Культурі не треба ворогів. Все, що не вигадають в сфері допомоги їй, все, що не зроблять їй на благо, стає знущанням. І діє незгірше. Культура – той підсадний жебрак, на якому гріють руки, а він як сидів, так і сидить на тих само нижніх сходах. Йому подають, щоб його обікрасти. Привід благий, результат плачевний.
Нещодавно прийняли Закон про підтримку Книги. Його правильно було б назвати підтримкою книгоіндустрії, власників книгосфери, але ніяк не книги як інтелектуально-художнього явища. Привнесення нової дійсності в життя. Як того, що сприяє духовно-розумовому розвитку людини, суспільства. Якісна книга виношується й пишеться десятиліттями, часто це справа всього життя, неякісна – за тиждень-місяць. Якщо її красиво видати й зробити рекламу, вона затмить ті, що творилися все життя. І несуть в собі код вічності. Тимчасових книг – переважна більшість. Вони мають право бути, як і підручники для першого класу, але завдання народу – увічнити себе, свій досвід, у нетлінних книгах і тим збагатити людство. По них цей народ і судитимуть у віках. Книги-одноденки ніколи не пробиваються на світовий рівень, де нікого ширвжитком не потрясеш. Закон негласно передбачає, що великі книги напишуться самі. Я скільки живу, чую цю легенду. Закон спрямований на купівлю книг. Таблиці з цифрами прибутків видавництв мають показати, як все добре. Питання, тільки для кого: для власників чи для буття народу? Вагомі книги ще треба написати. Книга не пишеться книгарнями, книга не пишеться друкарнями, книга не пишеться видавцями – відкриваю це законотворцям – книга пишеться дивними людьми, що присвятили їй життя. Про них чогось забули. Щоб якісно писати, потрібне навіть не одне життя, а сотні – шліфувань відчуття слова, його плинності, енергії. Закон передбачає фінансування індустрії, а не безпосереднього творця. На ньому це ніяк не відобразиться. А, отже, на впливовості книги, її духовній, її історичній місії. Це все одно, що фінансувати апарат ВР, а не законодавців, пологові центри, а не породіль і матерів. Чомусь на це не вистачає розуму, а культуру підтримують саме так. Проте не тільки її. Наука в не меншій пошані. Спочатку створюється галас, «наука в занепаді! треба підтримувати науку», виділяються кошти на академії, на інститути – вагомих відкриттів нуль. Тепер, вже підтримавши і розвинувши науку, взялись за книгу. Потім з’являться статті про одних і тих само авторів, їхні книги давно надруковані, потім гроші з бюджету опиняться в кишенях, але рівень Книги і її вплив це ніяк не підніме. Щоб стати світовою літературою, з такою підтримкою знадобляться віки. Явища реклами ніколи не стануть явищами літератури, хоч ти вмри. Література є штучний товар, який виробляється на надриві сил, довго і невдячно. Хто не вірить, нехай прочитає «Мартин Іден» Лондона, це вічний твір про вічну долю автора. Серйозне пишеться саме так. Народ, який посередністю Слова не присутній в колективній свідомості людства, не виглядає надто цивілізованим. Про нього, в кращому разі, чули, але нічого з його словесних досягнень не знають. Він не вписується в світовий букет почуттів. Його почуттєвий і смисловий досвід, аромат його неповторності невідомий. Ніякі інші жанри не зроблять того, що під силу одній літературі. Через Слово випросторюється Любов, душа народу, немає Слова про це – і немає любові до нього. Нема чого дивуватись ставленню як до дикунів. Немає Слова – немає народу. І потім приходять ліквідатори: ті, хто з лиця землі стирає тих, кого вони не вважають людьми. В часі, коли цинізм норма, однаково, кого оббирати, на кому наживатись: на сироті в дитбудинку чи на сирітстві духу. Ніхто з засліплених жадобою не хоче розуміти: Бог все бачить. Він довго терпить, довго попускає, але різко б’є – і всіх. Тоді не поможе все сукупно вкрадене у Його дітей.
