Скільки існує Незалежність, стільки кружляє питання: підтримувати чи не підтримувати культуру, ширше – духовну сферу. З самого початку нам прищеплювали впевненість, що література, культура, духовність глибоко вторинні і взагалі непотрібні. Культурі, в кращому разі, відводилась роль ансамблю, що зустрічає в аеропорту доброго пана. З часом танці в пір’ї, з бубнами й списами, випали з протоколу, – в пана завжди важливіші справи, – і життя набуло стерильності хірургічного інструменту. Холод і страх його металу витає звідтоді, попри запевнення і наркози. Ніякі хліби й видовища не замінять Тепла, яке кудись пропало.
Панівний клас зайнятий більш важливим: накопиченням і збереженням влади з допомогою апарату насильства. Саме йому й приділяється першочергова увага, бо від них, як класові здається, залежить його існування. Часом ця ілюзія існує довше, часом – менше, але ніколи не вічно. Панівному класові, із зрозумілого грошомислення, ніколи замислюватись, що воно залежить ще від чогось. Ним вважається, що хліба і видовищ достатньо для вічності Риму. Вигляд поліційного апарату додає впевненості й переконливості цій вічній ідеї. Ця впевненість з віку в вік має схильність провалюватись, але це не відміняє її повторення. Хлібовидовищ-сили достатньо для вічного панування, здається заклопотаним панам. Іноді вони читали, та ніколи не вірили всерйоз, що не воїнством і не силою, а Духом Моїм [Захарія 4:6]. Який там Дух, коли так гріють гроші! Тепло Його проте зникало й зникало.
Я пам’ятаю час, коли в кожному селі діяло по 2-3 бібліотеки: при клубі, школі і власне бібліотека. Всі вони були заповнені книгами й читачами. Я читаю з двох років. З семи і старше – по кілька різнотематичних книг в день, така потреба мозку. В ста метрах від моєї хати малим вікном світилась бібліотека, тим жовклим, тьмяним тоді світлом, що й далека галактика. Я йшов до неї, тягнений любов’ю до пізнань, найсильнішою із сил творіння. Я пам’ятаю, як я стояв у черзі за сторожами, вантажниками, робітниками залізниці, щоб заповнили мій формуляр. Люди читали масово, попри виснажливу, тяжку фізичну роботу. Потім мене все життя дорікали, що я з села, що я село, сільський письменник, тоді як я родом з Слова, Духу, з книг по астрономії, космогонії, із закраю Всесвіту, про який я думав безкінечно, як його підкорити, здолавши світовий бар’єр. Я і подосі там, не зважаючи на тілоприсутність. Я пам’ятаю, скільки читачів було в історичній бібліотеці в Лаврі; на початку 80-х там пахло шкірою дореволюційних видань, Овідієм і Златоустом. В затишному залі, під передзвін на дзвіниці, пройшли найкращі роки. Тепло ментальної радості подосі зі мною. Дух, що привчений любити неземне, не спіткнеться об холод світу. Мільйони таких само читачів випромінювали те саме Тепло, ту само радість. Потім поволі заповзав холод. Цей холод і є ознакою часу Кінця, «коли примножиться беззаконня, Любов багатьох охолоне» [Матвія 24:12]. А разом з нею, з ментальним щастям, зникає і щастя загалом. Воно не входить в пакет задоволень ринкової економіки. Щастя з нізвідки, те головне, для чого й створена людина, підміняється всім, крім нього. Про нього воліють взагалі не згадувати. Вважається, що ВНП і статки олігархів краще. Моління на владу, футбол і літербол – на десерт. Голодним до матеріального щастя це сильно допомагає. Контроль посилюється. Але то там, то там, дедалі частіше трапляються збої, які не вдається контролювати з допомогою банківських ставок. Підсвідомо нещаслива людина завжди шукатиме щастя в матеріальному. Десятки народів, що вчора стрибали з бубнами, хочуть стати панами, зачувши слово свобода. Історія ХХ ст. тому підтвердженням. І горе тим, хто самовпевнені, що ХХІ ст. буде краще. Для них. Система, що стільки підводила, має схильність до повторення. Може підвести знову – і вже всіх. Хліба і видовищ з довбнеголовим поліцейським – не те, на чому тримається Всесвіт.
