Друга річниця звільнення Бучі від російських окупантів. Візити офіційних осіб, меморіальні заходи. У пронизаному яскравим промінням верхньому храмі церкви Андрія Первозваного (та сама, біля якої під час окупації влаштували братську могилу) — концерт-реквієм. Одні приходять згадати полеглих і взагалі події лютого-березня 2022 року, послухати музику у виконанні Liatoshynskyi capella, помолитись, інші таких заходів уникають. Слухачка після концерту каже до приятельки:
— А Валька не пішла. Вона всю окупацію просиділа, у неї син тут загинув. Що їй слухать?
Поширена думка: місто лишили тоді напризволяще.
Люди приносять квіти до монумента-інсталяції — стіни табличок з іменами загиблих, а також до стендів у центрі міста, на яких — портрети, імена й короткі біографії тих, хто загинув, захищаючи Бучу, і бучанців, полеглих на інших фронтах російсько-української війни.
У такі дні багато розмов повертається до двадцять другого року. Часто — щоби посперечатися про деталі, дати, місця подій. Версій із часом стає дедалі більше, історикам буде непросто в них усіх розібратись.
Погляди теж по-особливому «примагнічуються». Прямо в цьому дворі мати мусила поховати свою вбиту дочку. А ось будинок, що його не встиг добудувати активіст і ветеран АТО. У лютому він пішов до самооборони, брав участь у знаменитому бою за Бучу 27 числа, воював в Ірпені й біля аеропорту Гостомеля, розвідував, а в березні загарбники взяли його в полон і стратили…
Але за два роки Буча стала не тільки символом воєнних злочинів росіян, не тільки символом трагедії, а й символом відродження. З пам’яттю про пережите і з тривогою про завтра місту вдалося повернутися до життя. Багато мешканців приїхало додому. Серйозних руйнувань у місті виявилося небагато (якщо порівняти, наприклад, з Ірпенем чи Бородянкою), і значну частину вже відновили. У звичних краєвидах психіка адаптується до нових реалій. Тож і поміж спогадів — не самі жахіття.
Я згадую, як уперше після звільнення зайшов до своєї квартири. За окупації в ній якийсь час жили російські військові. Щоб зігрітись у холодному березні 2022-го, вони позносили ковдри від сусідів, як і посуд, одяг та інші речі. Зрештою, частина окупантів спала під ковдрою… в кольорах американського прапора. Також у ліжку був сувенірний віночок, що дає широкий простір для фантазій про можливі форми розваг загарбників. Інші «визволителі» позалишали в постелі приземлені предмети: недогризену ковбасу й «салдез» — «салфетку дезинфицирующую». А в рукомийнику на добру згадку виростили невеличку грядку цибулі.
«Русский порядок» я прибирав з допомогою друзів кілька днів. Не всім так пощастило. Декому потрощили меблі, позалишали вибухівку, а то й мертві тіла.
Навесні двадцять другого на стінах і парканах вільної Бучі часто траплялися специфічні написи. «Розміновано. Цьом)))» — привіт від наших саперів. «Діти», «Дети», «Мирные жители» — спроба цивільних уберегтися від окупантських «активностей». Або цілий палімпсест: українські й російські написи перекривають один одного. Вгадується «Україна», «Россия вперед» і традиційна характеристика Путіна. У квартирі знайомих на стіні була нотатка з якимись координатами. Сьогодні цих «письмових свідчень» залишилося досить мало. Зате нещодавно хтось вдався до несподіваного акціонізму: на деяких парканах у центрі міста з’явилися новітні написи-стилізації «Живуть люди».
Люди і справді живуть. Експериментальним способом з’ясовано: життя триває і під час війни.
У розкішному Бучанському парку гуляють натовпи, лунає сміх, дзеленчать і гупають самокати — люди радіють весні.
Знаменитий потрощений відтинок Вокзальної вулиці відремонтовано. Триває відновлення, поволі фіналізують закинуті у двадцять другому недобудови. Діти йдуть до шкіл і садків та граються на майданчиках. І на платформі, очікуючи на електричку, жінка обурено кричить у телефон:
— Оце він не хоче робить через войну? Та войни вже два роки як нема!
Але до вокзалу під’їздить таксі з десятками дірок від куль (кожен сам може уявити, через що довелося проїхати цій машині). А після сигналу повітряної тривоги люди дістають смартфони й дивляться, чи не летить що-небудь у нашому напрямку.
