ПОВІТРЯНА/РАКЕТНА ВІЙНА
Після щонайменше трьох великих ударів безпілотниками по трьох різних складах боєприпасів у Росії, які, за різними оцінками, могли знищити до 80 000 тонн артснарядів, ракет і реактивних снарядів, Україна взяла паузу на кілька днів. Очевидно, що потужності виробництва БПЛА досі не достатні, щоб утримувати швидкість таких атак на необхідному рівні.
І тут я згадую, про що збирався, але не встиг написати ще на минулих вихідних. А саме, за даними агентурної розвідки, Китайська Народна Республіка ввела жорсткі обмеження на експорт обладнання та запчастин до БПЛА в Україну (і в той же час посилила експорт контрабанди в Росію) — це сталося десь минулого тижня. Відповідно, китайці де-факто перекрили експорт критично важливих для українських БПЛА деталей. Розвідка також повідомляє, що через це виникли серйозні проблеми з виробництвом безпілотників, особливо в Україні. На вирішення цієї проблеми підуть місяці…
Лише один приклад різновидів деталей, вузлів та агрегатів, що встановлюються на кожному БПЛА і широко імпортуються Україною з КНР упродовж минулих 2,5 років.
Це «прекрасний» приклад, як компетентні органи ухвалюють блискучі та своєчасні рішення, засновані на безмежній мудрості та далекоглядності…
Та будьмо чесні: чому Україна має бути кращою, ніж ВМС США, які купують китайські мікросхеми і вузли для своїх авіаносців і винищувачів-бомбардувальників Boeing F/A-18E/F Super Hornet…?
Та що там казати, це ж лише чергова маячня нещасного фріка, тобто мене. Ще одна пролунала кілька тижнів тому, коли я повідомив, що Telegram скомпрометував себе — але ніхто [в Україні] в це «не повірив». Приголомшені читачі писали мені приватні повідомлення та електронні листи, мовляв, «не може бути». Очевидно, що заборона української влади на використання цієї соціальної мережі — чітке підтвердження, що я помилявся…
Що ж… Знову ці мої теревені… але, чорт забирай: що мені робити, споглядаючи всю цю суперкомпетентність, неймовірну мудрість у прийнятті рішень, далекоглядних аж до Сатурна, і таку високопрофесійну стратегію, здатні закінчити війну за лічені години…..
Гаразд. Пропоную взятися за інформацію, що має набагато більше сенсу: наприклад, процитуємо заяви ПС ЗСУ про перехоплення чергових російських «шахедів»…
- 24 вересня: заявлено про збиття 66 «шахедів», «посадку» за допомогою РЕБ — 13-ти.
- 25 вересня: заявлено про збиття 4 ракет Х-59/69 і 28 «шахедів».
- 26 вересня: заявлено про збиття 4 Х-59/69 і 66 (з 78) «шахедів».
У що саме поцілили «шахеди», які долетіли?… Сумніваюся, що навіть небеса володіють такою інформацією. Відстежити її, обдзвонюючи людей і перевіряючи повідомлення в соцмережах, тепер дуже важко, а офіційний Київ далі ані пари з вуст.
Тому давайте поговоримо про інше. Наприклад, зверніть увагу, що принаймні 30-40% «шахедів» збивають щонайменше 1 (однією) ракетою класу «земля-повітря».
Відповідно, ПС ЗСУ витрачає, скажімо, 10-30 ракет щодня — і це тоді, коли вся «західна» промисловість випускає близько 10-30 ракет на тиждень.
Дуже перспективно, правда?
Дозвольте відволікти вас від неприємних думок: дивіться, чудове фото ЗРК МІМ-23 «Яструб» українського виробництва!
….Далі перейду до наземної війни.
Курщина… (рашан федерашан)
…в останні 4-5 днів загалом «тихо». Минулого тижня українці зірвали контрнаступ росіян, але, своєю чергою, не змогли взяти Глушково. росіяни не те щоб дуже «виснажені», вони весь час намагаються впорядкувати хаос, який створив їхній ґєнштаб, – який кинув частини 30+ різних полків, бригад і дивізій на курщину, потім путін підпорядкував їх фсб, і та успішно втратила до 20 тисяч із 40 тисяч військовослужбовців, призначених для цих цілей. Зрозуміло, що дрібні російські атаки ведуться постійно, особливо на ділянці між Снагістю, Любимівкою та Обухівкою. Проводять їх насамперед 51-й і 56-й повітряно-десантні полки й батальйон 200-ї мотострілецької бригади.
Українці ротують втомлені батальйони і привозять свіжі.
