Трохи більше року минуло відтоді, як ХАМАС вторгся на територію Ізраїлю і вчинив найбільше і найжорстокіше масове вбивство євреїв з часів Голокосту. Терористи досі утримують понад сотню ізраїльських громадян у заручниках у жахливих умовах. Хоча невідомо, скільки з них ще живі. Однак цей жахливий злочин проти людства навряд чи присутній у свідомості світової громадськості. Натомість біля ганебного стовпа перебуває нині Ізраїль, який в ході його оборонної війни звинуватили у найгірших воєнних злочинах, аж до геноциду.
Таким чином, сторона, на яку напали, отримує ярлик агресора, а міжнародне право перевертається з ніг на голову. Адже саме режим в Ірані та підконтрольні йому терористичні загони в Газі та Лівані десятиліттями відкрито пропагують знищення єврейської держави. Однак уже лише оголошення геноциду є серйозним злочином згідно з міжнародним правом.
Нині документально доведено, що напад на ізраїльське цивільне населення ретельно готувався протягом тривалого періоду часу і що в плануванні брали участь як іранський режим, так і ліванська «Хезболла». Саме це угруповання постійно обстрілює цивільне населення на півночі Ізраїлю протягом року, а Іран двічі масовано атакував країну ракетами і безпілотниками. Тому контратаки Ізраїлю не лише проти ХАМАСу, але й проти «Хезболли» та Ірану є цілком легітимними з точки зору міжнародного права.
Ізраїль також повинен дотримуватися законів та звичаїв війни. Якщо він їх порушує, то повинен понести за це відповідальність. Однак твердження, що Ізраїль не відчуває себе зв’язаним цими правилами, нічим не підкріплене. І коли постійно говорять про величезні жертви серед цивільного населення і збитки, завдані діями Ізраїлю, не слід забувати, що ХАМАС і «Хезболла» систематично розміщують свої військові об’єкти у цивільних установах. Не в останню чергу це робиться для того, щоб збільшити кількість жертв і використовувати їх у пропагандистських цілях.
Однак, в той час як «міжнародне співтовариство» схильне ігнорувати ці дії смертельних ворогів єврейської держави, які протягом десятиліть порушують міжнародне право, воно вважає за краще інтерпретувати міжнародне право проти Ізраїлю. З початком ізраїльського наступу проти «Хезболли», засудження єврейської держави як безпринципного порушника закону досягло нових висот. У цьому беруть участь навіть коментатори, від яких ми звикли очікувати кращої розсудливості.
У Німеччині, наприклад, спеціальний кореспондент Der Spiegel на Близькому Сході Крістоф Ройтер нещодавно зайшов так далеко, що заявив, що напади Ізраїлю на сили «блакитних шоломів» ООН в Лівані, є «оголошенням війни світовому порядку». Ізраїль бореться «не тільки зі своїми опонентами, але й з міжнародним правовим порядком». Вражає те, що Ізраїль безпідставно звинувачують у тому, що насправді робить Росія, ведучи війну на знищення проти України.
Колумніст Домінік Джонсон нещодавно чітко провів паралель у лівій щоденній газеті Tageszeitung, коли писав про просування ізраїльської армії на ліванську територію: «Евфемістичний термін “обмежений наземний наступ” тут так само недоречний, як і слово “спецоперація” щодо вторгнення Росії в Україну: обидва терміни приховують, що відбувається перетин державного кордону, що це вторгнення в іншу суверенну країну».
Це порівняння настільки ж профанське, наскільки й підле. Справді ізраїльська армія перетнула державний кордон Лівану під час наземного наступу. Однак територія, на яку вона вторглася, здійснюючи своє право на самооборону, не перебуває під контролем ліванської держави, а контролюється терористичним угрупуванням «Хезболла». І це незважаючи на те, що Резолюція ООН 1701 від серпня 2006 року зобов’язувала їх евакуюватися і відступити за річку Літані.
Тоді завданням тимчасових сил ООН в Лівані було контролювати виведення «Хезболли» і не допустити її подальшого озброєння. Вони навіть отримали для цього потужний мандат. Але у виконанні обох завдань сили ООН повністю провалилися. Мало того, що Хезболла з 2006 року ще більше закріпилася на ізраїльському кордоні, так вона ще й примножила свій ракетний арсенал, який тепер використовує для постійних обстрілів ізраїльського цивільного населення. UNIFIL стояли осторонь і дозволяли всьому цьому відбуватися.
Таким чином, їхня присутність у Лівані виявилася в кращому випадку марною, а в гіршому — слугує прикриттям для махінацій «Хезболли». Безумовно, за таких умов можна припустити, що підрозділи «Хезболли» переховуються на території UNIFIL, як стверджує Ізраїль. Незалежно від того, чи відповідає дійсності заява Ізраїлю про те, що він атакував лише такі приховані позиції «Хезболли», а не самі сили ООН, його вимога до UNIFIL, якщо вони не можуть або не хочуть стримувати терор, принаймні, піти з лінії вогню і вивести свої війська з Лівану, є цілком виправданою.
У той час як існуванню Ізраїлю загрожують реальні смертельні вороги, привід для вторгнення Росії в Україну ґрунтується виключно на пропагандистській брехні і вигадках. Казки про «українських фашистів» і «колективний Захід», які загрожують безпеці Росії, покликані лише приховати справжні наміри Кремля знищити українську націю.
Той, хто згадує про оборонну війну Ізраїлю в одному ряду з неспровокованою російською агресією, не лише насміхається над міжнародним правом, але й применшує масштаби російських злочинів. Не Ізраїль бореться проти міжнародного правопорядку і хоче зруйнувати існуючий світовий порядок. Скоріше, це стосується антизахідного альянсу Росії та Ірану, а також їхніх маріонеток ХАМАСу і «Хезболли».