«Між двома Європами»: чого очікувати від виборів до Європарламенту?

2024 рік історичний і ключовий для демократії в усьому світі. Із 6 по 9 червня у 27 країнах — членах ЄС відбудеться основна частина найбільших виборів: 373 мільйони європейців обиратимуть 720 членів наступного Європейського парламенту — органу, який, хоч і не має законодавчої ініціативи, відіграє дуже важливу роль в ухваленні рішень, впливає на формування порядку денного Ради Європейського Союзу, а також затверджує склад Європейської комісії та голосує за кандидатури найвищого керівництва ЄС. Європейський парламент украй важливий і як осередок підтримки України. Видання CNN прогнозує, що результати виборів засвідчать зсув політичного центру вправо, що неминуче матиме значні наслідки. А на думку прем’єрки Італії Джорджі Мелоні, голосування на виборах до Європарламенту стане «референдумом, на якому обиратимуть між двома Європами» — нігілістичною, дедалі більш технократичною та сміливою і гордою, яка не забуває власних коренів. Тож чого варто очікувати від цих виборів і як вони позначаться на політиці щодо України?

Результати виборів до Європарламенту визначають за пропорційною системою, тому кожен голос має значення, хоча в деяких країнах мінімальний виборчий поріг становить до 5 %.

Кількість членів, обраних у кожній державі, залежить від чисельності населення, а тому коливається, наприклад, від шести осіб для Мальти, Люксембургу й Кіпру до 96 осіб для Німеччини.

У виборах беруть участь національні політичні партії, але після їхнього обрання більшість законодавців приєднується до транснаціональних політичних груп від лівих до правих, а не за національністю. Через це вони часто «жонглюють» прихильністю до партії чи країни.

Як пише ВВС, традиційно двома найбільшими групами є правоцентристська Європейська народна партія (EPP), до якої належить президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, та лівоцентристський Прогресивний альянс соціалістів і демократів (S&D). Утім, дедалі більшого значення набувають й інші групи.

Ліберальна група «Оновити Європу» та «Зелені» / Європейський вільний альянс були наступними за чисельністю в останньому парламенті, але, згідно з прогнозами, третьою та четвертою за величиною політичними групами в Європейському парламенті можуть стати дві групи правого спрямування — «Європейські консерватори й реформісти» (ECR) та «Ідентичність і демократія» (ID). Утім, вони мають багато розбіжностей, і наразі незрозуміло, як вони можуть об’єднатися та вплинути на порядок денний ЄС, особливо на підтримку України.

«Дві менші групи також відіграють ключову роль. Одна з них — ліва група GUE / NGL, друга — депутати Європарламенту, які не належать до жодної групи: від угорських націоналістичних членів Fidesz до жменьки сепаратистів з іспанського регіону Каталонія», — ідеться в матеріалі.

Виборці будуть думати про внутрішні проблеми, а не про Європу

Кількість охочих узяти участь у виборах до Європарламенту зазвичай невелика, хоча у 2019 році відбулося зростання громадського інтересу. Явка була на вісім пунктів вищою (50,7 %), ніж у 2014 році після постійного падіння з 1979 року. Як пише Voice of America, у квітні останнє видання «Євробарометра» Європейського парламенту відзначило сплеск інтересу до майбутніх виборів. Близько 71 % європейців сказали, що вони, імовірно, проголосують.

Основними темами кампанії є економіка, робочі місця, бідність і соціальна ізоляція, охорона здоров’я, зміна клімату та майбутнє Європи. Крім того, у центрі уваги також повномасштабна війна в Україні, а питання оборони й безпеки на національному рівні визначене як найважливіше в дев’яти країнах. Попри серйозність тем, як припускає видання Politico, спираючись на опитування та прогнози, більшість громадян блоку таки не розуміє і не цікавиться голосуванням у Європарламенті. Через це вони, як правило, роблять вибір, керуючись внутрішніми проблемами, а не політикою Брюсселя. «Коли цього тижня виборці ЄС підуть на виборчі дільниці, то майже ніхто з них не думатиме про Європу, коли голосуватиме», — ідеться в статті.

