Учора, 16 липня, в київському сквері біля метро «Контрактова площа» відкрилася вулична виставка «Мововбивство – складова рашизму». Вона підготовлена Українським інститутом національної пам’яті спільно з Уповноваженим із захисту державної мови, Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України та Інститутом української мови НАН України.
Під час відкриття т. в. о. Міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв зазначив: «Без мови не може бути народу. Без мови не може бути нації. І саме тому її збереження та захист сьогодні є викликом і ключовим завданням української влади. Усвідомлення цього, на жаль, є сьогодні далеко не у кожного. Але покликанням та мобілізаційним завданням кожного активіста, популяризатора й захисника української мови є донесення важливості збереження, захисту, популяризації української мови до всіх і кожного».
Віддавна Росія знищує українську мову (лінгвоцид) й свідомо та цілеспрямовано нищить українську націю (геноцид). Щоб змусити українців забути своє коріння наш ворог увесь час знищує українські книги, забороняє українську мову в освіті, видавництві, театрі, мистецтві загалом. Те, що не могли нищити — принижувалося, висміювалося, подавалося як щось сільське, архаїчне, меншовартісне.
Фото: mcip.gov.ua
Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович на відкритті виставки сказав так: «Виставка є одним із компонентів, який висвітлює геноцидний намір російської політичної системи щодо України. Якщо ми подивимося на злочини, які вчиняють росіяни під час повномасштабної війни, це насильницька паспортизація, знищення об’єктів культури, підручників та книжок українською мовою, переслідування за використання української мови та, як кажуть міжнародні організації, ефективна криміналізація української культури на тимчасово окупованих територіях. Все це є складовими, які показують спеціальний намір росіян атакувати українську ідентичність. І мова, як одна з інтегральних компонентів будь-якої ідентичності, а тим паче національної ідентичності, теж опиняється під цією загрозою».
Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь зауважив так: «Цю виставку ми зробили для кожного громадянина України, який ще досі сумнівається, чи варто спілкуватися українською, чи необхідно переходити на українську мову, і що для українців означає українська мова на 11-му році війни. За мову продовжують вбивати. І серед тих безліч імен, які ми бачимо тут: Іван Дзюба, Іван Світличний, Алла Горська, Ігор Білозір та наші сучасники. Це письменники, композитори, відомі й невідомі наші сучасники, включаючи дітей – це жертви російського режиму. Я сподіваюся й вірю, що ця виставка буде доступною рівно стільки часу, скільки потрібно, щоб максимально поширювати інформацію про злочин лінгвоциду, як один зі складників геноциду».
Автори виставки зібрали матеріал, який доводить системне і цілеспрямоване знищення російською владою української мови на різних етапах історії. До того ж знищувалася і зневажалася не лише мова, але і ті українськомовні, які були носіями української ідентичності. Виставка розповідає про долю Павла Чубинського, Агатангела Кримського, Олекси Гірника, Юрія Поправки, Ігоря Білозіра, Володимира Вакуленка та інших діячів, які розвивали мову і боролися за її утвердження, але саме за це постраждали.