Треба сказати, що у росіян насправді немає часу на війну. В останні кілька днів доблесні захисники з угруповання військ «сєвєр» систематично грабують місцеві бізнеси та приватні будинки – і так по всій південно-західній курщині. Ви все правильно прочитали: росіяни грабують росіян. Ланцюг командування угруповання військ «сєвєр» все ще недосконалий, вона не має достатньо військової поліції, щоб взяти ситуацію під контроль. Тому краще зробити, ніж потім шкодували, що не зробив…
Отже, єдиною «великою подією» останніх 4-5 днів були контратаки російської 155-ї бригади морської піхоти на села Новий Путь і Веселе – обидві були відбиті. Але не переживайте: фсб воюватиме до останнього «морського піхотинця» цього підрозділу.
***
Північна Харківщина… принаймні є гарні новини з Вовчанська: приблизно з 20 вересня Збройні сили України, у тому числі легіон «Свобода росії», просуваються до північних частин міста. Вони фактично витісняють росіян із залишків їх позицій у північному Вовчанську (чи руїнах того, що колись було Вовчанськом). росіяни перекинули на курщину стільки своїх військ, що не витримують цього тиску. ВСрф знову і знову дрібно контратакують в районі Глибокого, але швидко стають «хорошими».
БИТВА ЗА ДОНБАС
Куп’янськ-Сватове... тут все як завжди: дрібні російські атаки.
***
Кремінна… росіяни розширили своє проникнення на лінію фронту ЗСУ в районі Піщаного і знаходяться лише у якихось 1000 метрах від Кругляківки, а отже і річки Оскіл. 110-та окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка і 115-та окрема механізована бригада ЗСУ дають відсіч усім, що мають, але цього просто недостатньо. Як я писав в одному з нещодавніх оглядів – можливо, український Генштаб надішле підкріплення, десь у січні…
Треба визнати, що на південний сектор цієї ділянки фронту я майже місяць не звертав уваги. Тож був здивований, коли дізнався, що росіяни увійшли до Макіївки та Невського, що на північ від Тернів. Також здивувався, що 66-та окрема механізована бригада імені князя Мстислава Хороброго знову гасить пожежі у цьому районі. Що сказать, це ще один підрозділ ЗСУ, який воює роками без перепочинку; останній на моїй пам’яті раз, коли 66-та бригада була «вільна», був у серпні 2022 року. Єдина відмінність від деяких інших випадків полягає у тому, що її кілька місяців тому посилили батальйоном латиноамериканських добровольців. Сподіваюся, що її командування навчилося цінувати присутність цих дуже досвідчених і холоднокровних бійців.
***
Бахмут… із Часового Яру, як мінімум, немає поганих новин. Скоріше, типова історія: росіяни штурмують канал Сіверський Донець-Донбас, їх розмотують на шматки, вони посилають на штурм наступний загін…
***
Торецьк… минулого тижня росіяни нападали, як божевільні. Так, вони атакують, наприклад, униз по Лісній вулиці та з Нью-Йорка на північ. Але у мене таке враження, що цей тиждень вони «відпрацювали» не так інтенсивно, як минулий.
***
Покровськ… місто переважно евакуйоване, але у ньому досі залишається близько 16 тисяч цивільних. Дехто з них не може евакуюватися самостійно. Інші демонтують інфраструктуру міста. Ситуація ускладнюється тим, що два з трьох мостів, які ведуть з Покровська, вже зруйновані російською авіацією та артилерією. Тож не втримаюсь від рекомендації тим, хто досі там: тікайте.
Покровськ – північ... на мій подив, росіяни змінили напрямок своїх атак: замість сунути на захід від Новогродівки до Лисівки вони пішли на північ, з Миколаївки на Мирноград. Може, поспішають подолати зовнішній периметр ЗСУ навколо Покровська до жовтневої багнюки?
Будемо бачити.
Очевидно, 425-му батальйону «Скала» знову доведеться гасити пожежу й зупиняти їх.
Чому?
Бо супермозки в українському Генштабі розгорнули для «захисту» сектора недосвідчені 71-шу окрему єгерську та 152-ту окрему механізховану бригади, а також два батальйони територіальної оборони.
