Франкфуртський книжковий ярмарок — 2024: в осерді подій

Культура
22 Жовтня 2024, 16:57

Сучасна історія Франкфуртського книжкового ярмарку (ФКЯ) почалася 1949 року зі спільної виставки 200 видавців. Сьогодні це одна з основних подій для індустрії, місце зустрічей, укладання угод, а найважливіше формування міцних ділових і дружних зв’язків. Цього року в головному книжковому ярмарку світу взяло участь понад 7000 видавців зі ста країн, презентації та дискусії відвідало більш ніж 200 тисяч читачів. Традиційно наймасштабнішими були стенди великих видавничих корпорацій, як-от S. Fischer Verlag, Penguin Random House та Gallimard. На пресконференції, яка відкрила ФКЯ, виступила турецька письменниця Еліф Шафак. Вона міркувала про те, що в часи надлишку інформації дедалі складніше визнавати, що чогось не знаєш, і дедалі простіше потрапити в пастку дезінформації.

Цьогорічною почесною гостею ярмарку була Італія, а гаслом «Коріння в майбутньому». За п’ять днів італійські видавці провели близько 50 подій, серед них 21 захід у межах професійної програми. Сукупно в дискусіях та презентаціях взяло участь приблизно 90 авторів, а в павільйоні почесного гостя, розробленому архітектором Стефаном Боері, відбулася виставка більш як шестисот книжок, зокрема й рідкісних першодруків. Інноченцо Чіполлетта, президент Асоціації італійських видавців, зазначив, що цього року наголос на плюралізмі й розмаїтті італійської книжкової індустрії.

Італія не вперше має високий статус гостя. Так журналістка Карен Крюґер із Frankfurter Allgemeine Zeitung зазначила, що історія італійського ринку міцно пов’язана із ФКЯ ще з 1988-го, коли італійці представляли свою традицію під гаслом «Італійський щоденник». «Інсайти того року важливі для функціонування італійського ринку сьогодні», погодився з Карен видавець Джованні Гоплі. Звісно, нинішні масштаби геть не такі, як 36 років тому: нині на італійському ринку щороку з’являється понад 80 тисяч нових найменувань, до того ж зростає кількість як перекладів, так і оригінальних видань. Успіх італійських видавців Крюґер пов’язала зі статистикою читання в країні: згідно з опитуваннями, за останній рік 75 % італійців прочитали бодай одну книжку.

Сюзанна Шусслер із видавництва Verlag Klaus Wagenbach у розмові з Карен додала, що до 1970-х італійська література лишалася в тіні решти європейських. Зацікавлення культурою почалося 1971-го, коли Паоло Пазоліні зняв фільм «Декамерон» за класичним твором Джованні Боккаччо. Пізніше країні допоміг міжнародний успіх Умберто Еко. Кількість перекладів більшало, і останніми роками лише в Німеччини щороку перекладають з італійської близько 200 книжок. Особливу популярність у Європі має жанрова література: трилери з місцевим колоритом, романтичні історії та детективи. Серед найвідоміших авторів: Андреа Каміллері, що створив серію про комісара поліції Сальво Монтальбано; Дачія Мараїні, що зосереджується у своїх текстах на сильних персонажках, і, звісно, Елена Ферранте. Стефано Маурі з видавничої групи Gruppo editoriale Mauri Spagnol помітив, що раніше за кордоном панувала мода на книжки про «прекрасну італійську провінцію», однак тепер читачам цікавіші більш глобальні теми.

Письменник Алоїз Принц і Богдана Романцова

Одна з головних тем цьогорічного ярмарку зв’язок читання та демократії. На дискусії «Критичне мислення і європейська політична криза» головний редактор галузевого видання Publishing Perspectives Луїс Ґонсалес зазначив, що вкрай важливо не лише досліджувати, як читання впливає на рівень життя, а й доносити ці результати до широкої аудиторії. Колишній очільник Норвезької асоціації книговидавців Крістен Айнарссон наголосив на важливості роботи з місцевими громадами в невеличких містах: «Сьогодні ми насамперед ідемо в локальні бібліотеки, спостерігаємо за локальними фестивалями», зазначив він. Перед Норвегією стоять ті самі виклики, що й перед Україною: є кілька великих культурних центрів із тривалою літературною традицією та безліч менших населених пунктів, куди автори й видавці часто не доїжджають. Така диспропорція в промоції читання породжує і зовсім різні показники залученості аудиторії в столиці та регіонах.

