Усім вітання! [Опубліковано 23 червня близько 19:30 за Києвом]
Учора (22 червня – Ред.) близько 15:30 російський літак Су-34 вдарив по Харкову чотирма бомбами УМПБ Д-30 (малого діаметру). Так, по місту Харкову. І не по якомусь промисловому обʼєкту, військовій базі чи обʼєкту «подвійного призначення», а по перехрестю в центрі, де стоїть ряд невисоких будівель із крамничками (Україна поки не в ЄС, тож тут досі є локальні продуктові та інші невеликі магазини), а навколо — десятки високих житлових будинків…
На даний момент відомо, що троє людей загинули, 56 отримали поранення — із них 16 госпіталізовано, 4 перебувають у критичному стані.
Це сталося менш ніж через 24 години після удару росіян по Національному технічному університету нафти і газу в Івано-Франківську і приблизно через 40 годин після удару балістичної ракети «іскандер-М» по продовольчих складах у Кривому Розі, і тому можна зробити висновок: такі атаки не помилкові, не відбуваються внаслідок технічних несправностей зброї; люди страждають не від уламків збитих ракет, і це не «українці щось собі вигадують». Такі удари навмисні.
Звісно, людей, які досі вірять, що «росіяни ніколи б так не вчинили», я радо запрошую пояснити мені, що за «військовий обʼєкт», «база азовців-нацистів», «лабораторія з розробки атомної, біологічної та/або хімічної зброї» (чи інша нісенітниця, яку москва та всі можливі путін-фани на Заході притягують за вуха як «причину» війни) стоїтьна перетині вулиць Вернардського та проспекту Гагаріна у центрі Харкова…
Залізнична станція «Левада»? Можливо, вона за 150 метрів звідти, але чому це «військовою» ціллю має бути станція, що використовується для приміських перевезень? Магазин одягу «Мілітарист» за 150 метрів на північ від перехрестя? То «укронацистам» тепер уже заборонено купувати новинки військової моди та спорядження?
Читайте також: Залишитися в Харкові: філософія воєнного фронтиру
А може, це був черговий звіт від корумпованого інформатора ФСБ, який «добре себе зарекомендував як дуже надійного», але насправді надав «розвіддані» про «50 генералів НАТО в бункері в 900 метрах під готелем “Тремпель”» чи ще якусь нісенітницю…?
Ну, якщо так, то звісно, чому б і не обстріляти місто «супертурботочними бомбами» на зразок «іскандер-М» або цієї фантастичної «УМПК на ФАБ-3000М-54»?
А якщо серйозно, то що це за «військові», які застосовують зброю, що промахується на 150 метрів, для ураження будь-якої цілі в центрі великого міста…?
…справді, цей удар по Харкову був «таким ненавмисним», що сьогодні пудінг-пропагандони та фанати на Заході «мусять» поширювати відео, що демонструє «удар українського ATACMS по пляжу з цивільними»…
***
Так, мені огидно і прикро спостерігати за цим звірством — так само, як прикро й огидно бачити багато раніше скоєних звірств у цій війні, і будь-які інші звірства в будь-якій іншій війні. Я дуже переймаюся звірствами. Але ж хто такий я — кого там цікавить, що я думаю.
Що справді цікаво і важливо: як це зупинити?
Скажу одразу: «переговори» з пудінгом не принесуть результату.
І тут маса людей зробить «логічний» висновок і скаже: «треба посилити (протиповітряну/протибалістичну) оборону Харкова». Але після більш ніж двох років постійних обстрілів другого за величиною міста України я думаю, що, очевидно, це не може бути довгостроковим рішенням.
Це як операція на серці: можна його залатати і змусити битися ще кілька місяців або років…
…тоді як справжнім рішенням було б зберегти серце в доброму здоровʼї.
А у цьому випадку «здоров’я серця» означає розвиток здатності стрімко, точно і рішуче виявляти й уражати пускові установки – бажано до того, як вони зможуть відкрити з них вогонь… по Харкову, наприклад.
