Сполучені Штати Америки все сильніше лихоманить напередодні президентських виборів у листопаді, у Європейському Союзі та його державах-членах не припиняються політичні гойдалки між лівими та правими партіями, у Великій Британії на нещодавніх парламентських виборах Консерватори зазнали чи не найбільшої поразки в історії країни, залишаючи новому лейбористському уряду гору економічних та соціальних проблем. Ці та не тільки фактори в сукупності призводять до того, що головні партнери України починають надмірно концентруватися на своїх внутрішніх проблемах, водночас затягуючи з реалізацією зовнішньополітичних рішень, зокрема щодо подальшої підтримки Києва у протидії російській агресії. На цьому фоні поки осторонь стоїть Канада, яка очікує на вибори лише наступного року.
Між Києвом і Оттавою традиційно складалися досить дружні та сталі відносини: велика українська діаспора сприяла розвитку культурних звʼязків, економічне співробітництво лише продовжувало розвиватися із підписанням угоди про вільну торгівлю та її наступним розширенням на нові види товарів та послуг, а дипломатичні та політичні контакти з різних питань відрізнялися регулярністю і відносною результативністю.
Початок російської агресії та супутні політичні процеси в Україні лише надали поштовху розвитку наявного співробітництва та розширили його на інші сфери, як-от безпеку та оборону. З тих пір Канада активно підтримувала Україну та виступала активним лобістом її інтересів на різних міжнародних майданчиках. І хоча ця підтримка пересічними спостерігачами часто сприймається як щось належне та не завжди помітне на загальному фоні міжнародних подій, Канада є вагомим гравцем на міжнародній арені із власним порядком денним та можливістю впливати на перетік тих або інших процесів.
На передовій солідарності з Україною
У контексті міжнародної реакції на російську агресію проти України складно обійти питання економічних санкцій. І так, тут цілком справедливим буде докір в бік міжнародних партнерів України щодо обмеженості та низької ефективності санкційних заходів. Разом із тим, протягом довгого часу саме ці заходи буди одним із основних інструментів стримування Російської Федерації, а також надійним індикатором підтримки України та її суверенітету в рамках міжнародного права.
Канадський уряд одним із перших запровадив санкції проти російських компаній та посадових осіб ще після окупації Криму та початку бойових дій на сході України у 2014 році. Санкційні списки поступово розширювалися, охоплюючи все більше суб’єктів та сфер. Найбільше розширення – майже в чотири рази – відбулося після початку повномасштабної російської агресії у 2022 році.
Оттава активно узгоджувала свою санкційну політику з партнерами, синхронно запроваджуючи обмеження та заборони на співробітництво з російськими фізичними та юридичними особами, діяльність яких сприяла продовженню агресивних дій.
Найбільший інтерес у цьому контексті викликає питання конфіскації заморожених активів РФ, яке вже довгий час фігурує в дискусіях. Не таким помітним в українському інформаційному просторі залишився той факт, що Канада чи не першою прийняла до законодавства зміни, які дозволили конфісковувати російські активи на користь України. Канадські законодавці проголосували за відповідні поправки до Закону про спеціальні економічні заходи ще в червні 2022 року. Після того мало місце два випадки, коли такі норми було застосовано на практиці. Перший стосувався конфіскації активів приватних осіб і компаній, а саме $26 млн США компанії Granite Capital Holdings Ltd., яка належить російському олігарху Роману Абрамовичу. Другим кейсом стала конфіскація вантажного літака Ан-124, який перебував у власності російської державної авіакомпанії «Волга-Днепр», включеної до підсанкційного списку в Канаді. В обох випадках вилучені активи та майно було передано в якості допомоги Україні.
І хоча до прямої конфіскації активів російського Центрального банку справа так і не дійшла, Оттава намагалася просувати це питання на міжнародних майданчиках на кшталт G-7, домагаючись більш широкої координації дій із партнерами, паралельно модифікуючи та спрощуючи власні бюрократичні процедури. Значні просування за цим напрямом відбулися цього року, коли схожі рішення щодо конфіскації активів РФ було прийнято в Сполучених Штатах та Європейському Союзі, які почали опрацьовувати стратегії практичного застосування цих норм.
Не відставала Канада і у військово-технічному співробітництві з Україною. Ще з 2014 року канадський уряд запровадив низку програм, спрямованих на різносторонню підтримку та підготовку Збройних сил України. Зокрема, Оттава започаткувала одну з перших та найбільших тренувальних місій для українських військових – UNIFIER. Через неї також координувалася тренувальна діяльність, яка реалізовувалася іншими країнами. Із початком повномасштабного російського вторгнення місію було передислоковано за межі України та інтегровано до інших ініціатив, спрямованих на підготовку українських військових різних рівнів та посад.