Наприклад, в Австрії увага виборців буде прикута до Австрійської народної партії, яка фігурувала в корупційних скандалах і викликала роздратування серед її прихильників. Тож тепер, як пише Politico, ті самі люди готові підтримати ультраправу Партію свободи — групу, засновану колишніми офіцерами СС у 1950-х роках. Хоча кампанія зосереджена на внутрішніх проблемах, стратегія партії полягає в тому, щоб звинуватити в усьому ЄС і наполягати на тому, що Брюссель використовує Австрію у своїх інтересах.

У Бельгії виборці будуть зосереджені на регіональних і федеральних виборах, які збігаються з голосуванням у Європарламенті. Видання пише, що внутрішні дебати щодо того, як працює держава й чи має вона взагалі існувати, є панівними дискусіями в країні. Тим часом у Чехії дебати точилися довкола теми мігрантів та екологічних стандартів, а у Фінляндії на політичному порядку денному й далі домінує безпека східного кордону країни через загрози з боку Росії, так само як це було напередодні президентських виборів у січні.

У Латвії, як ідеться в матеріалі Politico, напередодні голосування чимало дискусій стосувалося російськомовної меншини, а в Литві — умов праці, зокрема вищої мінімальної заробітної плати й чотириденного робочого тижня. Жителі Польщі, проголосувавши на національних і місцевих виборах з високою явкою, не налаштовані знову йти на виборчі дільниці.

«Попри те що в списках є гучні імена: чинні міністри, два колишні міністри, яких вигнали з національного парламенту, колишній енергетичний барон, який переховувався від влади протягом більшої частини кампанії, — опитування показують, що явка буде низькою, лише затяті прихильники візьмуть участь у голосуванні», — ідеться в статті. Водночас прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск закликав поляків прийти на виборчі дільниці, якщо вони не хочуть воювати. «У зв’язку з тим, що партії, які симпатизують Росії, збираються досягти успіхів в інших місцях, зокрема в Центральній Європі, Громадянська коаліція Туска наголошує, що ЄС має твердо й об’єднано протистояти небезпеці з боку Москви», — пише ВВС.

Виборці низки інших країн теж затьмарені внутрішніми проблемами. Зокрема, у Румунії жителі переймаються житловою кризою та корупцією, а в Словаччині спроба вбити прем’єр-міністра Роберта Фіцо змінила вектор кампанії, який мав бути присвячений міграції та війні в Україні.

Вибори до Європарламенту: що поставлено на карту?

Європа нині стикається із чималою кількістю викликів: війною в Україні, потребою переходити від викопного палива до відновлюваної енергії, потоками нелегальної міграції тощо. Попри те що Європарламент часто називають найслабшим із трьох головних інститутів ЄС, значні зміни в його структурі вплинуть на політику та законодавство. «Зміщення вправо в парламенті може підштовхнути Європейську народну партію до вимог змін кліматичної та сільськогосподарської політики ЄС (частково у відповідь на протести фермерів), призвести до більш жорсткого підходу до нелегальної імміграції та більшого скептицизму щодо угод про вільну торгівлю. Результат також перевірить міцність західної коаліції, яка підтримує Україну, проти російської агресії», — пише Council on Foreign Relations.

Виборча кампанія вже оголила найчутливіші теми Європейського Союзу, заявив Тижню заступник виконавчого директора аналітичного центру «Українська призма» Сергій Герасимчук. За його словами, насамперед це зростання так званих етнопопулістів, через що ЄС матиме проблеми з питанням єдності, а також процедура ухвалення рішень. «У Європейському Союзі свідомі, що тих, хто підважує єдність, стає все більше, а ухвалення рішень консенсусом — дедалі складнішим. Тому питання реформи ЄС нині активно дебатується в найбільших державах, зокрема у Франції та Німеччині. Нещодавня заява прем’єр-міністра Бельгії щодо потреби позбавити Орбана права вето свідчить про те, що це питання доволі гостре», — каже він.

Наступний виклик — питання зеленого переходу. «Коли ЄС ставив перед собою ці цілі, то він, вочевидь, сподівався на стале зростання економіки, research and development. Війна Росії проти України фактично обвалила цей порядок денний. Перехід на зелені технології дорогий, коштів на це немає, фермери бунтують, а частина політиків із цього користається, включно з Орбаном», — додає Сергій Герасимчук. Крім того, на порядку денному для Європейського Союзу буде й питання розширення завдяки не лише Україні чи Молдові, а й Балканським державам.

