Загибель президента Ірану, Ебрагіма Раїсі, шокувала не лише в Ісламській Республіці, а й у багатьох країнах світу. Однак, його смерть, імовірно, не призведе до суттєвих змін у внутрішній та зовнішній політиці Тегерану. Безперечно, раптова загибель президента й міністра закордонних справ створить певні тимчасові незручності для політичної структури режиму, як-от, скажімо, потреба проводити чергові президентські вибори після нещодавніх до парламенту, які продемонстрували найнижчу явку виборців з 1979 року. Проте ці незручності, імовірно, не вплинуть на функціонування режиму, оскільки в Ірані вся повнота влади належить верховному лідеру, а не президенту чи уряду. Через пасивність, апатію та слабкість опозиції за кордоном теж дуже малоймовірно, що люди скористаються цією можливістю для організації масових протестів у країні.
У політичній системі Ісламської Республіки реальну владу мають верховний лідер, аятола Алі Хаменеї, і всемогутній Корпус вартових ісламської революції (КВІР). Повноваження президента в цій системі дуже обмежені, адже останнє слово в усіх ключових державних питаннях належить саме Хаменеї та КВІРу. Іранські проксі в країнах, таких як Сирія, Ірак, Ємен і Ліван, безпосередньо керуються КВІРом, який звітує перед верховним лідером, а не перед президентом. Тож, найімовірніше, іранська політика на Близькому Сході продовжиться.
І все ж Іран несподівано опинився перед потребою провести вибори й формувати новий уряд. На сьогодні перший віцепрезидент Ірану Мохаммад Мохбер, зі схвалення Хаменеї, згідно зі статтею 131 Конституції Ісламської Республіки, виконує обов’язки тимчасового президента до проведення виборів майже за місяць — 28 червня.
Боротьба за крісло наступного верховного лідера
Водночас загибель ультраконсерватора Раїсі таки матиме далекосяжні наслідки, адже його смерть може викликати внутрішню боротьбу за владу, точніше за те, хто стане наступником після смерті Хаменеї. Ебрагім Раїсі був президентом, якого хотів Хаменеї, слухняним і покірливим. Смерть Раїсі, якого дехто вважав наступним верховним лідером, може ускладнити плани Хаменеї щодо наступництва. А в пресі вже кілька років циркулюють чутки про те, що він хворий. Водночас, оскільки Хаменеї ніколи не давав чітко зрозуміти, кого він хоче бачити своїм наступником, а очевидного фаворита на посаду наступного верховного лідера ніколи не було, загибель Раїсі 19 травня, імовірно, спровокує черговий раунд підкилимної боротьби за це крісло.
Лише через два дні після смерті Ебрагіма Раїсі Алі Хаменеї надіслав послання новообраній Асамблеї експертів, інавгурувавши їхню першу сесію. Раніше очікувалося, що Раїсі стане їхньою головою: у березні його було переобрано до Асамблеї, а ще раніше, у січні, Рада опікунів заблокувала всіх інших кандидатів, зробивши Раїсі єдиним претендентом.
Роль голови Асамблеї може стати ключовим фактором у виборі нового верховного лідера в разі смерті Хаменеї. Минулого тижня члени Асамблеї експертів обрали головою аятолу Мохаммада Алі Мовахеді Кермані, консерватора, який є компромісною фігурою і для Хаменеї, і для КВІРу.
«Якщо Хаменеї не зможе контролювати цю боротьбу за владу, можливо, виникне проблема, коли питання наступництва стане фактором, який дестабілізуватиме режим, поки Хаменеї, по суті, ще живий», — вважає Алекс Ватанка, директор Програми Ірану в Інституті Близького Сходу у Вашингтоні.
Марі Абді, дослідниця політичних процесів в Ірані, зауважує любов Хаменеї до мікроменеджменту й часте втручання в такі справи, як вакцинація чи телевізійні програми. Вона вважає, що ці дії показують, що Хаменеї не та людина, яка може делегувати іншим прийняття важливих рішень. «Майже неможливо уявити, що він утримається від утручання в боротьбу за те, кому фактично перейде “престол” Ісламської Республіки».