Так, треба десь собі записати постійно стежити за цим сектором. Бо Генштаб України може раптом вивести звідти навіть останню елітну бригаду Нацгвардії…
Покровськ – південь… 15-та бригада оперативного призначення Нацгвардії «Кара-Даг» непогано тримається у Селидовому, тож росіяни намагаються обійти місто з південного боку, від Українська на захід. Тут обороняється лише полк 14-тої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Також росіяни наступають з Українська у південному напрямку, намагаючись увійти в Гірник, а його обороняють 59-та окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка та частини 118-тої окремої механізованої бригади. Вони успішно трималися, доки плацдарм на схід від річки Вовча не був майже повністю евакуйований (59-тка все ще утримує периметр зі східного боку річки). На південь від цього місця росіяни втрачають десятки одиниць бронетехніки та сотні солдатів на день – намагаються вийти на Курахове, наступаючи на північ від Максимільянівки.
***
Вугледар… багато читачів запитують, що там.
Я коротко писав про цей сектор 17 та 20 вересня. По суті, місто стерте з лиця землі. Воно настільки зруйноване і заміноване, що навіть якби війна закінчилася зараз, то знадобилося б щонайменше 5-6 років лише для того, щоб розмінувати і вивезти усі нерозірвані боєприпаси перед тим, як розпочати його відновлення. Два підрозділи ЗСУ, які його тримають – пошматована, надзвичайно втомлена і ганебно забута 72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців і батальйон 58-мої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського (здається, саме він, власне, і тримає вихід із Вугледара відкритим, щоб 72-тка могла відійти). Більше тижня вони перебувають у процесі виходу з того, що колись було Вугледаром.
Чому так повільно?
Якщо все робити правильно – а 72-га бригада є дуже грамотним підрозділом, навіть коли виснажена – то відхід відбувається поетапно, з холодними головами та хорошою організацією. Ніхто не залишається позаду, а всі покинуті позиції акуратно заміновані.
російський обстріл Вугледара 22 вересня…
…і 24-25 вересня – запальними боєприпасами. Це «типова картина» у боях такого роду відтоді, як росіяни зазнали перших невдач, штурмуючи Ізюм у березні 2022 року…
Чому 72-га бригада відходить? А нащо утримувати позиції, коли Київ вперто їх ігнорує, не висилає ні заміни, ні підкріплення, ні артилерійських та мінометних боєприпасів?
Коли усього цього немає, намагатися триматися немає сенсу.
Тож не дивина, що росіяни вже захопили поля на захід і схід від зруйнованого міста, а 25 вересня почали наступ на його руїни.
Звісно, усі можливі експерти вже оголошують руїни Вугледара «неважливими». Ну так, повністю зруйноване місто. Воно неважливе. Яка з нього користь.
Спочивай з миром.
Але пам’ятайте, що під час війни навіть у зруйнованому стані Вугледар був чудовою оборонною позицією. Мабуть, найкращою у цій частині України – і на наступні 30 чи більше кілометрів далі на північ і захід. Настільки гарною, що 72-га бригада трималася там навіть тоді, коли впав Бахмут (який був захоплений, незважаючи на розгортання там 25+ батальйонів із майже стільки ж бригад… як і Авдіївка, що була захоплена, коли її захищали декілька бригад).
Що ж, може, Вугледар і неважливий. Так, завжди краще відійти з позиції, яку неможливо утримати, і врятувати війська. Але прохання до Генштабу України: будьте люб’язні, підіть туди, зустріньтеся із солдатами 72-ї та 58-ї бригад і поясніть їм, як вони можуть бути горді і вмотивовані, а не, навпаки, деморалізовані. Вони встояли тоді, коли верхівка ЗСУ понад два роки робила все можливе, щоб не помічати їх, і зрештою у них не залишилося іншого вибору, окрім як програти цю битву. А потім поясніть їм, які супер-пупер-оборонні позиції не збудовані далі на захід і північний захід, тож як ці війська – що встояли і перемогли під Мощуном (і врятували Київ у березні 2022 року), плюс два роки Вугледару – мають провести прийдешню зиму, борючись і гинучи у відкритому степу.
Іншими словами: це була… ой, соррі, поки ще не «була», але буде – ще одна, абсолютно непотрібна втрата для України.
Ви знаєте мою схильність оцінювати наслідки, тож не можу не запитати таке. Через декілька років, коли росіян виженуть з України (а це точно буде) – який безлад українці знайдуть на цих землях?.. Тільки російські мінні поля простираються на 15-20 кілометрів на південь від Вугледара. А ще кілометрів десять українських мінних полів навкруги та на північ від нього… Залишається сподіватися, що до того часу хтось зірве погони з Содоля та ще кількох генералів і призначить їх на розмінування (звісно, після відповідної підготовки).
Опубліковано 27 вересня близько 11:30 за Києвом
Переклад і редакція Катерина Соболева, Антоніна Ящук
Оригінал
