Кандидат історичних наук, директор Міжнародного інституту афонської спадщини і науковий співробітник Інституту історії України НАН України Сергій Шумило на своїй сторінці в фейсбуці повідомив про несподівану знахідку: «Під час наукової експедиції на Святу Гору Афон у книгосховищі одного з афонських монастирів я нарахував тут 144 київських видання XVIII століття. В основному це видання друкарні Києво-Печерської лаври. Це тільки видання XVIII ст., а ще ж тут зберігається понад 20 рідкісних видань Київської Митрополії XVI – XVII стт. (серед них три примірники Острозької Біблії 1581 р.)».
Сергій Шумило також зазначає щодо історії взаємовідносин Афону і Києву, зокрема те, що найбільше надходження українських стародруків на Афон почалося з 1730-х і до 1770-х років, після чого кількість виданих в Києві видань в колекції афонського монастиря різко зменшується. Імовірно, серед іншого, припинення надходжень книг пов’язане з ліквідацією Катериною ІІ автономії Гетьманщини в 1764, знищенням Запорозької Січі в 1775 та остаточною ліквідацією козацького полково-сотеннного устрою України в 1781 на підконтрольних Російській імперії територіях. З цього часу, за наказом російської влади, перелаштовуються або ліквідовуються українські навчальні заклади, запроваджується жорстка цензура та видаються численні обмеження на українське книговидання. Отже, на його думку, по кількості надходжень українських стародруків на Афон, серед іншого, можна простежити і розвиток української культури та книговидання та штучне їх придушення зусиллями російської імперської влади.
На переконання дослідника, навряд чи ще десь в одному місці сконцентровано таку велику кількість українських стародруків, тим паче — в межах одного монастиря. Тож цілком імовірно, що ще багато безцінних скарбів української духовно-культурної спадщини зберігаються в закритих книгозбірнях афонських монастирів.
Сергій Шумило пише щодо цього: «Велика кількість українських стародруків, що зберігаються тут на Афоні, засвідчує тісні контакти афонських монастирів з духовенством та чернецтвом Київської Митрополії, а також з українським козацтвом та козацькою старшиною (зокрема й гетьманами та кошовими отаманами Запорозької Січі), та духовно-культурні впливи Київської Церкви по всьому православному світу, зокрема й у світовому центрі православного чернецтва — на Святій Горі Афон».
Історик пояснює, що ці зв’язки мали як вагомий вплив на розвиток української духовно-культурної спадщини в Україні, так мали і вплив і на спадщину монастирів на самому Афоні. Тобто мав місце процес духовно-культурного взаємообміну та взаємовпливу з обох сторін. Наслідком цього вже в середині XVIII ст. стало виникнення власних осередків українського чернецтва на Афоні, де ченцями у цих обителях переважно були колишні запорозькі козаки, про яких прп. Паїсій Величковським в листі до кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського писав, що серед його братства на Афоні ченці «найпаче от православноіменития страни Запорожскія».
Сергій Шумило обіцяє і далі продовжувати пошукові роботи в інших монастирях і досліджувати вже знайдене.