План виживання України: розбір по пунктах

ПолітикаВибір редакції
16 Жовтня 2024, 20:44

Нарешті після кількох тижнів інтриги президент Зеленський представив план перемоги України під куполом Верховної Ради. Документ складається з п’яти пунктів, трьох секретних додатків і завищених сподівань.

Однак невиконання цього плану загрожує повторенням долі Української держави у ХХ сторіччі. Як сказав Віталій Портников, існування України як незалежної демократичної держави не гарантоване.

Відганяти неприємні думки — не тільки наша національна забава. Нині західні інтелектуали обговорюють ілюзії, від яких їм доводиться відмовлятися: незворотність розширення демократії через її очевидні переваги проти диктатури, глобалізація та економічні зв’язки як запорука миру, неможливість великої війни в Європі.

План перемоги вже критикують за нереалістичність і відсутність пунктів про внутрішні зміни. Насправді він скидається на відчайдушний опір у розпал фізичного протистояння з більшим ворогом, у якого не закінчуються ані сили, ані запал знищити супротивника.

План справді орієнтований на те, що можуть зробити партнери, адже вимоги до реформування України давно відомі і є передумовою вступу як у ЄС, так і в НАТО. Понад те, виконання «завищених» очікувань партнерами, фактично, єдиний шанс устояти перед ворогом, який тільки нарощує сили.

Згідно з даними німецької розвідки, Росія готується до прямого протистояння з НАТО до 2030 року. І принцип «мир через силу» — єдиний перевірений інструмент стримування агресивної Росії. Тож як можна інтерпретувати публічну частину пунктів плану, виконання якого у встановлених часових межах, за словами президента, завершить війну не пізніше як наступного року?

Перший, геополітичний, пункт передбачає запрошення України до НАТО. Цей пункт вимагає лише політичної рішучості дати ще одну обіцянку без конкретики про часові межі щодо набуття членства. З одного боку, це відносно безпечний крок для партнерів, з другого — непрактичний для України, яка почала співпрацювати з НАТО 1992 року, а із часів повномасштабного вторгнення задовольняється метафорами на кшталт незворотності шляху до Альянсу та мосту.

Проте фактичне запрошення, а не обіцянки запрошення — дипломатична й стратегічна перемога. Україна намагалася «продати» цю ідею Байдену як частину його надбання на завершенні політичної кар’єри. Утім, скидається на те, що ані теперішній, ані будь-який наступний президент США не візьме відповідальність за підвищення ставок у протистоянні з ядерною державою, допоки та достатньо не ослаблена.

Це своєрідний аналог отримання статусу кандидата на членство в ЄС. Високий представник ЄС Жозеп Боррель заявив, що до початку повномасштабної російської війни в політичному вимірі надання Україні статусу країни-кандидата та перспективи членства в ЄС було «немислимим». І це через вісім років після Революції гідності та активного реформування на шляху Євроінтеграції.

Українцям потрібні такі символічні кроки, які означають лише роки внутрішніх змін на шляху до вступу в ці альянси. До речі, громадська думка в країнах-партнерах сприяє такому рішенню. Відповідно до опитування населення США, Італії, Німеччини, Нідерландів та Франції, проведеного перед Самітом НАТО у Вільнюсі, ідею запрошення стати членом НАТО в найближчому майбутньому підтримували в середньому понад 50 % опитаних. Але є одне але: більшість із таких думає, що запрошення доречне за умови набуття членства тільки після завершення війни.

Другий пункт стосується оборони. Комплексний та максималістичний, він може знайти так само мало підтримки на Заході, як і попередній. Пріоритетність зміцнення оборонного потенціалу України не викликає сумнівів. А ось заклик вести війну на території Росії, щоб росіяни «відчували, що таке війна» та усвідомили «глибину морального падіння» їхньої держави, може бути щонайменше проігнорований, попри поблажливу реакцію на Курську операцію, яка все-таки не привела до відчутної зміни політики чи просування наративу «цю війну можна виграти».

Україна сподівається в такий спосіб не допустити буферних зон на своїй території, але видається така аргументація недостатньо переконливою, зважаючи на відсоток уже окупованих територій. А от знищення наступального потенціалу РФ на території Україні — прямий інтерес НАТО, особливо країн східного флангу, які не мають ілюзій щодо наслідків програшу України для себе.

