Владу здійснюють люди через створені ними політичні і державні інституції, які визначають для яких цілей і як цю владу можна використати.
Головною інституцією, яка найбільше впливає на розвиток чи занепад держави, добробут та долю її громадян, в Україні, як і в інших країнах демократії, є Парламент – Верховна Рада. В США – це Конгрес, в Швеції – Риксдаг, в Німеччині – Бундестаг, в Польщі, в Литві, Латвії– Сейм…
Початок за посиланням
Третє скликання Верховної Ради – 1998-2002. Змішана система. Партійні списки і некоректні вибори в одномандатних округах
На жаль, замість того, щоб чесно проаналізувати ситуацію і керуючись національними інтересами, зробити адекватні висновки для покращення виборчої системи після виборів 1994 року, Верховна Рада другого скликання, де головну роль грали тоді комуністи і соціалісти, пішла шляхом «радикальних» змін виборчого законодавства з метою, як тоді говорилося «структуризації Верховної Ради» та «партійного будівництва».
Відповідно до ухваленого 24 вересня 1997 року Закону про вибори було запроваджено так звану змішану систему виборів до Верховної Ради України.
За цим законом у 1998 році відбулися вибори Верховної Ради третього скликання.
Формула виборів. Відповідно до норм Закону тепер лише половина – 225 депутатів Парламенту обиралися в одномандатних виборчих округах. Друга половина – 225 депутатів – обиралися у єдиному багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за списками кандидатів у депутати від політичних партій чи виборчих блоків партій (далі – політичних партій).
В день голосування кожен виборець отримував два бюлетені: один із прізвищами і даними кандидатів в одномандатному окрузі, другий – із переліком партій для голосування в єдиному багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.
Але голосування в одномандатних виборчих округах, які тепер стали в два рази більшими і малодоступними для «негрошових» кандидатів, вперше проводилось не в два, а в один тур. Переможцем виборів одразу ж визнавався кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів виборців, які взяли участь в голосуванні. Другий тур не проводився.
І це мало великі негативні наслідки, бо рейтингове голосування в один тур не є ні кваліфікованим, ні показовим, але таким, що дозволяє здійснювати великі маніпуляції, які суттєво впливають на результати виборів.
12 травня 1998. Відбулося перше засідання новобраного парламенту. Із трибуни зачитувала присягу найстарший народний депутат – Ярослава Стецько. Цього ж дня із трибуни зі щорічним зверненням виступив Президент Леонід Кучма. Фото Сергія Ковальчука
Саме звідси пішли підкупи виборців, «гречка», списки «бабусь і дідусів», «клони» – кандидати з однаковими прізвищами, купівля голосів, ну і, звісно ж, московські політтехнологи на виборах. У такій системі частина кандидатів, які «законно» ставали депутатами, отримували не більше 18-20 % голосів виборців, які взяли участь в голосуванні. Тому політтехнологи наперед вираховували, яку мінімальну кількість голосів треба мати кандидату, щоб перемогти, розтягнувши голоси між величезною кількістю підставних кандидатів, клонів та дублерів та скуповування критичної, заздалегідь визначеної, критичної кількості голосів виборців.
Вибори стали перетворюватися не на вибори громадянами свого майбутнього, а грою політтехнологів в інтересах замовників, якими дуже скоро стали найбільші олігархи та «лідери партій», а то й російські політики.
У другому бюлетені виборець обирав партію, яка на його думку, найкраще зможе представляти його інтереси в Парламенті.
«Обраною» до Верховної Ради вважалася політична партія, за яку віддали голоси не менше 4 % виборців України, які взяли участь в голосуванні. Після оголошення результатів виборів Центральною виборчою комісією здійснювався розподіл місць у Парламенті між партіями – переможцями виборів пропорційно отриманих ними голосів виборців.
Вимоги щодо кворуму було скасовано та запроваджено принцип «скільки виборців прийшло – стільки й кворум».