Читайте також: Вчитель Війна
Якщо відкинути соціальні протиріччя або вдавати, що їх немає, якщо контролювати все, до останньої звивини мозку, це не гарантує вічнонепорушність системи. Оскільки вона не механізм, а живий організм. Панівний клас, своїм прикладом, прищеплює масам цінності й звички, якими живе сам. В духові людини є система навподобі блютуза, яка й забезпечує копіювання. Неписемна й нечитальна істота скопіює те, що вона бачить перед собою. Який панівний приклад, така і маса. Якщо це гроші і влада, то маса скопіює їх і, рано чи пізно, спалахне тим, щоб усе чиєсь зробити власним. Жодна система, основана на матеріалізмі й страхові насильства, не встоїть. Це і є висновок з історії ХХ ст. Владолюбство і грошолюбство, – дві любові, що правлять людиною, – правлять і системою, до їх самознищення. Це головні речі, які правлять ними. Нижче стоїть любов до статі і любов до дітей, при чому в батьків остання сильніша першої. Вона й спонукає жити ради них. Але владолюбство і зисколюбство первинніші, сильніші і тому є каменем спотикання людей і систем. Наївно думати, що за наявності їх можна уникнути наслідків. Рано чи пізно вони стають домінантами мас, країн, а не тільки тих, хто живуть ними. Кожна технологічна революція, кожен економічний ривок, кожен стрибок добробуту завершаються війнами й революціями. Саме з надмірної тяги до матеріального. В мозок і дух, що працює на одній земній частоті, на одній фізенергії, Імпульс Бога не поступає. Два Зла, описані як два царі, – як те, що править людиною, те, що має над нею найвищу владу, – Ог Васанський і Сигон Єсевонський, – перепиняють дорогу розвитку [Числа 21:21-35, Пс. 134:10-12]. Комусь видасться дивним, що властолюбство і грошолюбство описані ними, але Слово Бога – не слово людей. Де панують вони, розвитку не стає. Того неуникного духовного поступу, зросту, яким іде внутрішня людина і всі частини людства. Те, що зупинилося в розвитку, вибраковується із заміною на більш духоємне, з більшою енергоємкістю мозку, і тому більш широкомисле й діяльне. Закон духовної еволюції регулює надмірну любов до земного. Саме ним пояснюються великі потрясіння і чому Бог таке допустив. Звуження свідомості – знеструмлення мозку – завжди ознака Кінця. Показово, що ті народи, серед яких був найнижчий рівень грамотності й культури, в часі зміни їх укладу, зміни формацій, виявляли найвищий рівень насильства і самознищення. Первісне в людині проявлялось менше серед освічених і культурних, початково одухотворених народів. Незриме зло, що присутнє в кожному, долається не стільки культурою, як розумінням того, що вся влада належить Єдиному Богу і цінністю Істин, духовних Знань, але і нею також.
Американському пророку Агілеру Бог показав масштаб Бога і Всесвіту. Останній був менший цятки, як прокол шпильки, а безкінечність навколо – Тіло Бога. Духовне Тіло. Те Тіло, в якому існує Все і від якого живиться все матеріальне й живе. Скажіть, хто ми всі в цьому масштабі? Особливо з огляду на те, що Він повертається незримо, Судити Землю.
Де влада Єдиного Бога абстракція, а цінність Істин – ніщо, рано чи пізно все абстрактніє, і все стає ніщо. Матеріальні цінності дематеріалізують їхній лад.
Чим менша Енергія, тим більше всього треба. Чим більша Енергія, тим менше треба і людина щаслива з нічого. Це легко перевіряється по станові закоханості. Це і є дія Любові. Чим більше матеріального, тим менше Бога. Результат – колапс.
Дискусія «підтримувати/не підтримувати» має один, але вбивчий аргумент. Неочевидне владі стає очевидне реальності. Там, де зникають бібліотеки, з’являються війни. Де замовкає Дух, замовкає все. Жадоба влади й грошей перетинає Йому доступ. Де замовкає Дух, мовкне життя. Для тих, хто продармували Дух, це фантастично звучить, але така Його електромеханіка. Віра, що все визначає політика й економіка, є вірою смерті. Це віра дикунів, які не знають, що є Світло. Все визначає Бог, якщо Він є в народі, системі, людях. Проте, щоб дійти до цієї Істини, потрібно вмерти. Де нема, настає розпад, від клітини до цивілізації. Повернення до життя починається з творчості, багаточитань, Слова. З Любові, яка є Бог.