Читайте також: Смерть іранського президента й міністра закордонних справ: хто вони й що буде далі?
Формально обрання наступного верховного лідера належить до компетенції Асамблеї експертів, що складається з 88 представників шиїтського духовенства, які формально обираються громадянами на восьмирічний термін. Як і в інших виборних органах Ірану, кандидатів до Асамблеї перевіряє Рада опікунів — інституція, члени якої призначаються верховним лідером, що дозволяє балотуватися лише тим, хто є в колі Хаменеї, а отже відображає політику й ідеологію режиму. Більшість представників в Асамблеї — це хардлайнери режиму, які ідеологічно та політично близькі і до верховного лідера, і до КВІРу.
Окрім уже покійного Раїсі, іншим імовірним кандидатом на наступника Хаменеї був його 54-річний син Моджтаба Хаменеї. Моджтаба перебував за лаштунками політичного життя, але й далі зміцнював свій вплив. Головна роль Моджтаби на режимній шахівниці — це робота близьким помічником свого батька. Перебування в тіні дало змогу йому залишатися поза суперечками всередині режиму. Однак його позиція, здається, чітко збігається з позицією його батька й КВІРу. Скажімо, він відомий своєю роллю в кривавому придушенні масових протестів 2009 року, що зміцнило його зв’язки із силами безпеки.
Цікаво, що колишні президенти Ірану, Хассан Рухані й Махмуд Ахмадінежад, були відсутні на похороні Ебрагіма Раїсі, чим викликали багато спекуляцій. Вони потім з’явилися на поминальній церемонії, проведеній верховним лідером Алі Хаменеї. Водночас колишній президент Мохаммад Хатамі взагалі не брав участі ні в похороні, ні в поминальній церемонії.
Багато оглядачів теж зауважили досить лаконічну «прохолодну» реакцію Хаменеї, коли він згадував Раїсі у своїй традиційній промові, багато хто порівнював це з емоційною реакцією Хаменеї на смерть Солеймані в січні 2020-го. Одразу після підтвердження смерті Раїсі Хаменеї заявив, що «стан справ у країні не зміниться».
Імовірно, що найцікавіше в цій кулуарній боротьбі тільки починається.
Консолідація лояльності режимних структур
Важливими елементами процесів усередині режиму стали чистки й поступова трансформація старих режимних еліт. КВІР, специфічна державна структура Ісламської Республіки, була створена в травні 1979 року для «захисту революції», але із часом вона перетворилася з допоміжної інституції в найсильнішого політичного гравця в Ісламській Республіці, який контролює значну частину іранської економіки й може автономно впливати на іранську зовнішню політику в обхід президента чи, скажімо, міністра закордонних справ.
КВІР — це структура дуже неоднорідна, й експерти вже давно наголошують на дедалі більшій радикалізації «молодих» квірівців проти представників «старшого покоління». Водночас не варто й забувати про розбіжності всередині організації: скажімо, підрозділ Кудс, на чолі якого стояв ліквідований 2020 року Солеймані, — це, імовірно, ідеологічно найрадикалізованіша одиниця КВІРу.
2019 року Хаменеї оголосив про «Другу фазу ісламської революції», виклавши своє бачення, як зробити так, щоб радикальна доктрина Ісламської республіки й «революція» вижили після його смерті, та оголосив про потребу «ідеологічного оновлення». На думку політичних аналітиків, Касри Аарабі й Саїда Ґолькара, на практиці це означає зміцнення наступного покоління радикалів на ключових посадах у всіх структурах Ісламської Республіки через прямі призначення або «вибори». За словами аналітиків, з 2019 року прихильники абсолютизму Хаменеї були поступово призначені чи «обрані» в усі формальні впливові інституції ісламського режиму в Ірані.