Таємний код передбачав суттєве посилення ролі партій і тих, хто за ними стоїть, в житті держави і суспільства. Фактично це був перший крок до встановлення в майбутньому монополії партій на вибори і на владу. Серед партій на той час в Парламенті домінували Комуністична та Соціалістична партії. Саме ці партії з офіційно оголошених міркувань «структуризації Парламенту» за участі партії Народного руху, коли кожна бачила себе переможницею наступних виборів, були ініціаторами запровадження «змішаної системи». Боротьба партій за голоси виборців в конкретних округах перемістилась на загальнодержавний рівень. Найважливішими ставали «розкрученість партії», її назва, і, головне, наявність «пізнаваних облич» в першій п’ятірці партійного списку, яка подавалась виборцям як «честь і розум партії».
Через партійні списки, які затверджувалися з’їздами партій, без особливих проблем керівництво партій і особи, які займали перші місця у в списках, затверджених з’їздами партій, гарантовано отримували депутатські мандати, якщо за партію проголосувало не менше 4 % виборців України.
16 липня 1998. Верховна Рада дала згоду на призначення Михайла Потебенька Генеральним прокурором. У Президії: Адам Мартинюк, Олександр Ткаченко, Віктор Медведчук. Фото Олександра Клименка
Через відміну голосування в одномандатних округах в два тури та збільшення їх розміру у два рази переважна більшість округів стали ареною боротьби «людей з великими грошима» або ж ставлеників таких людей за активної участі політтехнологів, в більшості російських.
Як на мене – це був помилковий шлях, на який ми тоді стали. Це була помилка, яка дорого нам всім коштувала і коштує сьогодні.
Четверте скликання. 2002-2006. Змішана система. Продовження.
Четверте скликання Верховної Ради у травні 2002 року теж обиралося відповідно до Закону про вибори за так званою змішаною системою.
Формула виборів. 225 депутатів Парламенту обирались за списками партій. 225 депутатів обиралися в одномандатних виборчих округах за відносною більшістю голосів, що було лише рейтинговим некоректним визначенням переможців.
Ніхто крім регіональних осередків партії не мав права на висунення кандидатів в народні депутати України. Партії поступово брали під свій контроль вибори і державну владу, при тому що рівень суспільної довіри до них був дуже низьким і рік від року зменшувався.
Право на участь в розподілі депутатських мандатів мала партія, за яку віддали голоси не менше 4 % виборців України, які взяли участь в голосуванні.
14 травня 2002. Розпочала роботу перша сесія Верховної Ради України ІV скликання. За трибуною Ярослава Стецько. Фото Сергія Ковальчука
Таємні коди, як і формула виборів були ті ж самі, що і на виборах депутатів третього скликання. Про це в попередньому розділі «1998 рік. Третє скликання. Змішана система. Партійні списки. Некоректні вибори в одномандатних округах».
П’яте скликання. 2006-2007. Шосте скликання. 2007-2012. Пропорційна система. Всі за партійними списками
У 2005 році до Закону про вибори до ВРУ були внесені концептуальні зміни, які знаменували перехід до повністю пропорційної системи виборів.
Вибори до Верховної Ради: п’ятого скликання, які відбулися 26 березня 2006 році та вибори до Верховної Ради шостого скликання, які відбулися 30 вересня 2007 року, проводились за правила так званої повністю пропорційної системи виборів.
Формула виборів. Закон, запропонований тогочасними елітами та ухвалений Верховною Радою четвертого скликання, встановив, що «вибори депутатів здійснюються на засадах пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій.
Відбувся перехід до так званої повністю пропорційної системи виборів до Парламенту, де лише партії мали право висувати кандидатів в депутати та пропонувати себе в якості тих, кого виборці мають «обирати» до Парламенту.
Таємний код. Боротьба партій за голоси виборців в конкретних округах перемістилась на загальнодержавний рівень. Найважливішими стали «розкрученість партії», її назва, і, головне, наявність «пізнаваних облич» в першій п’ятірці партійного списку, яка подавалась виборцям як «честь і розум партії».
