Шоста розповідь історикині Тетяни Осташко з циклу «Україна В’ячеслава Липинського», записана для проєкту Тижня Skovoroda auditorium.
Опинившись в еміграції, В’ячеслав Липинський насамперед зосереджується на аналізі причин поразки української нації у визвольній боротьбі ХХ ст. У своїх публіцистичних працях цього пероду вчений наголошує на провідній ролі національної аристократії (еліти) в процесі державотворення.
У 1920 р. з’являється його історична праця “Україна на переломі”, яка, за оцінкою сучасників, ознаменувала появу наукового державницького напряму в українській історіографії, продемонструвала оригінальність підходу до висвітлення подій навколо Переяславської угоди 1654 р.
Перші роки еміграційного життя В’ячеслав Липинський присвятив створенню Українського союзу хліборобів-державників, розробці засад співпраці з гетьманом Павлом Скоропадським, редагуванню та поширенню часопису “Хліборобська Україна”, заснуванню осередків українського гетьманського руху в Європі.
Він намагався консолідувати коло однодумців, яким було близьким його прагнення «во ім’я спільної історичної традиції на спільній землі» закласти компроміс між різними українськими групами для відновлення втраченої державної незалежності України. Дедалі більшої актуальності набуває його ідея конституційної, правової монархії у традиційній для України формі Гетьманату.