Квантова механіка говорить: якщо вимірювати дві частки одночасно в різних місцях, то щось, хоч і не інформація, промелькує між ними скоріше світла. Це щось, яке суперечить СТВ, це щось, незрозуміле фізикам, неосяжне філософам, це щось, невидиме нікому, є субстанцією, якою живе все, від атома до метагалактики. Любов. Тіло Бога, в якому існує частинка Всесвіт. Тільки одна зарозуміла істота в ньому звела її до почуттів і конвульсій тіла. В її невидимості суть слів, що Бога не бачив ніхто, ніколи1. Не Любов рухається, а частки взаємодіють нею, і так само взаємодіє все живе і сутнісне, в минулому і майбутньому, вічно, так само взаємодіють сонцесистеми, галактики, все, споріднене не уст любов’ю. Ось звідки твердження, що Любов вічна. І вічне все, наповнене нею. Коли її не стає, не стає нічого. Запановує порожнеча і відчуття безживності життя. Мільйони літ самотності, мільярди одиноких доль сковують Землю. Перетікання Духу в матерію здійснюється, в тому числі, через слово. Через нього надходить Любов. Коли її не стає в природі, між людьми, народами, групами, в цілому на планеті виникає дещо подібне на замкнення. Несприйняття, невдоволення, розпад. Різні частини людства переходять у стан агресії. Настає енергетичний колапс, що швидко переростає в політично-військовий. Війни, катаклізми, різкі переміни клімату, геофізичні зміни – видима, хоч і мала частина, цього знеструмлення. Гірше коїться в духові людини, в її стосунках з колись дорогими людьми. Чим слабша Любов, тим сильніші негативні зміни. Погіршення самопочуття, сплеск хвороб, відчуження, війни в розумі і в полі війни. Яку нормальність формує на слабкій любові колективний розум, така постає реальність. Чим сильніша Любов, тим сильніші позитивні зміни. Добру реальність формує на ній добромислий розум. Таким засобом творення, взаємодії є слово. Не саме по собі, а пропущене через свідомість. Чим вища його Енергія, тим сильніша й масштабніша творильність. Тим краща виростає з нього реальність. Чим нижча, тим нижча творильність; тим гірша і руйнівна постає з нього реальність. Слово не просто носій інформації, правди, ідеї, смислу, не просто красиве звучання, не просто цегла ідеологій, не просто засіб комунікації, слово – та невидимість, що споріднює людей в ціле, слово – та надсила, об яку розбились і розіб’ються імперії. Слово, записане енергоємним мозком, несе найтоншу і найсильнішу Енергію. Написане мертвим розумом – мертву енергію і мертву реальність. На таку літературу й націлений добір з благим наміром допомогти їй. Це складно зрозуміти зануреним у прах реальності, але легко – тим, хто перемкнулись з шумів повсякдень на масштаб і хвилю космореальності. Світу, де взаємодія між частками швидша світла. Три частини мозку розраховані на три типи мислення і, відповідно, діяльності. Земний – відповідальний за земне; науково-технічний – відповідальний за науково-технічне, раціональне та їхню діяльність; його вища ступінь – аналітичний розум; і стратегічний розум, здатний мислити масштабами Бога і Всесвіту. Носіїв земного зараз більшість. Їхні цінності, потяги, схильності є панівними, як і влада з їхніх представників. Питання в тому, що коли людство сходить на низ Енергії, його мозок працює на низькій частоті і люди стають цілковитими матеріалістами. В них робочий суто земний відділ. Ними править любов до земного й плотського, запановує егоїзм, любов до земного править як індивідами, так і країнами, ресурсів все менше, апетити все більші, світ стрімко поляризується і постає зіткнення між наддержавами. Первісна зона мозку загрожує перетворити світ в первісну реальність.
Читайте також: Хмара Радості
Очевидна деінтелектуалізація, запущена з метою кращого управління, має один, але суттєвий ганж: деінтелектуалізовані не можуть тривалий час працювати. Бути тими рабами, якими їм відміряно бути. Інтелект і працездатність – синоніми. Інтелект, талант може виконувати роботу безкорисно й тривалий час, тоді як фізична істота – тільки за фізичний стимул. Задоволення все зростаючих потреб. Я пам’ятаю працівників, які виконували важку щоденну фізпрацю. Трудилися на одній роботі 40 років, без жодного прогулу. Це були люди, в яких ще жила Любов. В наступних поколіннях таке стало неможливим в принципі. Тільки гроші, тільки матеріальний стимул. Серйозну роботу виконувати все важче і все менше дурних на неї. За гроші, які нічого не створюють, готові робити всі. Та на одній фізичній енергії це довго неможливо. Ніяка економіка послуг не прогодує населення розваг, що автоматично означає хаос. Деінтелектуалізована маса боїться справжньої роботи, як вогню, і шукає легших способів існування. Де легше паразитування, там і життя здається кращим. Приклад правлячого класу сприяє цьому. Ніхто робити не хоче. Якщо і йде на працю, робить це через силу, з великою неохотою. Любов ж працює так, як мати на дитину: жертовно, а не безкорисно, з повною самовіддачею. Сама Любов і є наснага, радість, стимул, те, що перемагає все. Людина оживає і відновлюється в ній. Відсутність її робить безсилим, творчо й ментально