У цьому ж пункті — посилення захисту системами ППО, яких досі бракує, як і боєприпасів. «Діряве небо» — пряме свідчення нестачі політичної волі тих, хто міг би ці системи надати. Як наслідок, РФ має можливості й далі нищити критичну інфраструктуру. План перемоги передбачає спільні захисні операції, сумісний повітряний щит. Захід мав би давно наважитися на цей крок, адже збиття повітряних цілей над частиною України не є атакою на РФ і мало б реальний вплив на ситуацію — як економічну, так і на полі бою.

Тут-таки йдеться про розширення операцій з використанням вітчизняної зброї, найімовірніше, на території РФ і зняття обмежень на використання західної зброї, а також надання ширшого спектра супутникових розвідданих. Маємо констатувати, що кампанія щодо надання дозволу на удари вглиб РФ була приречена в рік виборів у США.

Тим часом вирують чутки про тиск партнерів щодо зниження мобілізаційного віку до 18 років. І дискусія нагадує розмови про курку та яйце: чи варто надавати більше зброї на тлі проблем з мобілізацією, чи нестача достатньої кількості зброї є одним із факторів, що визначають готовність доєднуватися до ЗСУ?

Третій пункт — стримування — охоплює розміщення комплексного неядерного пакету стримування в Україні, що покликаний звузити варіативність дій РФ до вибору між чесним процесом справедливого завершення війни або ж примусу до ненападу. Фактично, ідеться про ту саму знамениту «незламну фортецю». Реалізація цього пункту потребує навіть більше рішучості, аніж першого.

Четвертий пункт може викликати занепокоєння вже в самих українців. Ідеться про тактику залучення капіталу та бізнес-інтересів в Україну для посилення зацікавлення західних еліт у захисті країни. Україна дійсно має значні запаси стратегічних природних ресурсів, захист яких посилить Захід у розпал глобальної конкуренції за джерела енергії та продовольство.

Україна готова запропонувати спеціальну угоду про спільний захист ресурсів, інвестування та їхнього використання в майбутньому. Умови такої угоди невідомі, але досягти справедливих умов у часи екзистенційної загрози — непросте завдання. З одного боку, у разі «нечесної» угоди з експлуатації країни, щоб дістати доступ до її ресурсів, ми знову потрапляємо в пастку колоніальної політики. З другого боку, Україна потребує інвестицій тут і тепер, тоді як її кредитні рейтинги пробивають дно.

Цей пункт також містить посилення економічного тиску на РФ через продовження обмеження експорту та цін на імпорт енергоресурсів, тобто економічне стримування.

Останній, п’ятий пункт стосується післявоєнного часу. Ідеться про заміщення частини контингенту США в Європі досвідченими українськими підрозділами. Справді, для США це може бути економічно вигідна пропозиція, якщо оцінка доведе, що немає ризику зменшення політичної ваги на континенті. Цінний досвід українських солдатів, які навчені використовувати західну зброю та взаємодіяти з військовиками НАТО, можна успішно використовувати для оборони Альянсу.

Можливо, у такий спосіб Україна також розв’яже потенційні проблеми внутрішньої напруженості в довгому процесі реінтеграції ветеранів, а також їхнього забезпечення.

Як показує досвід, половинчаста політика Заходу щодо України має лише один результат — її планомірне знищення Росією. План перемоги, по суті, план виживання країни, але реакція західних політиків, яких попередньо ознайомили з документом, зокрема в США, Великій Британії, Франції, Німеччині й Італії, доволі стримана. За словами Зеленського, партнери поставилися до пропозицій «практично». Ситуацію могла би більше прояснити відкладена зустріч групи «Рамштайн», куди входить близько 50 партнерів України.

Загалом план подається як дорожня карта завершення війни наступного року, досягнення справедливого й сталого миру, відновлення світового ладу, основаного на правилах. А головне, обмеження будь-яких можливостей Росії повторно колонізувати Україну. Як сформулював президент Зеленський, якщо Росія не може відпустити нас, то має втратити.

читати ще

показати ще