А вже на початку наступного року, коли будуть результати виборів у США та розуміння нового американського курсу, на думку експерта, актуалізується питання американо-європейських відносин, від яких напряму залежатимуть і європейсько-китайські взаємини.

«Євросоюз зацікавлений у Штатах як у партнерові в безпековому та економічному плані, — каже Тижню Сергій Герасимчук. — Однак якщо ми побачимо в ролі президента Трампа й курс на якийсь неоізоляціонізм, то серед європейців може виникнути розкол. Частина з них намагатиметься компенсувати втрату Америки збереженням зв’язків (передусім економічних) з Китаєм. Щодо цього вже точиться суперечка між різними лідерами».

Україна та вибори до Європарламенту

За результатами виборів буде сформовано ландшафт політичних сил, які протягом наступних п’яти років відіграватимуть роль не лише у внутрішній, а й у зовнішній політиці ЄС. Для українців це важливо передусім у контексті військової, фінансової та політичної підтримки України. У Європарламенті нинішнього скликання такі резолюції завжди набирали потрібну кількість голосів. Однак є побоювання, що це невдовзі може змінитися.

На думку директорки римського Інституту міжнародних відносин Наталі Точчі, загроза ослаблення підтримки України значна. У коментарі DW вона пояснила, що праві партії більш схильні звертати увагу на внутрішню політику, «плекати, відкрито чи приховано, прокремлівські симпатії та менше захоплюватися боротьбою України за свободу й демократію». Крім того, ці політики не надто прагнуть шукати компроміси всередині самого ЄС, що перешкоджає його спроможності ухвалювати рішення щодо таких ключових питань, як санкції, оборона чи розширення, які є вирішальними для боротьби України за виживання й свободу.

Водночас, за словами наукового співробітника словацького аналітичного центру GLOBSEC Роджера Гілтона, припускати, що антиукраїнська позиція праворадикальних партій автоматично перетвориться на їхню політику в Європарламенті, було б помилково. «Для того щоб отримати потрібні голоси, вони будуть змушені співпрацювати із ширшим колом членів Європарламенту з інших партій, таких як Європейська народна партія. Таким чином, навіть праворадикальним євродепутатам доведеться йти на компроміс, що позитивно впливатиме на процес ухвалення потенційних законодавчих актів на підтримку України», — зазначив експерт.

Як наголошує Тижню Сергій Герасимчук, ці вибори покажуть тренди в сусідніх з Україною країнах. «Вони доволі негативні, адже в значній частині з них ми отримаємо популістів і євроскептиків, які намагаються потрапити до Європарламенту, — каже він. — У Румунії доволі високі позиції в партії AUR, яка відзначилася скандальністю. Її лідери, серед іншого, навіть заявляли про те, що країна не повноцінна, аж поки не відновиться в кордоні так званої Великої Румунії. Це претензія і на частину української та молдовської території. У Словаччині високі шанси мають партія новообраного президента Пеллеґріні “Глас” і партія SMER-SD прем’єра Фіцо, які теж вирізняються євроскептичними й навіть певною мірою проросійськими поглядами. У Польщі це шанс для партій “Право і справедливість” і “Конфедерація” отримати реванш після парламентських виборів і продемонструвати свою претензію на домінування євроскептичного дискурсу».

Попри те що євроскептична частина в Європарламенті посилиться, плюсом стане їхня неоднорідність. «Частина з них більшою мірою орієнтується все-таки на італійську прем’єрку Мелоні, і вона буде, очевидно, намагатися відновити свою групу європейських консерваторів і реформістів. Вони євроскептичні, але не проросійські, — каже Сергій Герасимчук. — До цієї групи входить і “Право і справедливість”, яку, попри всі претензії до України під час правління Качинського, важко запідозрити у відверто проросійських поглядах. Орбан вагається, чи ввійде він до цієї групи. Відома нам і позиція Мелоні, яка має доволі проукраїнські погляди».

Натомість інша частина може ввійти до групи «Ідентичність і демократія», яка здебільшого орієнтується на Ле Пен. «Очевидно, що тут ми отримаємо євроскептиків-русофілів. Але з огляду на такі суттєві розбіжності ймовірність того, що вони будуть голосувати в один голос, низька», — додає Тижню заступник виконавчого директора аналітичного центру «Українська призма».

Чи залишиться Урсула фон дер Ляєн і що буде після виборів?

