Днями уряд затвердив форму надгробків на Національному військовому меморіальному кладовищі. Після піврічних дискусій вирішено, що буде два типи надгробків: козацькі хрести і прямокутні плити. Причиною стало небажання образити почуття родин загиблих, що не сповідували християнство.
Проте таке рішення було сприйнято неоднозначно. Вахтанг Кіпіані прокоментував: «Більша частина військових поховань з часів визвольних змагань за незалежність, які дійшли до наших часів або зафіксовані на світлинах, — це хрести. Рідше — плити, де хрест лишається ключовим візуальним елементом. Поховання вояків УСС, УГА, Армії УНР, УПА, дивізії “Галичина”, які можемо бачити в Україні та діаспорі — це здебільшого хрести. Поховання дисидентів, інших учасників руху опору, вояків УНСО, учасників АТО-ООС і вже цієї війни в абсолютній більшості — це хрести. Бо це не тільки і вже не стільки релігійний, скільки національний маркер. Вояцькі нагороди від УСС і УНР і до часів Залужного і Сирського — це здебільшого хрести. І воїни-атеїсти, мусульмани, юдеї, язичники їх отримували і отримують… Тому що це не про релігію, а про національну єдність, яка спирається на традиції».
Водночас Кіпіані додав: «Але ж хрести частина суспільства не приймає. Ок. Розумію. Але чому та частина суспільства не чує тих, кому гранично важливо — з релігійних чи національних міркувань — бути похованим під козацьким хрестом? Чому чути одних — це емпатія і норма, а чути інших — якось обійдуться. Тому і виник компроміс. І хрест, і плита. Бо таким є суспільство. І ухвалення рішення на користь одного з варіантів — це завідомо очевидний скандал».
Натомість Віталій Гайдукевич зазначив: «…прикриваючись “козацьким хрестом” таки допустили сегрегацію за релігійною ознакою. Статут однаковий для усіх, випробування долі — однакові, паспорт — однаковий, а надгробки будуть різні у християн і усіх інших. Тепер було б справедливо, щоб мусульмани, юдеї, рідновіри, атеїсти вимагали для себе форми надгробків відповідно до їх світогляду. Просто майстерклас “як зіпсувати все”».
Така поляризація думок свідчить про потребу у фахових, виважених проєктах меморіалізації загиблих у російсько-українській війні.
Одним із таких проєктів є Лабораторія практик меморіалізації. Навесні 2024 року платформа культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво та Громадська організація «Музей сучасного мистецтва» поставили за мету створити простір фахового обговорення проблематики меморіалізації та обрали для цього формат лабораторії. Пів року тому було опубліковано зголошення на освітньо-дослідницький проєкт із пошуку мови пам’ятання російсько-української війни. Кураторками лабораторії стали Оксана Довгополова, Ольга Балашова, Катерина Семенюк і Юлія Гнат. Понад двісті учасників — митці, музейники, архітектори, представники громад та культурних організацій — пропрацьовували складні питання роботи з пам’яттю війни. Лабораторія передбачала онлайн-заняття та майстерки, а також дослідницькі експедиції. За задумом, учасники могли попрацювати з різними аспектами пам’яті, адже український досвід війни не може бути зведений до єдиного висловлювання.
Презентація напрацювань дослідницької групи відбудеться 20 липня в Києві у книгарні «Сенс» на Хрещатику. Художники, архітектори та дослідники, які цього року стали учасниками ініціативи, представлять ідеї меморіальних проєктів для Мощуна, Одеси, Харкова та Чернігова.
Для участі необхідно зареєструватися.