Наприкінці серпня під час фестивалю у німецькому Золінгені ісламістський нападник убив трьох і важко поранив ще кількох людей. Внаслідок цього у німецькому суспільстві лунають масові заклики до більш ефективної боротьби з тероризмом. Однак обґрунтовані дебати про це загрожують завести на небезпечний хибний шлях: до звеличення антизахідних режимів, які продукують і розпалюють глобальний тероризм з метою знищення демократичної цивілізації.
Після того, як наприкінці травня афганський шукач притулку зарізав поліцейського в Мангеймі, німецький уряд відмовився від своєї попередньої політики не депортувати афганців, які скоїли кримінальні злочини в Німеччині, на їхню батьківщину. Це пов’язано з тим, що для цього Берлін повинен співпрацювати з режимом Талібану, тим самим надаючи йому певну легітимність. Відправляючи жорстоких терористів назад до Афганістану також таїть у собі ризик, що їх там приймуть як героїв і, можливо, заохотять до нових убивств. Але все це більше не повинно бути перешкодою для депортації.
Останнім часом Берлін також все частіше робить кроки назустріч терористичному режиму Башара Асада в Сирії, який контролює Росія та Іран. Відповідальний за зовнішню політику у німецькій Соціал-демократичній партії політик Нільс Шмід нещодавно заявив, що «переговори з режимом Асада або Талібаном» є «неминучими» для того, щоб мати можливість організувати депортацію. А міністр внутрішніх справ Баварії Йоахім Германн з сестринської партії ХДС, ХСС, заявив, що ситуація в Сирії потребує «переоцінки». Сахра Ваґенкнехт, лідер названої на її честь кремлівської партії Союз Сари Ваґенкнехт, використовує ці настрої, вимагаючи скасування економічних санкцій проти режиму Асада, щоб зробити можливими депортації до Сирії.
Водночас, лідер опозиційної партії ХДС Фрідріх Мерц намагається відтягнути голоси у ультраправої «Альтернативи для Німеччини», висуваючи вимоги про те, щоб Німеччина більше не приймала біженців з Сирії та Афганістану. Цинізм цієї вимоги стає очевидним, якщо врахувати, чому Німеччина і Європа взагалі змушені мати справу з такою великою кількістю біженців з цих країн.
Адже це наслідок історичного провалу Заходу, який бездіяльно дозволив російсько-іранській війні на знищення сирійського цивільного населення, щоб зберегти владу Асада, і передав афганське громадянське суспільство на поталу ісламістському режиму талібів, порушивши свою обіцянку про захист. Ця капітуляція перед терором також заохотила Росію та інших агресорів посилити свій глобальний наступ на західний світ. Однак, згідно з логікою Мерца та інших, саме жертви цієї руйнівної політики тепер повинні терпіти наслідки — шляхом повного ототожнення їх з тероризмом і відмови їм у праві шукати безпеки від терористичних режимів у своїх країнах.
Щоб уникнути належної переоцінки своєї згубної політики в Сирії та Афганістані, німецькі політики зараз просто ігнорують або баналізують незмінну криваву реальність під владою Асада і Талібану. Однак ті, хто йде на поступки терористичним режимам, помилково припускаючи, що це забезпечить їхню прихильність, лише підбурюють їх до нового шантажу. Чим більше зростає страх перед неконтрольованою імміграцією в західних суспільствах, тим ефективніше ці режими можуть використовувати загрозу створення нових потоків біженців для примусу до міжнародного визнання.
У Німеччині, однак, загроза ісламістського терору здебільшого розглядається ізольовано від цих глобальних політичних констеляцій. Такі питання, як роль антизахідних спецслужб і апаратів дезінформації в «радикалізації» терористів-«одинаків», майже ніколи не ставляться. І це незважаючи на те, що агенти сирійського режиму, наприклад, масово діють у центрах для біженців у Німеччині. Питання про те, хто може стояти за новоствореною ІД, яка взяла на себе відповідальність за напади, подібні до теракту в Золінгені, або хто використовує її у власних цілях, також не ставиться. І навряд чи когось здивував той факт, що теракт у Золінгені стався рівно за тиждень до місцевих виборів у Саксонії та Тюрінгії, і таким чином надав кремлівським структурам — партіям «Альтернатива для Німеччини» та Союз Сари Ваґенкнехт додатковий потужний поштовх.
Навіть якщо немає конкретних доказів прямого зв’язку, вражає те, що нова хвиля ісламістського терору збігається з активізацією російських операцій гібридної війни проти західних суспільств у формі саботажу і нападів.
Більше того, розпалювання «криз біженців» з метою дестабілізації західних демократій є однією з головних оперативних цілей Кремля.
Наразі його головна мета — підірвати готовність Заходу підтримати Україну проти російської агресії. Це включає в себе розпалювання обурення проти українців, які втекли, називаючи їх «дармоїдами» і загрозою для безпеки. Це відображається, наприклад, у вимогах прокремлівської «Альтернатива для Німеччини» заборонити не лише шукачам притулку з Близького Сходу, але й біженцям з України відвідувати публічні урочистості.
Ефективна боротьба з тероризмом також повинна враховувати ці фактори. Але в Німеччині бракує здатності і бажання розглядати нинішню епохальну масштабну атаку на західні демократії в усіх її різноманітних аспектах у загальному контексті, не кажучи вже про розробку всеосяжної, глобально політично обґрунтованої стратегії захисту від неї.