під виглядом бестселерів. Прямолінійна, малохудожня література вичерпала себе. З цього приводу є стаття «Література як злочин». Я такі бестселери можу штампувати по книзі в тиждень, але нічого з них не залишиться в часі. Читач майбутнього – читач смислової, духовної літератури, а не художніх гербаріїв. Для нього це буде так само цікаво, як власникові калькулятора дерев’яна рахівниця. Мозок нинішньої людини оснований на чуттєвому сприйнятті і звідти цікавість чуттєвими (художніми) враженнями. Мозок майбутньої, духовної людини, працюватиме інакше, і все чуттєве буде йому нецікаве, він житиме космічними масштабами і Божими смислами. Феномени є уявою критиків, які їх придумали, а ніяк не явищем літератури. Ці придумники, які самі хотіли бути письменниками, просували одних і заперечували інших, в помсту за те, що самі не стали письменниками. Мене цікавить якість, а не феномени. Письменник, якщо він комусь опонує, то не своїм сучасникам, а тим, далеким у часі, письменникам, краще яких він не може написати. Хто де на слуху мене цікавить так, як вас те, що було на слуху 40 і 50 років. А я пам’ятаю і раніші часи. Поцікавтеся, що з того вийшло.
Більшість не тільки нашої, а й світової літератури, явище реклами, а не власне літератури. Це потвердить кожен професіонал. Рівень смаків залежить від рівня Енергії. Чим нижча Енергія, тим приземленіший смак і навпаки. Чим нижча Енергія, тим поверхневіше сприйняття. Чим нижча Енергія, тим слабше розуміння. Падіння Енергії в людстві дало свої наслідки у всьому. Люди не можуть вчитуватись, аналізувати, пройматись письмом, а вірять наліпкам. Сюжетам, історіям, зовнішнім проявам тексту. Вірять рекламі. Якості видань. Вони не можуть любити те, що несе Любов, тонку вібрацію в Слові, вона їм невловима, і люблять те, що їм сиропить, співає брехню про любов, не маючи її в слові. Справжнє, серйозне, в чому є Любов, сприймається несерйозно. Облесне, принадне, зовні красиве – з обіймами і захопленням. Маніпуляція, яку використовують всі спокусники, притаманна мистецтву Кінця. Для історії це просто непорозуміння. Історія все розставляє на свої місця. Парадокс в тому, що невідоме переживає популярне свого часу. Така справедливість Бога. На моїй памяті канули в безвість тисячі творів. Ще більше стали нецікавими: через огрублення сприйняття, роботу мозку на слабкій енергії. Мислення, сприйняття, рівень смаків, цінностей, моралі залежать від рівня Енергії. Це легко зрозуміти, приймаючи до уваги, що мозок працює на цій Енергії.
Мене не цікавлять ізми, мене цікавить краще. Коли мистецтво слова підмінилось комерцією, краще зникло. Якими ізмами, якими піарами, якими обгортками не прикраси, слово від того не стане кращим. Я відчуваю слово, як музику; через музикопис у реченні передається Енергія, на якій живе автор. Це відчувають чуйні і суголосні душею. Я знав увінчаних званнями критиків: вони могли парсекам говорити про літературу, при цьому були абсолютно глухі до слова. Вони повторювали збитості, ізми, своє ставлення до того чи іншого автора, а не могли відчути сторінку. Насправді вона звучить, як партитура. Вони не могли її прочитати очима композитора. Суть не в звучанні, а в Енергії, що передається звуком, Словом. Ця тонка вібрація, ця Любов у Слові, яка писала автором, і є Богом у Слові.
Чим менше Бога, тим більше комерції. Але ще ні одна реклама, прижиттєва слава, нікому не подарувала вічності. Те, в чому нема Бога, відсівається. Ті літературні явища, яким я був свідком і творцем, абсолютно перекручені тими, хто близько біля них не стояли. Ті критики і ті мисткині, які самі не могли писати, одних зображали хуторянами, а других – прогресивними і сучасними. Як правило, сучасні не володіли, тай і не володіють доброякісною художньою українською мовою. Вони не всотали її з дитинства, з мовного народного середовища. Це відчувається з першого абзацу, з першого рядка, і це неможливо поправити, як музичний слух глухому. Вони нечулі до слова і, відтак, не можуть передавати заряд Любові, Енергію в Слові. Це духовно-науковий факт і визначення літератури/нелітератури.
Інша складова: лексичний запас. Жива сторінка, жива книга буде в десятки, сотні раз перевершувати за новотворами, лексикою, мертву книгу, штучну мовну конструкцію. Як світло створює нові прекрасні грані в калейдоскопі, так Енергія огранює слова в нові прекрасні кристали, візерунки, магію слова.
Слово має найтоншу Енергію і тому найбільшу силу. Робота з ним несе найбільшу небезпеку – звідти згорання в слові – але й найбільшу радість. Доброякісний автор ділиться радістю, щастям з читачем. Умайбутньому Слово розглядатимуть не як засіб комунікації, а навічно заряджений акумулятор Любові. На сьогодні любов розглядають як просто почуття. Тоді як чуттєвий, статевий прояв її є самим нижчим рівнем трансформації Енергії Любові. Багато чули, що Бог є Любов. Так от, ця Любов є, найперш, Енергією. Оскільки люди живуть переважно на нижній чакрі, їм доступна сама нижня і сама слабка форма її трансформації. Одиниці Любові – така вона на сьогодні в загальній мережі людства. У Богові вона складає трильйони, трильйонів, трильйонів одиниць. Людина на земному плані розрахована на 10 млрд, у вічності – на трильйони. Нервова система більшості не витримає сотні. Карма для того й створена, щоб готувати істоту з життя в життя для більшої провідності й акумуляції. Людина від людини відрізняється енергоємністю мозку і від цього залежать всі її якості, здібності і служіння. Її біологічне, топонімічне визначення нічого не означає. Це наука про людину минулих століть. Людина, в першу чергу, є приймач Енергоінформації Бога в якості Сигналу або таким не є. Або справний,або вимкнений телефон. Через перший тип в світ і на людей поступає Енергія, через другий – нічого. Вони самі ледь животіють на близьконулевій Енергії Життя. З позиції Закону людини треба розцінювати і книги.