Читайте також: Назустріч гіперінфляції. Як підсанкційний Іран наближається до економічної катастрофи
У травні 2023 року Хаменеї відправив у відставку Алі Шамхані — одного з топових іранських чиновників, якого багато хто вважав опорою іранського режиму. Шамхані очолив Раду національної безпеки 2013 року й працював над розширенням іранського впливу за кордоном, вважався ключовим гравцем у секторі безпеки. Наприклад, Шамхані представляв Тегеран на переговорах із Саудівською Аравією.
На думку політичного критика Рези Парчізаде, усунення Шамхані є частиною схеми, за якою Хаменеї проводить чистку серед членів «старої гвардії», яких він вважає недостатньо лояльними. Загальнопоширеним є твердження, що чиновники «старшого покоління» Ісламської Республіки, включно з багатьма генералами КВІРу, стали корумпованими й «утратили свій революційний запал». Тож, за логікою Хаменеї, ця «стара гвардія» не лише є піддатливою на обіцянки іноземних розвідок, а й перетворилася на непотрібний і небезпечний для режиму баласт. Алі Акбар Ахмадян, якого призначили замість Шамхані головою Вищої ради національної безпеки, — ревний прихильник ідеологічної лінії Хаменеї. Його призначення також свідчить, що Хаменеї дедалі більше покладається на сили безпеки, щоб зберегти контроль над усе непевнішою ситуацією в країні.
Що буде далі в питанні співпраці Тегерану з Москвою
Іран поставив Росії тисячі безпілотників після російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року, а іранські шахеди завдали чисельних руйнувань в українських містах. Дарма сподіватися, що смерть однієї людини, та ще й такої формальної фігури в іранській політиці як президент, матиме безпосереднє значення на військову підтримку Тегераном Росії. Ситуативне партнерство Росії та Ірану набагато тісніше пов’язане з поточною міжнародною ситуацією, ізоляцією і поганими відносинами Ірану із Заходом.
Проте не варто забувати, що партнерство Тегерану й Москви є результатом обставин. Як серед реформістів, так і серед консерваторів, останніми роками звучало багато критики щодо співпраці з Москвою, яка розпочалася задовго до повномасштабного російського вторгнення в Україну, а іноді (як-от у випадку з Ахмадінежадом) і до російської окупації Криму).
У XIX столітті Росія анексувала перські території на Кавказі й домінувала в північному Ірані до початку XX століття, виступаючи проти демократичного руху Ірану, підтримуючи деспотичного Мохаммада Алі Шаха й обстрілявши іранський парламент 1908 року.
Після російської революції 1917-го більшовицький режим фактично окупував північну іранську провінцію Гілян, уклавши союз із місцевим ватажком Мірзою Кучек-Ханом, який потім «звертався» до радянської влади з проханням «допомогти» утворити там Іранську Радянську Республіку у червні 1920 року. Москва тоді відмовилася від такого «проєкту». Під час окупації півночі Ірану в Другу світову війну Радянський Союз підтримував сепаратистські рухи в іранському Курдистані й Азербайджані. Після війни Сталін спочатку відмовився вивести війська з Ірану, попри протести британців та американців. Не варто забувати, що під час того, як відбувалась ісламська революція 1979 року, радянські війська перебували біля іранського кордону (натоді в радянському Азербайджані), імовірно, вважаючи, що новий ісламський режим не зможе взяти Іран під контроль, тож у Радянського Союзу буде нова можливість учергове частково чи повністю окупувати країну.
Радикальна частина квірівців, як-от уже загиблі Солеймані чи Амір-Абдоллахіян, дійсно підтримувала розширення відносин з Росією. У злитому інтерв’ю Могаммада Джавада Заріфа, колишнього «реформістського» міністра закордонних справ, він стверджував, що саме Солеймані навмисне працював з Росією, намагаючись саботувати угоду між Іраном і Заходом. Водночас серед режимного істеблішменту панує глибока недовіра до Росії, яку трактують як вимушеного союзника, але не друга. Ще в листопаді 2010 року тодішній президент Махмуд Ахмадінежад звинуватив Росію в тому, що вона «продала Іран Сполученим Штатам», скасувавши угоду щодо постачання ракет, — у вересні того року Медведєв скасував продаж Ірану ракет С-300.