У контексті безпосередньої військово-технічної підтримки варто зважати на те, що у самої Канади досить незначні, порівняно з іншими союзниками, військові ресурси. Разом із тим, як держава-член НАТО, вона користується великою кількістю зразків озброєння та військової техніки, прийнятого в Альянсі, та займала активну позицію щодо надання всієї можливої допомоги Україні як на дво-, так і на багатосторонньому рівнях.
Так, уже в перші дні після 24 лютого 2022 року канадський уряд заявив про постачання Україні протитанкового та стрілецького озброєння, снайперських систем, засобів індивідуального захисту тощо. У квітні 2022 року Канада разом зі Сполученими Штатами Америки та Австралією передали Україні перші 155-мм причіпні гаубиці M777. Тоді ж почалися регулярні постачання відповідних боєприпасів, які як передавалися безпосередньо з канадських складів, так і закуповувалися в інших держав, зокрема США. Однією з перших Оттава доєдналася і до групи країн, які зголосилися передати Україні німецькі танки Leopard. Згодом Оттава передала 8 танків моделі 2А4 з 82 наявних на озброєнні канадських збройних сил Leopard 2 різних модифікацій, а також долучилася до фінансування центру з ремонту цих танків на території Польщі.
Окремо можна поглянути на участь Канади у «коаліції F-16». Зрозуміти, чому це питання особливо цікаве та показове з точки зору підтримки України можна, поглянувши на парк винищувачів канадських повітряних сил, який не тільки є загалом досить обмеженим, а й взагалі не містить F-16. Тим не менш, цей факт не перешкоджає залученню Канади до міжнародних зусиль з надання Україні цих літаків, зокрема шляхом надання фінансування для закупівлі літаків та обладнання для них та направлення до навчальних центрів обслуговуючого персоналу та забезпечення іншої організаційної підтримки цього процесу.
Схожий підхід застосовувався і до інших напрямів допомоги Україні: Канада надає озброєння та техніку там, де може це робити, та долучається до політичної та фінансової підтримки зусиль інших країн, якщо власні обмежені ресурси не дозволяють цього.
Звісно, не можна забувати і про політичний вимір канадсько-українських відносин. Україна позитивно сприймається більшою частиною канадського населення, незалежно від політичних та партійних уподобань. Контакти між представниками військово-політичного керівництва країн під час взаємних візитів стали чимось звичним, а договірно-правова база двостороннього співробітництва лише продовжує розширюватися. Канада допомагає просувати українські інтереси на різноманітних міжнародних майданчиках: від НАТО і G-7 до G-20 і ООН. Прем’єр-міністр Трюдо та інші представники канадського уряду неодноразово публічно підтримували європейські та євроатлантичні прагнення України, що було закріплено у різних деклараціях та двосторонній Угоді про безпекове співробітництво між Україною і Канадою.
Не обійшлося і без канадської участі в просуванні української формули миру. Оттава послідовно виступала за відновлення справедливості та притягнення воєнних злочинців до відповідальності, а також стала ініціатором і координатором ініціативи з повернення незаконно депортованих українських дітей. Крім того, як велика аграрна країна, Канада докладала значних зусиль для стабілізації світових продовольчих ринків, поки експорт зерна з українських портів був обмеженим.
Шлях вперед
Чи можна знайти недоліки у тих підходах, які канадське керівництво обирало разом зі своїми американськими та європейськими колегами? Так, деякі з їхніх економічних та політичних рішень не призвели до тих результатів, які хотіли би бачити в Україні. Деякі рішення не приймалися легко, а потребували наполегливої роботи українських дипломатів. Та разом із тим, варто віддати належне, що у тих обставинах, які склалися, Оттава виявилася надійним партнером України, підтримка та сприяння якого були та залишаються – нехай не вирішальними ¬– але дуже вагомими.
Зважаючи на значну прихильність до України серед різних партій у канадському політикумі, можна сподіватися, що така ситуація з підтримкою з боку Канади залишатиметься стабільною. Але при цьому варто не зупинятися на досягнутому. Деякі загальні рамки подальшого співробітництва було окреслено в укладеній минулого року двосторонній безпековій угоді між країнами, деякі ще належить окреслити під час майбутніх контактів. Але незмінним залишається те, що подальший розвиток подій великою мірою буде визначатися тим, які зусилля будуть докладати усі сторони – і особливо Україна – до того, щоб наповнювати ці рамки практичним змістом.