25 травня 2006. Розпочала роботу перша сесія Верховної Ради 5 скликання. Український парламент 26 березня 2006 року вперше обирався на пропорційній основі. Зміни до Конституції, що набрали чинності 1 січня 2006 року, продовжили термін повноважень парламенту на рік – до п’яти років. Фото Олександра Клименка
У бюлетені для орієнтиру (і реклами) після назви партії була записана «перша п’ятірка партійного списку», затвердженого з’їздом партії. Її, як правило, очолював або сам лідер партії, або ж людина, відома і шанована в країні. Спочатку це були політики, потім відомі артисти чи представники шоу бізнесу, після Помаранчевого Майдану – найвідоміші його учасники, після Другого Майдану і початку війни з Росією – командири та воїни добровольчих батальйонів, на останніх виборах – відомі в країні люди.
Через партійні списки, які затверджувалися з’їздами партій, без особливої «заморочки» керівництво партій і запрошені ними особи, які займали перші місця у в списках, гарантовано отримували депутатські мандати за умови, якщо за партію проголосувало не менше 3 % виборців, які взяли участь в голосуванні.
Конкретних кандидатів не було, партії стали боротися не за конкретного виборця через пропозицію найкращого кандидата, а через загальноукраїнський медіа простір і впізнаванні обличчя. «Голосуйте за нас, бо ми найкращі, а попереду у нас, як у пісні, – … Сагайдачний!» Все лише через партії. А рівень довіри до них був мінімальний. Однак вибору у громадян не було «Голосуй, бо програєш!» – ще одне відоме гасло, яким партії лякали виборців.
Сьоме скликання. 2012-2014. Восьме скликання. 2014-2019. Дев’яте скликання. 2019-і до цього часу. Змішана система.
Але «щось пішло не так». Схоже критика партійних списків і застереження про рух до «держави –чудовиська» були частково почуті.
17 листопада 2011 року Верховна Рада шостого скликання внесла зміни до Закону про вибори відповідно до яких відбулося повернення до так званої змішаної системи виборів, зразка 1998 – 2006 року із збільшенням «прохідного бар’єру» для партій до 5 %.
28 жовтня 2012. Відбулися парламентські вибори за змішаною системою. Фото Сергія Ковальчука
За цим Законом громадяни України:
28 жовтня 2012 року обирали Верховну Раду сьомого скликання;
26 жовтня 2014 році – Верховну Раду восьмого скликання;
21 липня 2019 року – Верховну Раду дев’ятого – нинішнього скликання.
Формула виборів. Відповідно до Закону про вибори знову було запроваджено так звану змішану систему виборів до Верховної Ради України.
Тепер половина – 225 депутатів Парламенту знову обиралися в одномандатних виборчих округах, висувати кандидатів могли лише партії.. Друга половина – 225 депутатів – обиралися у єдиному багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за списками кандидатів у депутати від політичних партій.
Формула виборів, як і її таємні коди, залишилась такими ж, як і 1998-2002 роках (дивитись розділ «1998 рік. Третє скликання. Змішана система. Партійні списки і некоректні вибори в одномандатних округах»).
Щодо «новацій», то власне вони такими не були. Варто лише подивитись на те, як в 1989 році Компартія СРСР закладала власні таємні коди виборів, запровадивши змішану систему виборів.
22 лютого 2014. Верховна Рада, констатувавши розвал правлячої коаліції, відправила у відставку керівника парламенту Володимира Рибака та обрала новим Головою Верховної Ради Олександра Турчинова (на знімку у центрі). Фото Сергія Ковальчука
Тут, доречно, трошки перефразувавши, згадати «класика», який жартома сказав про такого роду «реформи»: «У нас яку б партію не створювали, завжди буде КПСС і щоб не робили – завжди буде її почерк». Як ми побачили в розділі «СРСР. Початок» змішану систему, в найбільш її яскравому вигляді вперше на наших теренах з метою збереження своєї монопольної влади запровадила еліта Комуністичної партії Радянського Союзу.
