Всім привіт!
Відчуваю, що маю почати зі скарги.
Я розчарований.
Гірко розчарований.
За останні два дні я не почув жодної нової натхненної заяви від Зеленського & Ко та його Генштабу чи когось із зомбованих ідіотів на «Заході». Тобто жодного з отих їхніх звичайних, глибоко змістовних повідомлень, що розкривають неймовірну глибину розуміння, рівень управління та нескінченну мудрість.
Ні, ну справді – що за неподобство!
Тепер мені бракує приводів для ще більшого сарказму щодо їхньої некомпетентності… чи я маю зробити висновок, що навіть глупі політики вже не настільки глупі, як ще тиждень тому…?
Та звісно ж, ні! Я міг би продовжувати наводити тупі заяви, скажімо, австрійських політиків, просто для прикладу. Але дурість австрійських політиків є такою ж «новою», як і їхня корупція, або те що вони белькочуть у зв’язку з Україною. Тому, вибачте: на це не варто звертати увагу.
Як би там не було, факт у тому, що в мене немає іншого вибору, крім як перейти безпосередньо до огляду повітряної війни.
ПОВІТРЯНА/РАКЕТНА ВІЙНА
Одразу після чергового російського масованого удару з використанням ударних БПЛА «шахед», один з яких влучив у багатоповерховий житловий будинок у Києві (в результаті чого загинула 15-річна дівчина), був опублікований досить цікавий внутрішній документ московської компанії ТОВ «А23». ТОВ «А23» зареєстроване під кодом «62.01», а отже – компанія займається розробкою програмного забезпечення. Українці стверджують, що саме вона відповідальна за встановлення адаптивних решіток Comet R8 на «шахедах».
Так чи інакше… в документі йдеться, що в середньому близько 13% «шахедів», які росіяни десятками випускають в повітряний простір України, дійсно вражають свої цілі.
Я б не став це характеризувати словами «лише» або «всього лиш»: мені здається, росіяни мають таке ж слабке уявлення, що насправді вражають їхні дрони (якщо взагалі мають), як і я, але (і це головне): навіть один «шахед», який перетинає повітряний простір України і має влучання – це вже занадто багато.
(Якщо є якісь сумніви, запитайте людей, в яких вони влучили… застереження для тих, хто в задніх рядах: ясно ж, що не можна запитати тих, кого вбили «шахеди»).
ВІЙНА НА ЗЕМЛІ
Курськ… Останні два дні українська 95-та штурмова продовжувала добивати те, що залишилося від російської 155-тої бригади морської піхоти. Підтягнулася й 82-га ОДШБ, і росіяни зробили все можливе, щоб допомогти українським бійцям, надаючи їм найкращі можливі мішені, безперервно проїжджаючи на своїх БТР-82 по дорозі від Любимокви до Зеленого Шляху при денному світлі. Як може миттєво підтвердити будь-який порядний фанат пуддінга/росії в соцмережах, на загальний настрій росіян це, звісно ж, ніяк не вплинуло: бо вони «всі добровольці» і раді загинути (або, принаймні, отримати поранення, щоб їх швидко підлатали в місцевому польовому госпіталі, знову відправили в черговий штурм і таки вбили)… та й таке… і ось, наприклад, дружина одного з загиблих бійців 155-тої розмістила в соціальних мережах наступне фото, пояснюючи, що на ньому всі вже двохсоті.
У сухому залишку, останні 24-36 годин військовослужбовці 95-тої ОДШБ були зайняті, насамперед, підрахунком тіл загиблих і збором зброї та боєприпасів, залишених росіянами.
Тим не менше, «західного виступу» на цій ділянці фронту більше немає: ЗСУ відійшли від Веселого назад до міжнародно визнаного кордону.
Куп’янськ-Сватове… декілька… емм… «читачів» мого попереднього звіту були здивовані висновками про цей напрямок. Одні не могли знайти пояснення, чому я так хвилювався. Інші дивувалися, як це так, що «друзяки» в Києві (Генштаб України) взагалі нічого про це не повідомили. А дехто навіть зробив очевидний висновок: я – російський пропагандист.
