«Такі, як ти, надихають! Бо часто бачу журналістів, які працюють на автоматі, для галочки. У них не горять очі», – написала мені Віка у серпні 2017 року, коли тільки-но прийшла до нас в редакцію «Слідство. Інфо». Прийшла, щоб стажуватися або працювати — вона ще сама не знала, чого очікувати від розслідувань. Щойно ми познайомилися, вона почала розпитувати мене, що саме привело мене в цю сферу і як довго я тут працюю.
А вчора я і весь світ дізналися, що в російському полоні загинула українська журналістка Вікторія Рощина. Та сама Віка, яка сім років тому ще шукала себе в професії, запитуючи мене: «А що ти думаєш про це медіа?», «А про цю журналістку?», «Нагадай, як звати дівчину, яка відповідає за графік зйомок?»
Шукала і знайшла своє унікальне місце — там, де немає нікого, куди жоден журналіст не наважиться поїхати, зважаючи на ризики. Жоден. Крім Віки.
Віка почала цікавитися і робити перші кроки в журналістиці у 16 років, працювала на Hromadske, а потім публікувалася в «Українській правді» та «Радіо Свобода». У 2022-му вона отримала нагороду Міжнародного жіночого медійного фонду «За мужність у журналістиці». Колеги згадують як Віка багато працювала і наполегливо шукала правди.
Вікторія Рощина зникла в серпні 2023 року на тимчасово окупованих територіях. І тільки в травні 2024 року росіяни підтвердили, що вони утримують журналістку в полоні. Першим про смерть Вікторії – за даними Міноборони РФ її не стало ще 19 вересня – дізнався її батько, а 10 жовтня це підтвердив представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко та уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. Причина та обставини смерті наразі невідомі.
«Віка не могла померти. Віку вбив російський полон. У всіх, хто працював з тобою є історія, як ти зривалася то на суди, то на протести, то на захоплення Укрпошти у Харкові в канун Нового року. У всіх є історія, коли приходиш в офіс, а ти звідти ще не йшла. Для тебе не було нічого цікавішого і важливішого, ніж журналістика», – написала радниця голови правління Суспільного мовлення Ангеліна Карякіна.
Представник ГУР Андрій Юсов у коментарі Суспільному розповів, що Рощина мала бути включена в один із найближчих обмінів полоненими.
«Найближчим часом вона мала бути вдома, для цього було зроблено все необхідне», – сказав Юсов.
«А давай я знову несу тобі зранку лате, бо ти можливо ще і не лягала, бо писала текст і спізнюєшся на планірку…», – пише колишня колега Вікторії Олександра Чернова.
Смерть Вікторії Рощиної в застінках російської в’язниці – ще одне трагічне свідчення порушення норм міжнародного гуманітарного права, зокрема захисту цивільних осіб під час збройних конфліктів. Віка, як і безлічі інших незаконно ув’язнених українців – а ми навіть не знаємо достойменно скільки їх – взагалі не мала б перебувати у російській неволі.
Однак вона була саме там. За даними Інституту масової інформації (ІМІ), Вікторія була однією з 30 українських журналістів, яких незаконно утримують на території Росії або в окупованих регіонах. Тепер таких журналістів 29. Усі ці люди є цивільними заручниками. Їх захоплюють, викрадають, транспортують з одного місця в інше без їхньої власної волі, без належного судового процесу, без доведення вини— і це злочини Росії.
За фактом зникнення Вікторії Рощиної Офіс генпрокурора відкрив кримінальне провадження за фактом її зникнення. Ще одна кваліфікація — воєнний злочин, поєднаний з умисним вбивством.
Відповідно до Четвертої Женевської конвенції, примусова депортація, незаконне затримання та жорстоке поводження з цивільним населенням становлять серйозні порушення міжнародного гуманітарного права і можуть розглядатися саме як воєнні злочини. Журналісти, згідно з міжнародним правом, мають статус цивільних осіб і не можуть бути об’єктами воєнних дій або незаконного затримання.
В ІМІ повідомляють, що Росія застосовує до полонених журналістів катування, знущання та відмовляється надавати медичну допомогу.
Це також порушує статті 7 і 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, який кваліфікує такі дії як злочини проти людяності та воєнні злочини.
Станом на 24 червня 2024 року Росія скоїла 602 злочини проти журналістів та медіа в Україні, за даними моніторингу, який здійснює Інститут масової інформації. Це здебільшого не випадковість. Наприклад, як свідчать колишні бранці, під час окупації росіяни мали у своїх списках для «зачистки», зокрема, і місцевих журналістів.
… Але, певна річ, справа не обмежується лише журналістами. Російська сторона демонструє жорстокість, яка не знає меж, вдаючись до знущань над усіма, хто потрапляє до їхніх рук, незалежно від їхнього фаху чи статусу. Ми знаємо це, бо готуємо дослідження по темі цивільних заручників. Важке. Довге. Емоційно нестерпне.
Від катувань, сексуалізованого насильства, знущань, голоду страждають військовополонені. Ми знаємо це, тому що зараз український офіс Amnesty International працює над дослідженням та кампанією, покликаною привернути увагу світу до порушення прав наших POW.
Єдиний промінь світла у цій темряві – це те, що інколи вони повертаються до нас, додому. З розповідями, від яких стигне кров. Це військові. І цивільні – вчені, вчителі, лікарі. Усі ті, кому пощастило вижити. Ті, кого змогли обміняти.
Віку також готували до обміну. Не встигли. Міжнародна спільнота має задатись очевидним запитанням: якими мають бути умови утримання людини, аби за рік полону 27-річна до того здорова і активна молода жінка, загинула при етапуванні? Відомо, що у російській неволі Вікторія Рощина раніше оголошувала голодування – на знак протесту проти нелюдських умов, у яких опинилася.
Ця ситуація має глобальне значення і вимагає термінової реакції міжнародної спільноти. Необхідно вжити всіх заходів, щоб покласти край цим звірствам і домогтися справедливості для всіх жертв. Росія не просто порушує міжнародні норми — вона підриває саму суть людяності.