Професор Люблянського університету та колишній редакційний директор двох найбільших словенських видавництв DZS і Mladinska knjiga Міха Ковач зазначив, що велика перевага Європи у розмаїтті, але водночас це й найбільший виклик, коли йдеться про глобальні проєкти: «Наше завдання поміркувати, як просувати на різних територіях думку, що читання безпосередньо повязане з критичним мисленням. А також пояснити, що критичне мислення не тотожне критиці будь-чого».

У холі між п’ятим і шостим павільйонами впродовж усього ярмарку тривали читання та презентації. Серед найпомітніших обговорення книжки філіппінської журналістки Патрісії Єванґелісти «Деяких людей треба вбивати» про знищення злочинців ескадронами смерті в часи президентства Родріґо Дутерте. А також розмова навколо видання «Забута війна в Судані» письменниці й активістки Стелли Ґайтано. Свої тексти презентували аргентинська поетка та есеїстка Марія Неґроні й французький драматург Тімоте де Фомбель. Помітною була настанова на розмаїття як один з ключових векторів ярмарку: серед авторів чимало письменників з країн Африки, а павільйон з азійськими видавництвами видавався навіть багатолюднішим, ніж торік. Гадаю, не останню роль у цьому відіграло зацікавлення мангою: юнацька аудиторія для галузі не менш вагома, ніж доросла.

Цього року було очевидно, що ярмарок намагається залучити молодших читачів. Так серед письменників побільшало авторів янгедалту й фентезі. У подіях взяли участь авторка підліткових детективів Клоя Ґон, американська письменниця фентезі Стефані Ґарбер і, звісно, творчиня нескінченної серії романів про Бріджертонів Джулія Куїнн. З’явилася також зона ньюедалту, де можна було отримати автографи й зробити селфі з письменниками та книжковими блогерами. У неділю відбулося вже традиційне змагання із косплею, а впродовж усіх вихідних тривали зустрічі з відомими письменниками, зокрема Енн Епплбом, Паоло Джордано, а також ізраїльським істориком Ювалем Ноєм Харарі, що презентував книжку Nexus про історію інформаційних мереж від кам’яного віку до епохи штучного інтелекту. Наймолодші читачі могли сфотографуватися з великою фігурою блакитного слона з дитячого освітнього шоу про слона та мишу, що виходить на телебаченні вже понад пів століття. Також оголосили результати голосування за молодіжне слово року: ним визнали ауру (це про рівень крутості, а не про магічні практики). А от торік перемогло ґуфі. Якщо ви дещо розгублені, ймовірно, вам більш ніж 25, не засмучуйтеся.

З кожним роком на ярмарку дедалі більше стендів, що спеціалізуються на дитячій і підлітковій літературі, манзі й коміксах. «Ринок дитячої книги в Німеччині дуже стабільний і показує постійне зростання», пояснила мені організаторка премії дитячим авторам Deutscher Jugendliteraturpreis Лінда Віхард. «У нас продається й перекладна, і  оригінальна дитяча література. Утім, сама статистика читання, на жаль, невтішна. Після четвертого класу близько 20 % школярів не надто добре читають і не розуміють прочитаного», додала Віхард. Німецьке керівництво намагається подолати кризу на державному рівні: «Вже кілька років діє система фінансової підтримки читання: на своє 18-ліття німці отримують близько 250 євро, які можна витрати на книжки або культурні активності, як-от відвідини театру чи музеїв. І на книжки витрачають найбільше». Однак і місцеві громади, зазначила Лінда, докладають неабияких зусиль: «Ми організовуємо читацькі клуби, особливі нагороди від юної аудиторії, зокрема й в межах Deutscher Jugendliteraturpreis. У нас є окрема номінація від шістьох великих підліткових читацьких клубів. І, до речі, розмір суми й престиж такий самий, що й у номінації від дорослого журі».