Скажу чесно: я сам у всьому винен. Бачте, опублікувати у 2024 році допис в онлайн-блозі, а потім очікувати, що хтось його прочитає, – це ж… як би так простіше висловитися… дурість! Просто фігня якась. Вся інформація є в соцмережах у широкому доступі, а якщо чогось немає – то цього й не було. І до того ж, всім відомо, що «друзяки» (як, власне, і «вищестоящі органи» в москві) завжди – без жодного винятку – оприлюднюють інформацію про все, що відбувається на українському боці лінії фронту.
Абсолютно всю.
Особливо всі погані новини…
Та й Бог з ними… Тривожить, що ситуація на південний схід від Куп’янська залишається критичною.
…Я так вважаю… мало хто з моїх контактів теж так вважає… бо насправді ніхто не може сказати, що ж там відбувається. Тільки те, «що» і «де» НЕ відбувається.
Три ха-ха. Я ж такий крутий, що можу бачити крізь час і простір і розуміти, що насправді робить наш геніальний військовий мозок Сирський. Він – свідомо – губить у темряві та багнюці цілі батальйони ЗСУ. Його стратегія геніальна: якщо ані він, ані його командири не можуть знайти свої підрозділи, то як їх мають знайти росіяни?
А тепер серйозно, принаймні для тих 7,5 читачів, які дійсно це прочитають…
Прибувши в сектор Кругляківки, 3-тя окрема штурмова бригада побачила хаос. Деякі позиції були захоплені росіянами, інші трималися. Але ніхто не розумів – хто, де і як. Просто тому, що ця ділянка фронту була однією з тих, де другий найвеличніший генерал усіх часів і народів віддано займався другим своїм улюбленим хобі (після створення нових бригад): затиканням дір у фронті батальйонами з різних частин.
Наприклад, є сектор, номінально закріплений за 77-мою окремою аеромобільною бригадою. Ніхто з командування ЗСУ не може сказати, чи дійсно там дислокована вся бригада, чи лише один з її батальйонів. Але 77-ма контролює цей сектор… бо так сказав Сирський… тож 77-ма контролювала… хммм… «суміш батальйонів». Поки хтось не наказав їй відійти… або її частина була протиснута росіянами…
Наразі незрозуміло, що саме сталося. Та хіба це важливо? Все буде по-українськи… проведуть «розслідування»… отже, «все після війни»…
А тим часом вірна своєму офіційному найменуванню російська 1-ша ГВАРДІЙСЬКА танкова армія виступила масивами піхоти. У такій величезній кількості, що навіть досвідчені ветерани ЗСУ були здивовані, навіщо ворогу розгортати аж таку кількість людей у тому місці, яке багато хто вважає «вторинним сектором» лінії фронту. Думаю, штаб угруповання військ «запад» ВСрф працює і планує так само, як і Сирський: якщо не виходить знайти українців у декількох вибраних місцях – а тим паче у темряві й багнюці – то давайте порозкидаємо свої війська повсюди…
І що ж? «О диво!» – якщо хтось запустить у цей хаос такий добре організований і навчений підрозділ з гарним командуванням, як 3-тя штурмова, то у результат буде неминучий: кривавий хаос. Принаймні це стосується росіян. Єдина проблема: коли прийшла 3-тя штурмова, росіяни вже перетнули першу лінію оборони. Вона зупинила їх, задіявши різні розпорошені роти й батальйони, які вона знайшла «лише» на другій лінії.
Загинуло близько 200 російських солдатів, 1-ша гвардійська танкова армія змінила тактику і тепер наступає в фланги цієї другої лінії…
Це був… скажімо так, «один бік» Піщанської дуги. Якщо ви думаєте, що «з іншого боку» все інакше – ні, це не так. Там… на «іншому боці»… Сирський досяг ще більшого успіху в створенні хаосу шляхом затикання дір на лінії фронту розрізненими батальйонами. Наскільки, що нині не лише 3-тя штурмова, а й 92-га окрема штурмова бригада імені кошового отамана Івана Сірка по самі вуха зайняті стабілізацією лінії фронту…
Надія мізерна, але як знати, може, Сирський чи хтось з його «друзяк» тепер доходять до думки, що ці два підрозділи, швидше за все, виграють їм достатньо часу, щоб розібратися у створеному хаосі та побудувати нову лінію оборони за 3-тьою та 92-гою штурмовими?..