Читайте також: Росія «розрахується» з Іраном літаками за дрони, якими атакує Україну
У січні 2022 року під час візиту Раїсі в Москву Сайєд Махмуд Садрі, колишній посол Ірану на Кубі, зазначив, що Іран «повинен пам’ятати про порушені російські обіцянки й чимало війн за останні два століття». Також у січні 2022 року, аятола Сайєд Хоссейн Мусаві Табрізі заявив, що «Росія не заслуговує довіри, а Іран був змушений підписувати довгострокові угоди з Китаєм і Росією через свою міжнародну ізоляцію».
Російська агресія проти України в лютому 2022-го показала, що всередині режиму існують сильні розбіжності в питанні ставлення до Росії. Тоді як Хаменеї очікувано звинуватив у війні Захід, а іранське міністерство закордонних справ обмежилося загальним закликом «врегулювати конфлікт», два колишні президенти Ірану засудили російське вторгнення в Україну.
Мохаммад Хатамі, президент у 1997–2005 роках, назвав утручання Росії «вторгненням іноземної держави на суверенну територію» і зазначив, що «незалежно від причин цієї сумної ситуації, те, що відбувається в Україні, є репресіями проти нації, яка показала, що вона хоче жити вільно й незалежно».
Інший колишній президент 2005–2013 років, Махмуд Ахмадінеджад, консерватор і надійна людина квірівців, який кілька днів тому заявив, що «думає балотуватися в президенти», похвалив «неперевершений опір» українців, назвав Путіна «автократом, який страждає на нарцисизм», і, звертаючись до «великої української нації» та «її президента Володимира Зеленського», додав: «Ваш почесний і неперевершений опір розкрив сатанинські підступи ворогів людства. Вірте, що велика нація Ірану підтримує вас, захоплюючись вашою героїчною наполегливістю».
У березні 2022 року Росія раптово додала нові вимоги до переговорів щодо іранської ядерної програми, чим викликала незадоволення Тегерану, який почав підозрювати Росію в намаганні саботувати порозуміння Ірану із Заходом. Хешматоллах Фалахатпішe, колишній член Комітету національної безпеки та закордонної політики іранського меджлісу, 2022-го заявляв, що Росія — це «зрадники, які шукають союзника у війні проти України», а 2023 року застеріг, що Росія прагне «відкрити другий фронт війни в Ірані».
Хассан Бехештіпур, консервативний коментатор, який часто з’являється в програмах режимного телебачення, розкритикував вторгнення Росії в Україну й офіційну позицію Ірану. «Чому ви захищаєте Росію? Звідки ви знаєте, що Росія одного дня не зробить те саме з Іраном?» — запитав він.
24 лютого 2022 року консервативний член меджлісу, Алі Мотахарі, відомий своїми ультраконсервативними поглядами на соціальні питання (наприклад, на права жінок чи питання хіджабу) написав у твіттері: «Щоб продемонструвати свою незалежність, Іран повинен засудити агресію Росії проти України. Наші радіо- і телебачення так передають новини, наче ми одна з російських колоній. Ми завжди повинні пам’ятати про окуповані Росією (іранську. — Ред.) Грузію, Азербайджан і Вірменію та радянську підтримку Саддама, коли він напав на Іран».
Сьогодні є малоймовірним те, що Іран відкрито перегляне свої відносини з Росією. Водночас Хаменеї прагне діалогу зі Штатами, щоб нейтралізувати ймовірне втручання в разі своєї смерті й уникнення спроб зміни режиму, особливо враховуючи те, що Іран побоюється обрання Трампа. Нещодавно країна підтвердила, що іранські урядовці провели непрямі переговори зі Штатами через оманських посередників, а новинний сайт Axios стверджує, що переговори стосувалися уникнення регіональної війни й роз’ясненні наслідків дій Ірану та його проксі в регіоні.