Це вимагає активних дій на випередження – таких, які ми бачили два дні тому, коли українські далекобійні дрони уразили 726-й навчальний центр ППО рф (https://t.me/operativnoZSU/149261) та місце зберігання ударних БПЛА «шахед» у єйську (краснодарський край, росія).
Чому так?
Бо це економіка війни – бити по місцях зберігання, пускових установках або авіабазах ДО того, як противник їх розгорне, «запустить» ракети або завантажить на свої літаки КАБи. Не чекати, поки та зброя буде випущена, а потім полювати на кожен снаряд – можна ж знищити десятки одиниць ворожої зброї одним ударом! І найперша мета – не дати ворогу завдати будь-якої шкоди, у Харкові чи в будь-якому іншому місці.
З цього витікає логічне запитання: що потрібно Україні, щоб бути спроможною уражати «пускові установки» (або «платформи», які виконують їх функцію)?
Багато кому це може здатися смішним, навіть «фантазійним», але – відправною точкою тут мають бути супутники раннього попередження. Ще й не «будь-які» супутники, а такі, що можуть фіксувати принаймні запуски ракет (на кшталт американської системи SBIRS). А ще краще було б мати супутники, здатні виявляти ракетні установки до того, як вони запустять снаряди. І, звісно, супутники, які можуть стежити за роботою російських авіабаз.
Усю розвідувальну інформацію, зібрану такими платформами та іншими засобами, треба було б швидко передавати у єдину централізовану командну систему, в управлінні якої знаходилися б декілька підрозділів, оснащених не «сотнями», а «тисячами» балістичних ракет із радіусом дії щонайменше 500, а краще 1000 кілометрів.
***
Зараз ті, хто в темі, скажуть: 1) «Опа, Том задумався про російську генштабівську концепцію РУК». І ті, хто в курсі, що таке РУК, але віддають перевагу «силі авіації», скажуть щось на кшталт: 2) «Ні, Україні потрібні не балістичні ракети, а сильна авіація, яка розбомбить ті пускові установки»…
- Ви праві, я думаю у напрямку концепції РУК. Тому треба пояснити принаймні її основи. РУК — це російська абревіатура від «разведывательно-ударный комплекс» (гарне пояснення, що це таке, можна знайти у цьому PDF-документі). Згідно з цією концепцією, все командування, контроль, зв’язок, електроніка, розвідка, спостереження й вивчення місцевості є централізованими та надають розвідувальні дані, що дозволяють відповідному командному вузлу швидко приймати рішення, а потім діяти стрімко, рішуче і точно. Зазвичай це робиться за допомогою тактичних балістичних ракет, в ідеалі таких, як «іскандер-М» (у комплексі з розвідувальними БПЛА типу «зала» чи «орлан», які є центральними компонентами системи РУК), але через їх нестачу часто використовуються «Точки-У», крилаті ракети або навіть ЗРК С-300.Іншими словами, концепція РУК передбачає здатність армії швидко виявляти та відстежувати важливі цілі, а потім наводити на них зброю необхідної точності, яку можна розгорнути за лічені хвилини.Чому? Бо ціль, про яку йдеться, може рухатися, контакт з нею може бути втрачений, ворог може зрозуміти, що даний об’єкт знаходиться під загрозою, та посилити захист. Отже, швидкість прийняття рішень і стрімкість атаки є вирішальними для того, щоб шанси реально знищити ціль зросли.
- Чому Україні варто думати радше про балістичні ракети, а не про створення потужних повітряних сил (чи чогось подібного)?
Тому що сучасні тактичні балістичні ракети можна вистрелити за лічені хвилини, а після запуску вони також за лічені хвилини досягають цілей. Для порівняння, військово-повітряні сили мусять спочатку підготувати всі літаки підтримки, потім спланувати операцію, провести інструктаж пілотів, озброїти літаки, а потім здійснити таку операцію — на все це зазвичай ідуть години (і це в найкращому випадку… а буває і дні). І навіть якщо одна операція буде успішною, і 1, 2 або 5 пускових установок буде розбито, все одно немає гарантії, що буде вражено їх усі. Крім того, обладнання для військово-повітряних сил набагато дорожче: значно більше коштів іде і на його придбання, і утримання, і навчання персоналу та експлуатацію, якщо порівнювати з обладнанням для балістичних ракет (або гіперзвукових, або крилатих ракети, або ударних БПЛА).
