У Львові стартував XXXI міжнародний літературний фестиваль Lviv BookForum, основні події якого триватимуть з 3 по 6 жовтня. Першою з них стало публічне інтерв’ю з канадським літературознавцем українського походження, почесним професором Манітобського університету, автором монографії «В обіймах імперії. Література й імперський дискурс від наполеонівської до постколоніальної доби» (Комубук, 2023) Мирославом Шкандрієм. Темою розмови був російський імперський дискурс у літературі, а також виклики, які постають перед українськими студіями у світі.
Як зазначив Мирослав Шкандрій, розвиток української літератури в ХІХ столітті відбувався в межах Росії, у постійній боротьбі з російським дискурсом. «Українська спільнота почала писати, друкувати для маленьких зібрань, але в Російській імперії після заборон це стало неможливо. На мене дуже велике враження справило те, що театр продовжував існувати. Мандрівний театр був дуже потужним явищем в останніх декадах ХІХ століття. Утім, перша п’єса завжди мусила бути російською, тоді друга могла бути українською, хоч і повинна була бути коротшою, ніж попередня. Проте це все-таки давало людям змогу чути українську мову. Уже згодом почалися переклади на Галичині, письменники стали надсилати свої твори», — зазначив він.
На думку Шкандрія, від 1890 року щось в українській літературі змінилося. «Цей перший етап збирання етнографічних даних, описування українських звичаїв минув. Уже з’явилася література для інтелектуалів, намагалися йти крок у крок з Європою. Думаю, це був переломний момент, який підготував великий політичний спротив і дореволюційну й революційну літературу, літературу 20-х років», — вважає професор.
«Якщо ви думаєте, що Толстого й Достоєвського читають в оригіналі, то ви помиляєтеся»
Шкандрій є автором монографії «В обіймах імперії. Література й імперський дискурс від наполеонівської до постколоніальної доби», і, за його словами, значна частина книжки — саме про російську літературу, але через українські очі, з української перспективи.
«Я живу на Заході, де всі департаменти славістики опановані російською традицією. Проте вони не застосовують методів і механізмів постколоніальних студій до аналізу російської літератури. А її можна розкладати й бачити те, що бачать українці, які дуже довго мали досвід життя в імперії. Тому я постійно підкреслюю, що треба аналізувати російську літературу», — каже науковець.
Шкандрій також зазначив, що не погоджується, що стиль і форма літератури важливіші за зміст.
«Коли я викладав у різних університетах Канади, побачив, що українську літературу неможливо пояснити без політики й історії. І я вплітав її в ширший контекст, у ширші межі. Мені здається, після формалізму, структуралізму постструктуралізм створив початок іншого підходу до літератури. Фемінізм і постколоніалізм — це також політика. І тут пояснювати Україну тільки через форму замало», — наголошує професор.
За його словами, нині в усіх західних університетах триває велика дискусія, як вписати Україну в східноєвропейські межі. «Навіть іде дискусія, як це назвати. Чи говорити про Європу, чи організувати департаменти “Європа” або “Східна Європа”. Чи постсовєцька, пострадянська Європа. А дехто говорить, що нам треба взагалі інакше формулювати ці межі, говорити про колоніалізм, антиколоніалізм, постколоніалізм, говорити про другу Європу», — каже Шкандрій.
Фото: facebook.com/@lviv.bookforum
Він також додає, що нині триває і боротьба за посади в західних університетах. «Величезна хвиля українців, які виїхали після 2022 року, знаходять роботу в університетах, для них поволі відкриваються двері, вони вивчають іноземні мови. І саме вони будуть сильно впливати на західні університети, допомагати видавати українські твори іншими мовами, бо всюди є запит на українську літературу, але в перекладі. Це робили всі покоління, які раніше виїжджали, як-от покоління після Другої світової війни», — зазначив Шкандрій.
Він підкреслив, що студентам потрібно давати літературу мовою, яку вони розуміють.
«Якщо ви думаєте, що Толстого й Достоєвського читають в оригіналі, то ви помиляєтеся. Більшість слухачів цих курсів читають ці твори в англійському перекладі, бо росіяни мають столітній досвід перекладання своїх творів. Українці повинні це робити й будуть це робити. Уже сьогодні йде боротьба за місця в університетах, за український голос на конференціях. У музеях і галереях переписують історію художників, бо всюди вони були російськими. Тепер картки змінюють, пишуть “українець”, або “уроджений в Україні”. Це показник, що Україна існує», — наголошує професор.
Тривають дискусії, як розглядати українську літературу наших днів: як літературу спротиву чи як літературу самоствердження. Шкандрій переконаний, що правильним є останній варіант.
«Є небезпека зациклитися на цьому “анти”: ми антиколоніальні, антиімперські тощо. Треба не відштовхуватися від їхнього дискурсу, а творити власний. А це і є самоствердження, бажання виявити себе. Я вважаю, що Україна матиме величезний вплив на подальший дискурс деколонізації, вона має що сказати авторам на Заході», — додав Шкандрій.