Після визначення ваги кожної політичної сили євродепутати оберуть свого президента на першому пленарному засіданні 16–19 липня. Потім, найімовірніше, у вересні після тижнів переговорів вони призначать президента Європейської комісії за пропозицією країн-членів, пише Voice of America. У 2019 році Урсула фон дер Ляєн отримала незначну більшість (383 голоси за, 327 — проти, 22 — утрималися) і стала першою жінкою, яка очолила інституцію.

Одне з найбільших питань кампанії полягає саме в тому, чи залишиться президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн на чолі ЄС. «Вона має хороші шанси знову бути призначеною, але їй треба заручитися підтримкою достатньої кількості лідерів. Багато законодавців чинить опір, припустивши, що фон дер Ляєн може співпрацювати із жорсткими правими залежно від результатів виборів», — пише видання.

Водночас Politico припускає, що Урсулі фон дер Ляєн може не вистачити голосів, щоб удруге обійняти цю посаду. Опитування свідчать, що Європейська народна партія (ЄНП), яку вона представляє, буде найбільшою фракцією в парламенті після виборів і матиме 170 місць. Утім, щоб отримати більшість, Урсулі фон дер Ляєн треба буде запропонувати якісь «ласощі» іншим великим центристським групам — соціалістам і лібералам. «Ці угоди залежатимуть від того, які країни отримають провідні посади в Брюсселі (вважайте — торговельні та економічні ролі в комісії), а також від того, які політичні партії отримають провідні ролі в парламентських комітетах», — ідеться в матеріалі.

За прогнозами видання, якщо їй вдасться отримати прихильність від ліберальної групи «Оновити Європу» та соціалістів і демократів, то Урсула фон дер Ляєн може отримати близько 390 місць, що дозволить їй подолати бар’єр 361 місце. Утім, є висока ймовірність того, що понад 10 % законодавців у кожній групі або виступатимуть проти, або утримаються. А це призведе до того, що загальна кількість прихильників Урсули фон дер Ляєн зменшиться до 351, що на 10 голосів менше від мінімально потрібної кількості.

Як альтернативу на посаду президента Єврокомісії розглядають колишнього прем’єр-міністра Італії Маріо Драґі. «Цю позицію активно підтримує Макрон, який хоче зберегти свій вплив у Європейському Союзі після виборів до Європарламенту, адже коли завершиться його каденція, то він принаймні збереже якийсь вплив на Європейську комісію, — каже Тижню Сергій Герасимчук. — Україні зрозуміла позиція фон дер Ляєн, вона відверто проукраїнська політикиня, а її ініціатива створення окремої посади Єврокомісара з військових питань свідчить про те, що вона усвідомлює всі ризики, які виникають для Євросоюзу, і намагається їх ослаблювати завдяки безпековій спроможності ЄС. Драґі загалом теж не вирізняється особливими антиукраїнськими чи проросійськими поглядами, тому це не найгірший варіант. Просто у випадку з фон дер Ляєн у нас є певна передбачуваність. Із Драґі, очевидно, буде якийсь “транзит”, який займе час, і це може викликати певні складнощі».

Як пише Politico, завадити переобранню Урсули фон дер Ляєн нібито робить спроби президент Європейської ради Шарль Мішель. «Дехто припускає, що він намагається отримати посаду голови зовнішньої політики ЄС, змінивши Жозепа Борреля, з яким у нього хороші стосунки. Його стратегія полягатиме в тому, щоб відтягнути глав держав у бік особистої бесіди замість того, щоб обговорювати найвищі посади разом з усіма присутніми, як традиційно укладають ці угоди, — заявили виданню дипломати й чиновники. — Ще більше ускладнює ситуацію те, що Мішель керує процесом розподілення найвищих посад, який відбудеться після виборів в ЄС, включно з рішенням лідерів ЄС, згідно з яким фон дер Ляєн може бути призначено на другий термін».

Нагадаємо, що наприкінці квітня президент Франції Емманюель Макрон почав переговори з іншими лідерами Європейського Союзу про пошук нового кандидата на посаду голови Європейської комісії. Як тоді повідомило видання Bloomberg, офіційні особи в Брюсселі, зокрема в офісі фон дер Ляєн, не були впевненими, чи справді Макрон шукає заміну на вищій посаді, чи він чинить на неї тиск, щоб витягнути поступки.