Чим пояснити викиди насильства та жорстокості, обсяг яких у цивілізованому світі нітрохи не зменшується? Дехто вважає, що все залежить від людського єства. Ті, кому людина видається доброю, схильні виправдовувати її запальні прояви зіпсованим середовищем. А ті, для кого її вдача радше лиха, глибоко переконані, що запобігати нестримності покликані соціокультурні обмеження. Звісно, подеколи достатньо й такого пояснення, якби ж ото не злостива фігура маркіза де Сада, що слугує не лише прикладом агресивного чину, а й утіхи від нього. Зрештою, це постать, яка виводила терор із природного стану і воліла на собі випробувати межі дозволеного.
Походження Донасьєна Альфонса Франсуа де Сада було шляхетним. Іще його батька знали яко королівського намісника кількох французьких провінцій і посланця до німецького курфюрста та російського царя. По закінченні школи єзуїтів і військового училища де Сад узяв участь у Семилітній війні в лавах піхотного та кавалерійського полків, а потому пішов у відставку в чині капітана, хоча пізніше таки дослужився до полковника. Невдовзі після одруження його ув’язнили за блуд у борделі. Відбувати покарання за свої походеньки, борги чи сороміцькі твори Саду доведеться часто, втім, як і тікати з-під арешту. Тимчасом у нього проявився театральний хист, адже йому було до шмиги фліртувати з танцівницею й акторкою, схиляти оперну співачку до кохання чи перетворювати оргії на пишні сцени бичування, розбещення, богохульства, знущання чи содомії. Дружина скільки могла витримувала чоловікові примхи та марнотратство заради дітей, а врешті, подалась у черниці. Тоді ж як теща заповзялася поквитатись із зятем, який зробився справжнім нелегалом. Розрадою в буцегарні нестримному де Саду завжди слугували читання та літераторство. В часи Французької революції, перебуваючи в Бастилії, Сад волає з-за ґрат, що в’язнів убивають. А вже по виходу з тюрми — обіймає поважні посади: член якобінської секції, присяжний у трибуналі. Проте його знов арештовують і закидають поблажливість до ворогів. Останні його роки минатимуть у божевільні Шарантон, де він ставитиме власні п’єси.
У минулому столітті чимало теоретиків, а головно французьких, узялися інтерпретувати твори пекельного маркіза, відповідаючи на питання: у чому привабливість зла? Для прикладу, П’єр Клосовскі показує, що чільною метою де Сада була спроба звести розум до рівня пристрасті, щоби насадити тотальне зло, котре зможе саме себе знищити. Іншими словами, він заповзявся витворити своєрідну утопію зла. Його інтенція наближалася до позиції багатьох діячів Французької революції (Дантона, Сен-Жуста, Робесп’єра): вбивство короля, себто намісника Бога, скидалося на репетицію боговбивства. Тому де Сада не варто сприймати буквально, приміром, як порнографа, а радше дослідника, котрому заманулося з’ясувати, в який саме спосіб людину збуджує зло.
А на думку Мориса Бланшо, Сад є одинаком-егоїстом, якому кортіло спочути задоволення від ескалації злодіяння. Його проєкт нагадує намагання випробувати дивну тезу: чи можна здобути щастя завдяки розподілу людства на дві нерівні частини — панів і рабів? І як наслідок, достатньо панові здобути владу, як він починає збиткуватися з упокореного, з метою збільшити своє задоволення. Недосяжність абсолютного суверена полягає в тому, що навіть якщо йому завдавати зла, воно все одно правитиме йому за насолоду. Найбільшою перешкодою реалізації цього задуму є ідея Бога, заперечити яку герої Сада силкуються всіляко неволячи підкорених. Отже, заперечення перетворюється на силу. А проте, чи не поглинає вона й самого її носія?
Власне, Жорж Батай якраз і вбачає парадокси думки людини де Сада: збільшення задоволення за допомогою насильства призведе хіба до руйнування життя. Самоусвідомлення сповнене гіркоти завдяки перспективі самознищення. Ба більше, Сад вагався, чи варто приставати до революційної маси, щоб у намаганні скинути королівську диктатуру встановити новий порядок, але таки схилився до того, щоб оприявнити засобами літератури принцип індивідуальної насолоди. Його відкриття полягало в тому, що він дає змогу варварству заговорити. Досі лише цивілізована думка могла бути артикульована. Змушене виговоритися, насильство виказує негативну істину: жага панування самовбивча, а досягнення найвищої насолоди через злочинні вчинки нищить самі принципи життя.
Як помітила Симона де Бовуар, у де Сада часто знаходять ідеї, що відлунюють у Штирнера, Ніцше чи Фройда. Проте він уперше демонструє, чого варта доведена до межі індивідуалізація. Крайні форми насолоди схожі на безумство. Щоправда, Сад убачає й іншу можливість утіхи — задовольнятися не лише завдаючи болю, а зазнаючи його. Чимало мислителів, які йому передували, нерідко наголошували: оскільки від природного стану треба чекати хаосу, то протиставити йому доведеться суспільний порядок і Бога. Сад же вирішує випробувати природу до кінця. Закликаючи наслідувати її, намагається з’ясувати що гірше: насилля моралі, що притлумлює інстинкт, або ж тиранія задоволення.
А про згубу розуму, що став інструментальним і тотальним, згадали Теодор Адорно та Макс Горкгаймер. Тому, з якою ретельністю та впорядкованістю у де Сада регламентована оргія, може позаздрити найвибагливіший просвітницький розум. Але звідси недалеко до тоталітаризму: вимога повалити Бога спричиняє обожнення себе, а критика моралі перекидається на волю до неґації та виправдання злочину. Недарма тоталітарні режими масштабували захоплення силою. Виходило, що де Сад, прагнучи звільнитися від бюргерської моралі, сприяє появі культу бойовиків. Отак і розум, якому несила сформулювати аргументи проти сили, невдовзі сам удається до насильства.
Тож істина де Сада діє подібно до миттєвого шоку. Щоправда, ліпше осягати її в літературній формі, ніж дочекатися реалізації в житті. Прикро ж інше: приклади новітньої тиранії засвідчили, що цією істиною так і не навчилися володіти розважливо. Її надалі силкуються приміряти до себе, ніби наділений неабиякою владою магічний амулет, який буцімто дає змогу поставити світ на коліна. Одначе володар істини здатен упоратися з владою. Він застосовує її не по-рабськи, тринькаючи на підкорення інших, а посилює з її допомогою свої творчі здатності.