18 листопада 2023 року на культурній мапі України з’явилася нова локація. «Як занедбана “Фабрика повидла” у Львові стала надсучасним артцентром і ревіталізувала цілий район», — коментували медіа цю подію. Мистецтвознавиця Ольга Балашова писала щодо відкриття «простору самої фабрики — памʼятки архітектури — де кожна цеглинка, кожен вцілілий фрагмент інтерʼєру, кожна плиточка глазурованої черепиці увібрала таку кількість любові засновників та реставраторів, якої ніколи бачила вся українська спадщина разом узята».
Читайте також: Поміж двох тоталітарних режимів: репортаж із «Території терору»
Я відвідала «Фабрику повидла» двічі — обидва рази у стані динамічних змін між виставками. Бо, зрештою, інтерпретація в культурі має сенс лише тоді, коли не припиняється.
Інвестиції в минуле та майбутнє
Jam Factory Art Center (так офіційно називається простір) — другий успішний проєкт організації Harald Binder Cultural Enterprises. Гаральд Біндер — швейцарець за походженням, віденський історик Центрально-Східної Європи, підприємець та меценат культури. Уже понад 20 років він інвестує в українську культуру та гуманітаристику свій час, знання та гроші. У 2009 році Гаральд Біндер отримав Орден України «За заслуги».
2014-го Гаральд Біндер заснував Центр міської історії Центрально-Східної Європи у Львові, що став проривним у розвитку академічної та культурної сфер в Україні. Ця недержавна дослідницька інституція займається дослідженнями міської історії, цифровою гуманітаристикою, архівуванням і публічною історією.
А у 2015 році Біндер започаткував проєкт Jam Factory Art Center — простір сучасного мистецтва в індустріальному районі Підзамче у Львові. Реконструкція закинутої будівлі тривала вісім років, і тепер у давній промисловій будівлі, де в ХІХ столітті виробляли алкогольні напої, а у ХХ столітті — фруктові й овочеві консервації, тепер проводитимуть культурні заходи. Власне, культурна апропріація цього простору розпочалася ще до Біндера — тут потроху відбувалися виставки сучасних художників і мистецькі події. Зокрема, у 2009 році мистецьке об’єднання «Дзиґа» провело в закинутій будівлі Тиждень актуального мистецтва. Однак усе могло скластись інакше: територію колишньої фабрики придбав львівський бізнесмен із наміром зробити готель — його зупинила лише фінансова криза.
Нині «Фабрика повидла» виглядає так, як лише можна собі уявити сучасний мистецький центр на міцному фундаменті традиції: з типовою, проте індивідуалізованою родинною історією успіху, з властивою Львову мультикультурністю, з білосніжною шпилястою вежею в готичному стилі та чорним кубом для дискусій і технологіями «розумного дому» водночас.
«Три важливі активи втілюють стійку культурну організацію: ідея (бачення) — люди (людський капітал) — простір (фізичне середовище). Разом вони створюють його унікальну ідентичність. Простір Jam Factory Art Center формувався протягом більш ніж 150-річної історії. Головна будівля пережила дві світові війни, півдюжини змін режиму та різноманітні призначення. Повага до цієї спадщини є одним із провідних принципів у архітектурному підході до проєкту», — зазначає Гаральд Біндер.
Від консервації до консервації
У 1872 році єврейський підприємець Йозеф Кронік відкрив алкогольну фабрику на нинішній вулиці Богдана Хмельницького. Він не був у цьому поодиноким: уся тутешня індустріальна околиця — Рогатка, Знесіння, Підзамча — пахтіла лікеро-горілчаними випарами. З 1912 року підприємство почало називатися «Кронік і син», про що свідчить напис на стіні — дивом віднайдений і дбайливо відновлений реставраторами, як і решта з автентичних деталей, які вдалося зберегти.
Радянська влада скористалася здобутками попередників і включила фабрику до складу тресту «Укрголоввино», де розливали молдавські вина. У 1970-х роках тут почали виготовляти консерви з овочів та фруктів, що зумовило виникнення неформальної назви, якою послуговуються донині. До слова, на постійній історичній виставці, що діє у вежі «Фабрики повидла», представлено слоїк того самого повидла — його принесла відвідувачка, що колись працювала на фабриці. А в крамниці простору можна придбати символічне варення з 23-х ягід — аби випередити численні питання про «солодку» назву.
Простір роботи зі спадщиною
Основними напрямами роботи артцентру є перформативні, виставкові, музичні та дискусійні проєкти, для цього простір спроєктовано максимально адаптивно. Обидва рази, коли я відвідувала «Фабрику повидла», співробітники саме монтували нові виставкові конструкції.
Вдалося поспілкуватися з Левком Піджарим — архітектором, що брав участь у реконструкції, а нині фахівцем з адміністративно-господарських питань. Він з однаковою гордістю демонструє стару кладку, яку вдалося відновити (часом шукаючи на OLX подібну раритетну цеглу), і високотехнологічну пультову кімнату, що дає змогу керувати освітленням і зволоженням простору через смартфон. Під час консервації та реконструкції будівлі брали до уваги не лише бачення замовника, державних органів, експертів, а й місцевої спільноти як чільних стейкхолдерів. Наприклад, дебатували щодо чорного куба, незвичного для смаків місцевих, котрі звикли бачити «Фабрику повидла» інакшою.
Довший час район Підзамча був промисловою зоною, не надто привабливою для мешканців і не атрактивною для гостей Львова. Однак ситуація змінилася: ще до завершення реконструкції артцентру його почали використовувати забудовники для власного маркетингу.
На додачу до постійної історичної експозиції у вежі, у просторі відбулося вже дві мистецькі виставки, що супроводжувалися публічними програмами: «Наші роки, наші слова, наші втрати, наші пошуки, наші ми» (найновіші роботи українських митців 2022–2023 років та в довшій часовій перспективі, з ХІХ століття до сьогодення) та «Пам’яті тої, що пам’ятає» (роботи художниць та художників з України, країн Східної Європи та Центральної Азії, створені між 1950-ми та 2024-м). 19 жовтня заплановано відкриття наступної виставки «Структури взаємности», присвяченої взаємодії всередині різних суспільств у часи великих травм і потрясінь. Як видно, проблематика культурної та колективної пам’яті посідають ключову роль для команди Jam Factory.
Читайте також: Навіщо реставрувати родинні палаци під час війни
Окрім того, в артцентрі максимально зацікавлені у зборі спогадів та залученні спільноти району до творення ідентичності місця. Зокрема, 18 серпня 2024 року Jam Factory Art Center спільно із Центром міської історії та Музеєм міста провели фестиваль «Хто пам’ятає у наших родинах». Серед іншого відбувся спільний перегляд фотоальбомів мешканців Підзамча, Знесіння та Рогатки – трьох поближніх районів Львова. Гості мали змогу дізнатись історії родин, чиї приватні та професійні досвіди минали в цьому районі. У такий спосіб історики та архівісти могли отримати нові джерела — як візуальні, так і усноісторичні, а мешканці району — більше дізнатися про себе та своїх сусідів, вбудовуючи фрагменти до спільного простору пам’яті.
Як зазначила Ірина Склокіна, співкураторка постійної історичної виставки «Фабрики повидла», цей проєкт реалізований з позиції людей, які продовжують розказувати історії.
Відновлення «Фабрики повидла» стало етапним у культурному житті окремого району Львова та взірцевим для всієї України. Соціальна значущість Jam Factory Art Center, позірно неочевидна в умовах війни, є насправді незаперечною й полягає у здатності об’єднувати людей навколо творення сенсів.