– За два тижні навчання мали два повноцінні дні у школі. Решту днів – тривога. Вчительці разом з учнями доводиться сидіти в укритті до відбою. Яке то навчання? – каже мама першокласниці.
Цьогоріч її донька пішла до школи у Крюківщині, що у Київській області. За результатами тестування дівчинка у початковій школі навчається за програмою «Інтелект». «Насправді все залежить від схильностей та навичок самої дитини», – каже мама. Однак, прийнято вважати, що ця програма складніша від «Нової української школи», або ж більш звичного для всіх НУШу.
Загалом навчанням мама задоволена, та й першокласниці школа подобається. Якби не два «але». Перше, про яке уже згадали – агресивність сусіда. Через часті тривоги в області дехто з батьків навіть готовий перевести дитину вчитися безпосередньо у Київ. Мовляв, там тривог менше. Друге – нестача місць у класах та власне навчальних закладів. Якщо загроза обстрілів з боку Росії і як результат проблема вимушеного переривання навчального процесу через тривоги особливо гостро постала після початку повномасштабного вторгнення, то питання до кількості шкіл у містах, а особливо містечках, наближених до великих міст України, було актуальне задовго до великої війни.
З початком вторгнення на українські території на сході країни та окупації Криму у 2014-му багато громадян звідти перебралися жити у Бучу, Ірпінь, Гостомель тощо. Ще до 2022-го неодноразово чула історії, як важко влаштувати дитину у садок чи школу. На допомогу у цьому випадку приходили та й приходять приватні навчальні заклади, які на тлі сучасних викликів з’являються «як гриби після дощу». Але і тут часом виникають проблеми, перш за все пов’язані з тим, що не кожен може дозволити собі послуги приватних садків чи шкіл через їхню вартість.
До прикладу, у тій же Крюківщині тільки одна державна школа. Так, вона розбудовується й оновлюється. Не так давно звели новий корпус. Але ж школа одна. За даними з відкритих джерел у 2001-му у Крюківщині мешкало 3509 осіб, нині містян значно більше – 11 846 осіб. Підозрюю, що цифра далеко не остаточна.
Місцева школа спроможна прийняти 784 учні, а навчаються там (увага) 2158 учнів. Цьогоріч школа відкрила двері для 9-ти перших класів. У класі по 30 учнів. Але першачкам годі скаржитися, вони щодня можуть бачитися, навчатися, спілкуватися та гратися наживо (звісно, якщо тривога не стає на заваді). А ось учні усіх інших класів навчаються за графіком «тиждень через тиждень». Тобто тиждень ти приходиш у школу на уроки, тиждень – сидиш вдома та навчаєшся онлайн.
Очевидно, що таке рішення по організації навчального процесу вимушене. Підозрюю – через нестачу місць в укритті. Якість такої освіти, як на мене, важко уявити. Проблеми очевидні як для учнів початкової школи, які тільки звикають до навчання як такого, намагаються адаптуватися, так і для старшокласників, які уже мали б активно готуватися до складання мультипредметного тесту. Ба більше, результати подібної організації навчального процесу незабаром зможемо побачити під час навчання цих же дітей у вищих навчальних закладах. У статті «Потреба інтерпретації» Тарас Лютий якось писав:
«На лекціях, правду кажучи, переважно публічних, мене нерідко запитують: чи є якась одним-одна публікація чи книжка, у якій зосереджені всі-всі приписи-настанови, що їх принагідно вдасться універсально використати на практиці? У цій ситуації роль особи зводиться до такого собі оператора й аж ніяк не вільного творця. Їй щоразу важко збагнути, що гуманітарне знання потребує її активної участі, живої безпосередньої реакції, постійного осмислення, а не механічного маніпулювання фактами».
Очевидно, що є питання, які розв’язати не просто, як от щоденні тривоги та загроза ракетних обстрілів від ворога. Однак, навіть під час війни, в країни має бути якісна освітня політика: від формування освітніх програм, які відповідали б сучасним викликам до забезпечення достатньої кількості місць у школах, дитячих садках.
Роздумуючи про проблему, пригадала нещодавню історію про те, як минулої зими один зі столичних садків обвалився, бо під ним на увесь периметр будівлі вирили укриття. Пізніше дізналася, що інший садочок, повз який проходжу щодня, найближчі два роки точно не відкриють. Причина – усі гроші, що були закладені на побудову та облаштування укриття витратили, щоб вирити котлован для нього на увесь периметр будівлі. Хоча спочатку за розмірами укриття планувалося значно менше.
Питань, як завжди, багато, але проблеми залишаються все ті ж…