Любий Девіде,
Я не пам’ятаю твого імені, тому звертатимусь до тебе на ім’я мого сина — бо ти на нього схожий. Ти так само приземкуватий. У тебе ті самі круглі щічки — занадто круглі як на чоловіка за тридцять. Те саме кошлате волосся, та сама неохайна руда борода.
Коли ми підняли твоє мертве тіло, я побачив, як те, що рознесло твої ноги на немислиму кількість шматків, розірвало тобі штани. Надворі був лютий. У траншеях холодно, нереально брудно й мокро, і ти в цих утеплених штанах. Чудових утеплених штанах, які не купиш на солдатську зарплату. Штанах, які твої друзі й рідні купили на донати. Побачив я ті штани і подумав: «Хтось дуже любив цього хлопця!».
Я допомагав багатьом хлопцям з твого батальйону. Хлопцям з осколковими пораненнями, траншейними стопами і контузіями. А ще хлопцеві, який так втомився, що заснув прямо на столі, поки ми його штрикали і зашивали. Він заснув, а йому наснився страшний сон, і він кричав, кричав і кричав. Прокинувся, коли ми закінчили, натягнув свою форму і відмовився їхати до тилового шпиталю. «Мої хлопці досі тут», – сказав він. І вийшов.
Я допомагав багатьом хлопцям твого батальйону, тож приблизно здогадуюся, що б ти відповів, якби хтось запитав про принесені тобою жертви. Якщо ці люди воювали, то їм і так відомо про холод і мокру землю, про багно, яким обліплені поранені хлопці, багно, яке встеляє підлогу стабілізаційного пункту…
Утім не про це ти б розповідав. Я допомагав багатьом хлопцям твого батальйону, тому знаю, що ти найпевніше був добровольцем. Знаю, ти б спантеличено глипнув, якби хтось запитав тебе про те, як тобі було важко, про те, чим ти пожертвував. Ти не вважав, що приносиш жертви. Ти українець. Отож ти б спантеличився, а тоді б змінив тему і запропонував би мені чаю. Налив би мені чаю, не приймаючи заперечень. І почастував би мене печивом, яке б я узяв безвідмовно, попри те, що не хочу, — я вже встиг засвоїти: коли українець хоче тебе нагодувати, сперечатись немає сенсу.
Щодо твоїх батьків, їх я теж не питатиму про жертви, бо я і сам батько. Я й сам батько, і мій син схожий на тебе. Він так само приземкуватий. У нього ті самі круглі щічки — занадто круглі як на чоловіка за тридцять. Те саме кошлате волосся, та сама неохайна руда борода. Навіщо питати, коли я бачив штани, які не купиш на солдатську зарплатню? Навіщо питати про їхні жертви, коли ми підняли твоє мертве тіло, я побачив твої штани і подумав: «Хтось дуже любив цього хлопця!»