Хоча… якщо добре подумати: уявіть, що у вас є можливість а) вражати склади балістичних або крилатих ракет, б) виявляти і відстежувати пускові установки і фактично вражати їх до того, як вони здійснять запуск, і/або в) невдовзі після того, як вони здійснили запуск… тоді все виглядає геть по-іншому.
Читайте також: «Повітряний простір залишається єдиною сферою, де росіяни мають значну перевагу над Україною»
Чому «тисячі» балістичних ракет? Бо їхню конструкцію можна розробити досить простою, щоб здешевити і зробити доступними, а якщо ракет вистрелити достатньо, то хоч якийсь відсоток прорветься навіть крізь хорошу протиповітряну оборону противника. Ідеальної протиракетної оборони просто не існує.
Нарешті, є ще одна причина, чому я думаю в цьому напрямку. І вона називається «прецедент».
Я стверджую, що після майже 30 років роботи над концепцією РУК і витрачених значних коштів російські збройні сили на початку цього року нарешті змусили її запрацювати. Сьогодні їхні розвідувальні БПЛА літають глибоко за лінією фронту: шукають пускові установки HIMARS або системи протиповітряної оборони українців. Втім, командні пункти ВСрф повільні, і тому їм часто потрібні години, щоб зрештою вистрілити «іскандером».
Але коли вони вже влучають…
Насправді українці ще два роки тому показали себе в цій справі набагато краще. Згадайте ситуацію в районі Чернігова наприкінці лютого 2022 року, коли українська 19-та ракетна бригада знищувала одну за другою колону російської 41-шої загальновійськової армії ударами одиночних балістичних ракет «Точка-У»… На жаль для України, запаси «Точок» уже давно закінчилися…
Довоєнна фотографія пускових установок для тактичних балістичних ракет ОТР-21 «Точка-У» 19-тої ракетної бригади ЗСУ.
Або ще краще, подивіться на Чорне море: іще в лютому 2022 року Чорноморський флот ввів блокаду українського узбережжя, зокрема порти, що експортують продовольство. Це завдало шкоди українській економіці, спричинило велику кризу на міжнародному рівні тощо, і всі переговори з Москвою провалилися. А вирішенням стало атакувати російські військові кораблі, які забезпечували блокаду. Українці потопили, знищили або серйозно пошкодили більше 20 російських військових кораблів — і морської блокади Росії як не бувало: Україна експортує продукцію фактично так, як захоче. Звичайно, доводиться постійно розміновувати територіальні води і пильно стежити за Чорноморським флотом, але загалом це так налякало росіян, що тепер тільки такі проблеми, спричинені «російською морською блокадою», і залишилися. А найкраще те, що росіяни теж зрозуміли «послання» — тому навіть не намагаються посилити блокаду.
Отже, настав час знайти аналогічне рішення для всіх російських ударів по українському цивільному населенню. А потім якнайшвидше втілити його в життя.
До речі, це вирішило б проблему з постачанням (дуже дорогих) зенітних ракет і зенітно-ракетних комплексів для української протиповітряної оборони також — і то раз і назавжди.
…втім, це було б «погано для бізнесу» дуже багатьох великих корпорацій з «оборонного сектору» — саме тому Захід не збирається сприяти такому рішенню.
А отже, як і в багатьох ситуаціях цієї війни, проблему не буде вирішено, доки українці не візьмуть ситуацію у власні руки й не знайдуть власні рішення. Україна має засоби, ноу-хау та інструменти: це, безумовно, забере час і багато грошей, але в українців просто немає іншого виходу, окрім як діяти.
І що швидше, то краще.
Переклад: Катерина Соболева, Антоніна Ящук
Редакція: Антоніна Ящук
Оригінал