Наталка Доляк (авторка романів «На “Сьомому небі”» та «Як її не любити»): Українські письменники, звичайно, збагачують мову. Проте для того, щоб її збагачувати, треба звідкись черпати. І для цього якнайкраще підійде читання. Письменники, як і люди інших професій мусять, по-перше, читати, по-друге, використовувати у своїх творах забуті, викинуті на маргінеси так звані застарілі слова, а по-третє, дозволяти собі новотворити. Нові слова здебільш трапляються в поетичних творах. Якщо віднайдене слово лягає на душу — його можна використовувати надалі. Якщо ж новотвір ріже вухо — можливо, це слово не для вас. Мова — живий організм, і, як на мене, їй шкодять заборони. Що більше слів у мові, то вона краща.
Альона Рязанцева (авторка роману «Афера. І нічого зайвого»): Я вважаю, що українські письменники збагачують мову, навіть не підозрюючи цього. У книжках ми можемо використовувати неологізми, діставати зі словників цікаві приклади діалектизмів або жаргонів. Автори створюють персонажів, які можуть використовувати специфічні мовні звороти. Не завжди письменники досконало володіють мовою (для цього є чудові й незамінні редактори та коректори), але вони завжди прагнуть знайти влучне слово. Щоб покращувати знання рідної мови, особисто я намагаюся багато читати не тільки сучасну українську літературу, а й класичну. Також мені допомагають короткі відео в соцмережах з мовними лайфхаками.
Валентин Поспєлов (автор романів «Стокгольм» та «Осло»): Література багато в чому наслідує життя. Більшість змін у мовному ландшафті рано чи пізно відображаються й у літературних творах. Хороші книжки збагачують мову, погані книжки теж її збагачують, але роблять це по-своєму. Все це інколи жахає, а інколи зачаровує.
Найкращий спосіб покращити знання рідної мови — говорити, читати, писати й, що головне, слухати.
Теа Саніна (авторка романів «Коли відлітають серпокрильці» й «Мурашині кола»): Читаючи українських колег, я часто зауважую нові смачні слова, радіючи, мов дитина, яка натрапила на скарбничку з таємним посланням від друга або на схованку зі смаколиками.
Обожнюю головоломки з новотворів, та й сама люблю розсипати текстом синоніми не першого ряду.
Саме тому підписана на спільноти, які публікують добірки цікавих і/або рідковживаних слів: збірки регіональних особливостей (проєкт «РІД»), значення забутих слів («Солов’їну треба знати») або міркування про правильне вживання синонімів («Мова — ДНК нації».)
Вони приносять у моє поле зору незвичні слова, утворюючи запас, завдяки якому можна сплітати тексти й генерувати власні новотвори.
У моїй голові мішанина з мов, і часом важко вхопити правильний відтінок того чи іншого слова. Тому, пишучи, завжди працюю зі словниками: тлумачними, синонімів та англо-українським чи російсько-українським.
Часом саме знання іноземних мов провокує виникнення неочікуваних химер, і, якщо стишити свого внутрішнього критика й борця за чистоту мови, стаються цікаві знахідки.
Але й такі поєднання, буває, приносять користь, бо слово «критикливий» (крикливий і критичний) прийшло до мене саме в одній з них.
Міла Смолярова (авторка збірок «Дим» і «Перед очима»): Збагачують мову живі розмови про події реальні або уявні, а письменники радше фіксують ці розмови.
Можна сказати, що письменники — поштарі, від яких залежить, чи дійде мова до сучасників і наступних поколінь та в якому вигляді. І лише якщо їх читають.
— Як покращувати свої знання рідної мови?
— О, це, нарешті, не потребує особливих зусиль. Книжки, музика, фільми й серіали, театральні вистави, подкасти, а також безліч цікавих блогів про все на світі українською мовою — невичерпне джерело натхнення.
Мова — організм, і вона потребує постійної уваги, як і будь-яке живе створіння. Живлення мови — процес двосторонній. Покращуючи свої знання української, ми збагачуємо й саму мову.
Світлана Васильченко (авторка роману «Острів забутої Пасхи»): Якось я завалила тест із граматики, бо самонадіяно думала, що мені до нього не треба готуватися. Такого ж ніколи не траплялося, наприклад, з диктантами, переказами чи творами, я завжди знала, як пишеться слово чи де ставити кому. Бо ж усі, хто весь час щось читає, згадає, як це просто знати й писати, майже не задумуючись. Інша річ, звісно, коли тебе просять пояснити, чому саме так. А це може бути зовсім не просто.
Але в тім і різниця: коли вчиш рідну, а не іноземну, то починаєш не з правил і не боїшся недоладно використати їх у живій мові. І навіть коли говориш нею (чи пишеш) вже не перший десяток років — знаходиш, чого навчитися не в підручниках, а в книжках з історіями. Написаних сьогодні чи кількадесят років тому, українською в оригіналі чи перекладених з іноземної. Що більше їх, то вони різноманітніші, що багатші вони на невідомі слова й фрази, то краща підготовка до іншого, важливішого тесту.
Роман Буданов (автор роману «Стахановський рух»): Звісно, такі майстри слова, як, наприклад, Валерій Шевчук, справді збагачують мову. Утім, не думаю, що перед авторами жанрової прози стоїть таке завдання. Навпаки, часто ми зумисно спрощуємо текст, послуговуючись лексикою персонажів, до того ж не лише в діалогах. Навряд чи так можна якось збагатити мову, а от занурити читача в атмосферу твору — цілком.
Сергій Лущик (автор романів «Синдром вільного падіння» й «ermetismo»): Почну з останнього. Як на мене, чудово покращити знання рідної мови можна читанням, як української літератури, так і закордонної в класичних (Анатоль Перепадя, Микола Лукаш) і сучасних (Максим Нестелєєв, Ярослава Стріха) перекладах. Також мову можна збагачувати слуханням, говорінням, обдумуванням, збільшенням словникового запасу в якнайширшому діапазоні, бо мова непередбачувана й на місці не стоїть, треба встигати. Наприклад, архаїчне (Емма Андієвська) і жаргонне (наче на районі) слово німецького походження «кранти», де суть залежить від наголосу. А Kran з німецької — це журавель, а журавель — це бусол, жабоїд, дзьобун, гайстер, бузол, бусько, боцян тощо.
Із цього випливає й відповідь на перше запитання: якщо робити все вказане й більше — тоді однозначно письменники своїми творами збагачують українську мову. Якщо ні, що мені, як читачеві, на жаль, теж трапляється, — це програшна стратегія. Хтозна. Надіюсь, що збагачують, адже інакше це вестиме до занепаду мови, культури, національної ідентичності й менталітету загалом. А нам цього не треба!