неспроможним, активність на нулі. Дебілізована маса є депасіонаризованою, в силу вимкнення її мозку, і така ж мінлива й неконтрольована її поведінка, і слабка працездатність. Вона може й хоче, але не може робити. Їй жити тяжко, а не те що робити. Причина в бракові вітальної Сили. Людство дійшло до її вичерпання. Марно думати, що це можливо вирішити з допомогою контролю. Книга в цьому сенсі є рятівним колом перед потопом хаосу. Чим складніше читання, чим важчу роботу виконує мозок, тим кращі біологічні перспективи для організму. Легкочитання, перегляди – полегшення інтелектуальної праці – дає гірші біологічні наслідки для організму. Це згасає не мозок – його здатність акумулювати вітальність. Коли мільярди таких батарей втрачають здатність до підзаряду, настає колапс. Життя у чистому вигляді не поступає в систему, на планету. Закон розвитку всього у Всесвіті має обернену сторону: «те, що не розвивається, прибирається, як і те, що заважає розвитку інших». Не важливо, яку методику застосує Бог, важливий результат. Невідмінність Його Закону підтверджена історією. Це не в українському суді. Все депасіонаризоване проходить послідовність: примітивізація, політизація, поляризація. Коли політика стає нав’язливою ідеєю і панацеєю від всіх бід, як бачиться більшості, війна стає нав’язливою справою. Людям незбагненно, що вони самі породжують те, про що говорять і думають. Що їх колективне слово має вагу. Відтак знаходяться ті, що беруться його здійснювати. Початкова реальність формується з мислеформ, ідей, загального заряду мас. Чим нижча енергія, тим заземленіша свідомість, тим нижчу, примітивну реальність вона породжує. Поляризована свідомість дає примітивне вирішення проблем. Чим вища Енергія, тим ширша свідомість і горизонт вирішення проблем. Неможливе пітекантропу легко можливе людині Любові. Відродженій повночакровій істоті, що описана сьомим днем творіння.2 Все постає з Любові, але не автоматично добром. Результат залежить від чистоти провідності і мети використання. Суть в тому, що беззаконна людина перетворюватиме її в ненависть, шкоду, агресію. Схильна до зла – в зло, схильна до добра – в добро, вибаглива – на забаганки. Переведення Манни Любові в примхи описане мором.3
Тим, хто знає цю біблійну метафору, зрозуміло, що так гине народ. При активації однієї нижньої чакри Любов перетворюється в статевий потяг і такі ж уявлення про неї. При активації все вищих чакр, все вище уявлення про Любов і все вище її застосування. Ті, в кого з багатьох причин погасли всі чакри, а таких безліч, майже ніякої любові не мають. Відповідно, і їх життя є життям мертвих серед дещиці живих. Самозрозуміло, що вони живуть на низькій частоті, за рахунок низьких емоцій. Загальний розгардіяш, планетарний хаос не припиниться доти, доки рівень Любові не підніметься до вищих чакр. Тоді людина не просто говорить, пише красиві слова про Любов – цілує Бога, як Іуда – а живе нею. Живе чесністю, справедливістю, вірністю, не шкодить ближньому, а доти могла тільки лукавити про це – і жити навпаки. Жити любов’ю уст, а не діла. І, щоб перевчити з цього звичаю, Бог допускає повчальні обставини. Те, що відмовляється себе змінювати, як і те, з чого користі Богові нуль, припиняє існування. В різний спосіб, але завжди неминуче. В цьому засторога Першої – першочергової – Заповіді: Люби Бога, принось користь Любов’ю Йому і людям4. Дій тим, що сильніше світла. В протилежному: примітивізація, деградація, депопуляція. Бог обрізає Світло. Нескромно кажучи, я писав про це все життя, писав художньо, а тепер вирішив сказати прямо. Те, що в останні часи буде битва Гога і Магога5, Добра і Зла, означає битву в одній структурі, в одній інформі, клітині, в кожній частині цілого. Менше постане на старшого, жінка на чоловіка, чоловік проти жінки, сім’я на сім’ю, несімейні проти сім’ї, церква на церкву, релігія на релігію, світські проти релігій, низи проти влад, релігійні проти світських, країна на країну, імперія на імперію і кожне проти кожного всередині них. «Меч кожного чоловіка буде проти брата його».6 І участь кожного залежить від сили Добра. Природнього проявлення Сили, що сильніша світла.
Слово – це єдина вічна категорія, яка переживає все. Не буде президентів, не буде депутатів, не буде людей, країн, обставин, нічого з тимчасовості – буде слово про них. Це розуміли древні, розуміли ще недавно і абсолютно не розуміють ті, чия влада і смисл життя – на постаменті грошей. Якщо серйозний письменник щось пише, це залишається навіки. Проте в кожному біжучому часі, для його наділених славою, владою, зірковістю, ця Істина неістинна – вони вічні! – щоб з усією очевидністю доказати себе майбутньому. Слово владарює над часом. Слово є цар, Істина є цар, але воно мовчить перед лицем допитуючих його пілатів.7
На прикладі досвіду кінцевих днів,
Над дверми установ,
На портиках шкіл,
На палаці правителя,
В майбутньому виб’ють слова:
Благословен народ, в якого книга є Бог.
Погибоша народ, в якого книга ніщо.
1 Іоан 1.18
2 Буття 2.2,3
3 Числа 11.2-24
4 Втор. 6.3
5 Єзек. 38.2-21
6 Єзик. 38.21
7 Матв. 27.11-14