Нині народні депутати зареєстрували аж три законопроєкти для узаконення так званого економічного бронювання, а по суті для відкупу від служби в армії. Це дуже обурює військовиків, які захищають Україну, але й народних обранців зрозуміти можна. Вони звикли, що все можливо купувати й продавати, тому не бачать нічого надзвичайного у своїх ініціативах. У них багато родичів і друзів, які не надто хочуть воювати, у них свої бізнеси, які потребують робочих рук і можуть опинитися під загрозою закриття через мобілізацію. То чом би не зробити «хорошу» справу й не ухвалити щось таке, наче корисне! Тим паче, хай би що вони ініціювали та які дурниці не видавали б в ефір, їм за це, будьмо чесні, нічого не буде. Щонайбільше політична відповідальність, тобто нічого серйозного.
Подаються ці ініціативи зазвичай під дуже пафосним і патріотичним соусом. Усе задля того, щоб урятувати економіку, зберегти для економіки важкозамінних спеціалістів, забезпечити безперервність підприємницької діяльності в умовах воєнного стану та навіть створити умови для розвитку вітчизняного промислового комплексу й підвищення конкурентоспроможності вітчизняної промислової продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках. І все б нічого, якби всі ці добрі наміри не були відірвані від реалій і не стали з часом дорогою до пекла.
Я не схильний вважати, що весь цей пов’язаний з темою мобілізації неконтрольований хаос чинна влада розвела в країні навмисне. Зовсім ні. Боронь боже. Але більш ніж переконаний, що його можливо було б мінімізувати, якби ключові державні мужі сіли й домовились хоча б про якісь правила гри та меседжі, які варто посилати народу в цей непростий час. Занадто багато суперечливої інформації і замало конкретики. Депутати кажуть одне, уряд заявляє зовсім інше, у Міністерстві оборони коментують по-своєму, а в ТЦК нічого не коментують, просто пакують на дорозі, кого впіймають.
Читайте також: «Програні ідеологічні війни спокутуються дуже великою кров’ю і великими жертвами»
Коли на третьому році війни нарешті з’являється важко народжений закон про мобілізацію, країна затамовує подих: нарешті будуть правила, усе буде чітко й зрозуміло. Президент закон підписує, але… Починається новий виток інформаційного хаосу. Усілякі причетні й непричетні чиновнички, депутати, блогери та експерти мають за обов’язок закон прокоментувати й витягнути з нього якусь сенсацію. Щораз нову.
Паралельно Міноборони запускає застосунок Резерв+. Ще один промінчик у кінці тунелю. Громадянин думає, що можна не стояти в нескінченних чергах під ТЦК, а поновити свої дані онлайн і спокійно чекати запрошення чи до центру комплектації, чи на ВЛК. Але ні. Виявляється, що ця історія не має ніякої юридичної сили. Просто красивий застосунок для збору персональних даних наївних громадян. Той, хто хотів уникнути пакування зі штурханами в бусик і цивілізовано та спокійно піти служити, коли країна покличе, нічого не уникне.
Депутати знову коментують, експерти знову лякають, а уряд вирішує мобілізувати до війська всю Державну службу з надзвичайних ситуацій, щоб уже навіть пожежу гасити не було кому. Потім, мабуть, протверезівши, від цієї ідеї частково відмовляються, але скринька Пандори вже відчинена. Про всяк випадок на сайті президента справжні тилові патріоти реєструють петицію про «Бронювання для всього особового складу Національної поліції та інших правоохоронних органів України в повному обсязі».
Тим часом Міноборони наполегливо додає до свого застосунку к’юар-код і каже, що тепер вже точно він усім допоможе. Утім, к’юар-код поводиться як ховрах у старому анекдоті. Начебто є, але його чомусь не видно. Ще й сам застосунок під час спроби зайти в нього щоразу вимагає нової реєстрації.
А ТЦК далі живе своїм життям і, схоже, навіть новоприйнятий закон про мобілізацію його працівників мало цікавить. Бо є план, і його треба виконувати. Чоловіки вразливих категорій по всій країні продовжують боятися, ховатися й ухилятися, кількість вояків на фронті тільки зменшується, ворог нарощує свої сили й тисне, помалу, метр за метром, віджимаючи українську землю… І тут депутати вирішують знову хайпанути та внести свою чергову лепту у весь цей вселенський бедлам.
Читайте також: «Не армії потрібна мобілізація, а нам, щоб більше не допустити Бучі»
Може, ви, хлопці, якось сіли б і домовились, що робити, що казати і як перемагати? Ви ж ніби всі з однієї пісочниці вийшли. Намалюйте собі якусь схемку, порахуйте плюсики й мінусики з кожної ініціативи, посовайте фішки туди-сюди й домовтеся. Скільки треба залишити водіїв, щоб тролейбуси в містах їздили, а скільки можна призвати, скільки потрібно залишити поліціянтів, а скільки можливо спрямувати на підсилення сил оборони, скільки в селі треба залишити трактористів, щоб країна мала що їсти, скільки лікарів, учителів тощо. Чи варто забирати на передову пожежників і виробників дронів, чи все ж краще дати їм можливість працювати. Усе ретельно прорахуйте й одним голосом скажіть. Але одним, а не всім цим какофонським хором. Щоб чітко, чесно й зрозуміло. Народ наш розумний, він почує та зрозуміє. Йому не голову марафонами морочити треба, а казати правду.
Так, непросто керувати державою, та ще й у такі складні часи. Але ж самі напросилися. Зберіться із силами, видихніть, може, якраз у вас щось та й вийде. Хоча б збавити оберти генерування цього хаосу, який уже влаштували. У країні ж усе-таки досі війна, якщо хто не помітив. І немаленька. Україна досі під загрозою, люди гинуть. Та й перемагати колись уже якось нарешті треба починати, а не оце от усе…