Звісно, в «Інтерсіті» більшість пасажирів — військовики. Я ледве прилаштував свій непіднімний берген на поличці біля входу з острахом, щоб він не впав на когось. Але дівати його було ніде. Дістав книжку, думав, читатиму. Але подужав із десяток сторінок уже після Лозової, коли «Інтерсіті» взяв на буксир теплотяг, бо бракувало струму.
Поруч сидів мовчазний дядько в штанах мультикам. Зрештою, я теж не надто говіркий, ба більше, утулив собі у вуха слухавки, але музику не вмикав. Просто щоб ніхто не чіплявся з розмовами. Дуже я комусь був треба, але менше з тим.
Трохи збоку сидів чоловік з дещо пожмаканим обличчям. Поруч із ним — дівчинка-підліток. Він їй усю дорогу щось втирав, бідненькій: коментував кожен свій рух або, наприклад, те, що бачив за вікном. Намагався подарувати їй 500 гривень. Також хотів дати гроші бабці, яка ходила в проході з візочком для сміття: «Люди не повинні працювати безплатно». Ніби їй Укрзалізниця не платить зарплату.
В іншому рядочку сиділи дві повненькі жіночки в однакових сукнях з хлопцем років десяти. Поверталися до Краматорська. З дитиною, дивувався я. У такій компанії, так і не порушивши мовчанки, крім того випадку, коли купував каву, дістався пункту призначення. На вокзалі мене зустріли два Олександри. Обох я раніше трохи знав.
Тепер ми побратими.
Після двох місяців блукань навчаннями я опинився в 2 Інтернаціональному легіоні.
Тож viribus unitis!
— Вітаю в родині, — сказав під час зустрічі комбат.
Схоже, це справді родина. Мене зустріли, поселили в хостел, звозили ввечері на солоне озеро скупатися, а наступного дня відправили декілька годин погуляти містом, щоб зорієнтуватися. Мовляв, поки входиш у курс справ, можна не поспішати.
Місто живе своїм життям: рух на дорогах мало не як у Києві. Тут можна недорого поїсти, тут — смачно, але недешево, тут — хороша кава. А там і там — розбомблені будинки. Поруч граються діти, матері гуляють з немовлятами у візочках. Кілометрів за двадцять — лінія фронту. Уночі чутно вибухи — прилетіло по сусідньому містечку.
Липень видався не дуже хорошим для підрозділу, певно, як і для багатьох інших. Усі зосереджені й сконцентровані. І, мабуть, раді поповненню.