Підсумок: Сирський має (але він ніколи цього не визнає) вважати себе удачливим щасливчиком. Тому що: а) його війська (а не він) порушують мир та спокій ВСрф від 2022-го і до сьогодні, б) пуддінг допомагає їм перетворити російську армію на стадо погано керованої і хаотичної піхоти-камікадзе, і в) у ЗСУ «все ще» існують підрозділи, які працюють набагато краще, ніж він та «вищестоящі органі» у москві можуть собі уявити.
І головне: «камікадзе» чи ні, але будь-яка «піхота» – навіть якщо офіційно це стадо все ще називається «1-ша гвардійська ТАНКОВА армія» – із багнюкою «скоріше несумісна, ніж сумісна». Інакше кажучи, росіяни знову не в стані рухатися достатньо швидко, щоб закріпити будь-який успіх. Принаймні доти, доки навколо є підрозділи ЗСУ, здатні реагувати так само швидко, як це роблять 3-тя і 92-га штурмові.
Покровськ… Чи знаєте ви, дорогі й шановні читачі, що загалом територія України, захоплена росією з жовтня 2023 року, складає лише якихось 0,25% від загальної площі держави?
Іншими словами: всі російські «успіхи» насправді «не варті уваги».
До якогось такого «спільного висновку» дійшли десятки найвідоміших українських і «західних» військових експертів у соціальних мережах.
Кого цікавить, що росія, можливо, не дуже просунулася вперед і захопила те чи інше село, навіть місто чи два? Якщо це не жителі того міста, то нікого таке не хвилює. Тим більше неважливо, що це означає: росія і далі володіє стратегічною ініціативою. Насправді, то така дрібниця, не варто й згадувати.
…навіть тоді, коли трапляється така біда, як нещодавно із 15-тою гвардійською бригадою «Кара-Даг» у Селидовому. Відбиваючи XY-й російський штурм, у неї просто посеред бою закінчилися боєприпаси.
Причина поки що невідома. Можливо, російські УМПК, які завдали удару по Покровську 18 жовтня, або якийсь інший артилерійський та/або ракетний удар «не влучив» у той чи інший ешелон із боєприпасами або склад за лінією фронту? Або в «одну чи кілька» вантажівок, що розвозили провізію, патрони і бензин солдатам на першій лінії оборони?
Звісно, ні. Це неможливо хоча б тому, що українська авіація вже кілька днів не повідомляла про такі удари…. і тому, що нічого не писали в соцмережах, і немає ні фото, ні відеоматеріалів. Хіба тільки фото і відео на зразок двох наведених вище: 15-та бригада вбиває росіян пачками, усе нормально.
Тому напрошується висновок: росіяни не обстрілюють безперервно Покровськ, Родинське і Мирноград… а якщо й обстрілюють, то тільки цивільні об’єкти… так сказали друзяки в Києві…
Та все це не важливо. Що справді важливо (хоча й «не дуже»), так це те, що на момент, коли 15-та знову отримала боєприпаси, росіяни контролювали більше половини Селидового.
Очевидно, що все це також абсолютно не пов’язано з питанням утримання росіянами стратегічної ініціативи. Тому що, розумієте, коли ворог постійно наступає, то кожна незначна помилка може мати жахливі наслідки. Shit happens. Постійно, щодня. Погано тільки, коли трапляється в неправильному місці й у неправильний час…
Я міг би й далі описувати схожі пригоди 79-тої повітряно-десантної бригади — у тому Богом забутому куточку фронту, далеко, там, на південному сході… так далеко, що друзяки регулярно забувають надсилати туди боєприпаси, харчі й підкріплення.
Але вже вечір близько, і мені треба встигнути зробити кілька справ до кінця дня. Отже, ось іще один кадр із відео, на якому зафіксовано удар із «Джавеліна». Цього разу від 79-тої повітряно-десантної на підступах до Успенівки…
Переклад: Ірина Жигалюк, Катерина Соболева, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Оригінал