Остаточні результати позачергових виборів у Франції ще підраховуються, але вже зрозуміло, що найгіршого сценарію вдалось уникнути. Жордан Барделла, 28-річний лідер Національного об’єднання, прем’єром не стане. Принаймні, не цього разу. Несподівано для всіх та всупереч прогнозам соціологів, найбільшу кількість голосів зібрав Новий республіканський фронт: ситуативний союз кількох, дуже різних політичних сил, які згуртувались, щоб не пустити до влади крайніх правих. Утім, абсолютної більшості не має ніхто, й переговори з формування нового уряду будуть дуже складними.
Ніхто не вірив, але Макрон не так і програв, коли проголосив позачергові вибори. У будь-якому разі, парламентської більшості його політична сила не мала, проводити через парламент ті непопулярні реформи, які він замислив, було непросто. Не факт, що з новим парламентом президенту стане легше працювати, але французи, принаймні, мусили розібратися зі своїми політичними ілюзіями та реальними небезпеками, з пріоритетами та викликами.
«Настав час подорослішати », – каже Бернар, який стабільно голосує за соціалістів, навіть якщо ця партія втрачає вплив на маси. Він не просто радий — щасливий, що колишній президент Франсуа Олланд повернувся до активного політичного життя та обрався до парламенту. «Це — сильна, цілісна людина з принципами, – наголошує Бернар. – Якщо він став прем’єр-міністром, я б повірив, що Бог є, і що він дбає про Францію».
Натомість сам Франсуа Олланд не поспішає стати кандидатом на посаду прем’єра. Несподівано для всіх, Олланд підтримав Новий Республіканський фронт, який здобув, за попередніми результатами, 31,5 %. Несподівано, бо цей блок партій його кандидатуру не так щоб підтримав. Але державний діяч тим і відрізняється від технологічного політика, що бачить глибше та масштабніше.
«Якщо я прийняв це рішення [балотуватися], то лише тому, що відчуваю, що ситуація є серйознішою, ніж будь-коли раніше. Бо небезпека, яку становлять крайні праві, тепер доведена», – пояснив Олланд. – Ніколи з часів Визволення ультраправі не були так близько до влади. Я зробив це, бо таким є моє розуміння обов’язку (…). Виняткова ситуація вимагає виняткового рішення».
Отже, відносна більшість у Національній Асамблеї — блок дуже різних партій під парасолькою Нового Республіканського фронту. До його складу входять ліві радикали з Нескореної Франції на чолі з одіозним Меланшоном, соціалісти, комуністи та екологи. Крайні праві матимуть орієнтовно 25 %. Проурядовий блок зібрав же 30 %. Сформувати за такого розкладу коаліцію буде неймовірно важко. Не лише тому, що політсили, які потенційно могли б об’єднатись, мають зовсім різні пріоритети, але й тому, що французи досі не навчились робити компроміси в парламенті.
Меланшон не втомлюється повторювати, що прем’єром має стати він, або хтось з його партії, хоча Нескорена Франція здобула менше, ніж Національне об’єднання Барделли-Ле Пен. Партія Меланшона сильніша хіба своїми союзниками, у крайніх правих поки що кандидатів на альянс нема. Але чи навчаться меланшоністи залишати трохи місця іншим? Не факт, не факт…
Читайте також: Три помилки президента Макрона
Група підтримки президента Макрона, також несподівано для всіх, продемонструвала кращий результат, ніж від неї очікували: 29 %. Це не так щоб визначальний вплив, але як для другого президентського мандату — цілком прийнятно. Теоретично, разом з республіканцями та “новими фронтовиками”, спільні голосування з важливих питань можливі, навіть якщо кожного разу доведеться вдаватись до складних узгоджень.
Вразливість нового складу горішньої палати французького парламенту полягає насамперед у негнучкості всіх без винятку політичних сил. Кожна партія хоче керувати сама, не надто переймаючись іншими.
Але часи, коли це було можливо, давно минули. Французам доведеться вчитись робити компроміси, маневрувати між тактичними та ситуативними союзниками.
Станом на сьогодні Макрон — не так щоб чемпіон з маневрування та узгоджень. Донедавна він не надто переймався чужими пріоритетами. Але якщо він дійсно сподівається домогтися зміцнення європейської безпеки та втілити інші свої амбіційні проєкти, доведеться дещо змінити звички. Хоч там як, французька делегація залишається найбільшою за кількістю депутатів у Європарламенті. Франція має потужну економіку, ядерну зброю, а також, як довів другий тур парламентських виборів, – здатність опритомнюватися за критичних обставин. Це не так і мало, щоб вийти з випробувань сильнішою.
Президент Макрон дістав на руки не найкращі карти, але й не геть провальні. «Ми залишимося впливовими, не хвилюйтеся!», – пообіцяла голова фракції промакронівського блоку «Відродження» Валері Хайєр напередодні другого туру виборів. Якби їй вдалося цю обіцянку виконати, для України це був би найкращий варіант з можливих. Станом на сьогодні, найбільше Київ підтримують пропрезидентський блок, партія Рафаеля Глюксманна «Публічна площа» та соціалісти.