З Орні Коен Барак з ізраїльського видавництва «Модан» ми були знайомі ще з грантової програми для видавців від Фламандського культурного фонду. У розмові постійно поверталися до книговидання в часи війни це досвід, що об’єднує наші країни. «На початку війни певні видавництва й книжкові крамниці закрилися, але всі швидко зрозуміли, що ми маємо підтримувати звичну рутину тою мірою, якою можливо. Нам допомагає те, що книговидання повільна індустрія, сьогодні ми видаємо найменування, які купили два роки тому. Тож наслідки відчуємо в майбутньому. Нині книжка дає нам змогу абстрагуватися від новин, адже новини в нас здебільшого погані. Утім, я помітила, що не можу читати надто спокійні історії про те, як повільно росте трава, мені потрібне щось дуже інтенсивне», розповіла Орні. На моє запитання, що саме читає молодь Ізраїлю сьогодні, видавчиня відповіла, не замислюючись: «Насамперед фентезі й романтичні історії, це якийсь безум. Дівчата купують гори абсолютно не якісної літератури й лише іноді беруть до рук якусь нормальну книжку, якщо назва прозвучить у тіктоці».

Українські видавці цього року об’єдналися під гаслом «Повернення голосів» (Reclaiming the voices). Серед учасників подій письменниці Олена Герасим’юк, Галина Крук, Наталка Сняданко, Анна Грувер, перекладачки Клаудіа Дате, Роксоляна Свято, журналіст Алім Алієв, видавець Олександр Савчук, репортажист та письменник Мирослав Лаюк і чимало інших.

Одна з головних тем нашої програми література очевидців. «Ренесанс поезії це спосіб вижити у формі швидкого реагування», зазначила поетка Галина Крук у межах дискусії «Die Horen: Weil die Wunden Vogel warden». «Ці люди покажуть, як будувати поезію там, де й жити не можна»  так поетка й ветеранка Олена Герасим’юк відгукнулася про своїх побратимів і посестер, які боронять Україну на фронті.

Після дискусії я запитала в Олени, чому треба й далі говорити про Україну на міжнародних майданчиках, зокрема Франкфуртському книжковому ярмарку. «Українська присутність вкрай важлива, і, зокрема, ідеться про справжніх очевидців війни, що несуть правду оборони європейської цивілізації. Слова людей, які мають досвід захисту європейських цінностей, це безперечні аргументи, вони сперті на жорсткі й однозначні реалії, щодо яких не може бути двох різних версій. “Свобода має бути” так думає кожен українець і кожен європеєць. “Мир має бути” так думає кожен українець і кожен європеєць. Важливо, щоб з нашого боку це були не спорадичні спроби, напівтони, гра заради поступу, а послідовна позиція. Але якщо ми будемо однозначно підтримувати одне одного та своїх ветеранів, то для європейців буде очевидно, що ми підтримуємо не війну як таку, а людський фактор, справедливість і правду. Є чимало упереджень щодо українців, а особливо тих, хто має безпосередній досвід війни, тому вкрай важливо показувати, що учасники війни це інтелігенти, здатні робити світ кращим. І через мистецтво це показати найпростіше», каже Олена.

Далі розмова зайшла про появу стенда російського видавництва «Ексмо» на цьогорічному ФКЯ і настійливий пошук компромісів з боку європейського істеблішменту, бажання вкотре звести нас у діалозі. «Треба розуміти, що будь-яке послаблення України чи Росії на фронті викликатиме дії у відповідь. Буяння пропаганди, що звучить з кожної праски, це їхній спосіб подолати нас. Війна не закінчилася, тож такі епізоди мусимо сприймати як буденність. Кожного дня росіяни нарощуватимуть свій вплив усюди, де буде можливість. Добре, що наша делегація вільно пише звернення й листи на цю тему, я підтримую такі дії. Якби можна було побороти Росію тільки на фронті, війна швидко закінчилася б. Однак сьогодні ми на тому полі боротьби, де були ще наші класики на кшталт Тараса Шевченка чи Лесі Українки. Ми боремося з тією ж системою пропаганди, тими ж лекалами, які створили ще Пьотр, Єкатєріна та інші узурпатори української ідентичності».

П’ять днів Франкфуртського книжкового ярмарку пролетіли, як завжди, непомітно. Лишилося відчуття, що нині книжкова індустрія опинилася на роздоріжжі. Ми в центрі динамічного перебігу історії, в оці шторму, в осерді події. Чи встигне за цим видавнича сфера? Час покаже.