Учора минув останній день фестивалю для дітей і підлітків «Різні разом», що відбувався в Мистецькому Арсеналі в Києві. Уже не вперше фестиваль об’єднує музеї від Луцька до Охтирки, бібліотеки та інші культурні інституції з різних регіонів України, а також STEM-школи, соціальні ініціативи та громадські організації, школи й творчі студії. «Культура й наука, мистецтво й технології, спадщина й інновації протягом трьох днів створюють спільний освітній простір, доступний і цікавий для всіх, незалежно від віку чи потреб. Це простір, де можна творити і співдіяти, досліджувати і бешкетувати, обирати і не боятися помилитися, відкривати для себе нове та нових», – зазначають організатори.
Паралельно зовсім поруч, у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» діяв ярмарок народного мистецтва. Організатори подбали про майстерні традиційних ремесел, запросили кобзарів та лірників, фольклорні гурти «Вільце», «Шум’я» та «Щука-Риба» грали традиційну скрипкову музику до танцю. Майстри з різних регіонів вчили виготовляти музичні інструменти, ліпити посуд із глини, розписувати тарілки, плести кошики з лози, прясти та ткати, виготовляти традиційну ляльку-княгиню, квітчати коси.
На жаль, такий багатий вибір активностей, де можуть долучатися діти, трапляється не часто навіть у столиці, що й казати про інші терени України. Більшість культурних заходів та просторів досі лишаються неінклюзивними до мам, батьків, бабусь чи дідусів із дітьми.
З найменшими постає питання годування та гігієни. З трохи старшими — галасу й бажання до всього торкнутися. Наприклад, навесні цього року виник конфлікт у Львівській філармонії, де діти «заважали» під час концерту. Це спричинило обговорення: чи є місце дітям на «дорослих» заходах? Годі дивуватися браку інтересу дітей до культури, якщо в них немає шансу потрапити на культурний захід до певного віку, а отже, немає уявлення про такий формат дозвілля, немає потреби відвідувати музей чи концерт класичної музики чи щось іще, окрім цирку, зоопарку і лялькової вистави. Та й батьки (особливо мами) маленьких дітей почуваються виключеними з культурного життя через непристосованість наших публічних просторів і соціальних уявлень.
Водночас останнім часом є й позитивна динаміка: дедалі більше просторів дбають про бізіборд чи дитячий куточок, з’являються сповивальні столики та крісла для годування в закладах харчування. Кімнати для дитячої гігієни в Мистецькому Арсеналі розміщені і в жіночій, і в чоловічій вбиральнях. На цьогорічному KyivBookFest знайшлося місце для дитячої ігрової зони — це не може не тішити, бо дає змогу хоча б одному з дорослих обирати книжки, доки інший дбає про дитину.
До повномасштабного вторгнення в кінотеатрі «Жовтень» діяли дитячі сеанси для дорослих з немовлятами, у музеї Ханенків діяла програма «Культурний декрет» для батьків та дітей до 3-х років. На жаль, наразі вона не діє. Натомість працює дитячий центр музею Шевченка в Києві, що прищеплює дітям звичку ходити до музею з найменшого віку. У Львові прикладом уваги до дитячої аудиторії є Державний природознавчий музей НАН України: в залах є сходинки, аби найменші відвідувачі могли все оглянути і понатискати, деякі експонати також тактильні, експозиція побудована виходячи з питань, які можуть ставити діти. До того ж є пізнавальні програми для дітей з порушеннями зору та інших юних відвідувачів. У Національному науково-природничому музеї в Києві легендою є Олексій Коваленко, який проводить квести та лекторії про природу для різних вікових груп дітей.
До того ж Львівська та Київська філармонії час від часу проводять сімейні концерти, адаптовані для наймолодших відвідувачів, а Київська опера на Подолі має окремий цикл вистав «Музичні класики для дітей та їхніх батьків», що знайомить зі світом класичної музики й танцю. Бібліотеки також працюють над тим, аби їхні читачі не нудьгували.
Дедалі більше батьків беруть дітей — немовлят у слінгах, дошкільнят на самокатах, підлітків у навушниках — на книжкові ярмарки, художні виставки, музичні концерти. Однак наше суспільство тільки вчиться бути інклюзивним і толерантним — зокрема до дітей і дорослих, що про них дбають.