Культурологічні, літературознавчі визначення нічого не говорять про енергетичну складову. Цим також пояснюється те, що не мовець пише словом, а Слово пише письменником. І, чим сильніший його заряд, тим блискавичніше і яскравіше пише.
Чим слабший заряд, тим млявіше, кострубатіше, калікомовніше пише. Пише про щось, а не як. Пластмасова, мертва, розряджена мова є його ознакою. Красива мова, як краса актора, є ознакою його Любові, – наявності в ній Енергії. При чому, красиво говорити не означає красиво писати, це як правило, протилежні речі.
Письменництво є вербалізацією Святого Духу або Енергоінформації, кажучи сучасною мовою. Коли вона протікає крізь матерію і мовця, все співає. Цей спів, ця музика і передається словом. У випадку, що це підготовлений приймач і ловить і витримує Сигнал.
Непідготовленний передає коливання, спогади, враження, фантазії свого земного розуму. Процес підготовки займає десятки тисяч років. Ті, хто залишали слід в літературі, десятки й сотні раз були письменниками. Їх енергоємність і провідність шліфувалися сотнями життів. Тому говорити про когось як про явище одного життя – як судити про дерево по однолітньому зросту. Дерево росте – і завжди може вирости в плодоносне дерево. Це питання часу, досвіду і бажання.
Письменником стає той, хто дуже хоче стати письменником. Бог втілює це бажання. Цей, фактично, вирок на найтяжчу долю і найтяжче служіння. Це збоку здається, що це ніяка не праця; що писати так само легко, як і читати. Але кожен, хто її звідав, скаже, що це найтяжча праця. Через людину протікає Струм немислимої сили. Потрібна витривалість, немислима для простої людини. Потрібно писати 10-18 годин десятиліттями, щоб написати щось справжнє. Поводити рукою по папері 10 годин, ніхто не вседить.
Тому я ціню не книгу, а працю над нею, і не суджу письменників. Я можу оцінити текст з півслова, але це не відміняє праці над ним. Людина, поки живе, може виписатись. Найгірше, коли нічого не пишуть і не читають.
В світ в тому часі не поступає Енергія. Це мертвий світ, кінець цивілізації.
В світ, де відсутня Його Любов, Бог приходить в грізному вигляді, щоб прибрати віджите і непотрібне Йому. Нездале приносити найменшої Користі. Все, що не має Енергії, описане безплідним деревом, підлягає зрубленню3. Все, що не має Енергії, безплідна смоківниця, яка не втопила Голод Бога, не принесла малого Добра – вона підлягає проклятості. Все, що не отримує Енергії, в тому числі через слово, просто так її ніде не знайде. Не матиме чим робити Добра і все її добро буде за вигоду, славу чи за гроші. Таке не зараховується. В Откровенні це описано «справами миколаїтів»: «те в тобі добре, що ти ненавидиш діла миколоїтів, які і Я ненавиджу»4. Бог ненавидить справи за вигоду, славу й гроші. Це не Добро. Добро, коли воно з чистої Любові, як мати робить дитині, як Бог жертвує Себе людям. Добро як наслідок чистої Енергії. Коли добротворення вигасає, Бог припиняє таку одиницю чи народ.
Звідси не складно зрозуміти важливість в державі Слова і Божого Слова найперш.
Якщо вона є і зацікавлена в свому існуванні, вона робить це – сприяє їх розвитку – якщо вона не є, а є тільки на папері, вона не сприяє їх розвитку і підрубує себе. Я руки списав на цю тему з 90-х років, потім втомивсь і залишив ідіотів на їхню перспективу.
Хто не підтримував літературу, буде підтримувати армію і війну. Хто не вчивсь словом, буде навчений Гнівом Бога. Кому не доходило через розум, буде доходити через життя. Хто не сформував своєї культурно-духовної єдності, буде страдати і страждати від роз’єднаності. Якщо держава на апарат подавлення виділяє левову частку, а на сферу словесності – нуль, вона приречена. Ті, хто думають, що світом править економіка і політика, можуть вічно так думати, але вони – гробокопачі собі. Я не збираюсь розпереконувати самовбивць. Для мене як того, хто знає сто своїх карм, знає цикли історії, знає витоки й смерть цивілізацій, знає початки і смерть імперій, знає, як все починалось і було насправді, а не брехню і вигадки про них, для мене, співучасника їх, ця Істина проста. Все постає і гине з Енергії або її відсутності.
З огляду на вищесказане, зрозуміло: підтримувати чи не підтримувати літературу? Звичайно, не підтримуватимуть, вважаючи, що це особиста справа. Звичайно, в країну не поступатиме творча Енергія. Звичайно, процес деградації і руйнації продовжиться.
Але для майбутнього це стане прикладом: де замовкає Дух, замовкає все.
1 В нинішніх грошах – сотні тисяч млрд. $.
2 Дані Бога, Слова Бога. Нова Біблія.
3 Матвія 3.10
4 Откровення 2.6