Деяких жінок історія пам’ятає лише як дружин котрогось із видатних діячів. Однак життя дружини Івана Світличного Леоніди варте окремої розповіді.
Льоля Терещенко, у шлюбі Світлична, народилася в Києві сто років тому, 2 квітня (за іншими даними — 2 січня) 1924 року. Її спогади про дитинство та юність дуже київські й цілком антирадянські. У них немає ані слова про піонерію, зате є згадки про двохсотлітню липу біля Щекавиці, українські пісні, які співали батьки, їхні розповіді про Магдалину Мазепу, крутянців і богданівців, розстріляних росіянами. На її очах більшовики руйнували київські церкви, гинули від голоду селяни, що приїхали до Києва шукати порятунку, назавжди зникали найкращі вчителі й батьки однокласників.
Здається, це типова доля непересічної жінки у XX столітті на цих кривавих землях. Це вибір без вибору. Постійним помешканням родини слугувала келія у Флорівському монастирі. Це не було унікальним досвідом: психологиня Світлана Ройз згадує свою бабусю, що жила в келії Печерської лаври, не маючи іншого прихистку.
Освіта давала змогу вижити. У 1940-му встигла вступити до будівельного інституту. Під час нацистської окупації, рятуючись від вивезення на примусові роботи до Німеччини, стала студенткою медичного, потім гідромеліоративного інститутів — єдиних закладів, що працювали за німців. Далі було переховування від облав у гробниці на Байковому цвинтарі.
«Визволителі» за перебування на окупованій території заборонили Леоніді вступати до аспірантури, але дозволили проєктувати київські мости, що вона й робила.
1953 рік для неї — не лише про смерть тирана, а й про знайомство з майбутнім чоловіком у бібліотеці Вернадського. Динаміка розвитку культури показує, що має минути десятиліття на осмислення та зміну парадигми. Після 1917-го «наші 20-ті» настали не одразу. Так само й шістдесятники активно заявили про себе не одразу: потрібно було десять років, щоби постала нова якість. А незабаром гайки вже почали закручувати.
Читайте також: «Весь український Київ насправді обертався довкола Івана Світличного»
Хрущівка Світличних на Уманській — «ластів’яче гніздо» — збирала друзів, книжки й аудіозаписи.
Про Світличних казали: «валіза речей і вантажівка книжок». А завдяки їхньому магнітофону збереглися живі голоси Василя Стуса, Василя Симоненка й інших поетів.
Незбагненно, як їм вдавалося чинити такий духовний спротив режиму після всіх перемелювань влади. Ганді казав, що найбільший ворог народу — інтелігенція, вихована в умовах колоніалізму. Однак український дисидентський рух продемонстрував подиву гідну опірність людей, народжених в СРСР, однак не радянських за способом мислення. Вони спрагло шукали своїх традицій і перекладали з інших літератур, називаючи це «пізнанням різних доріг до істини».
Читайте також: Художниця Алла Горська — втілення українського спротиву
Молодшу сестру Івана Світличного Надію кадебісти заарештували разом з її дворічним сином Яремою. Тоді Льоля була готова почати голодувати просто на сходах будівлі на Володимирській, вимагаючи припинити кіднепінг.
Леоніда Світлична (в окулярах), Іван Світличний і його сестра Надія
Сценарії були різні. Марта Дзюба наполягала, що Івана Світличного треба визволяти з-під арешту будь-яким коштом. Обидві мали приклад Зиновії Франко, яку режим зламав і змусив свідчити проти дисидентів.
Леоніда сказала: нехай уже краще термін, бо жити на волі з ганьбою наклепу на своїх Іван не зможе.
Вона, мостобудівельниця, утримувала родину, коли чоловіка-літературознавця звільняли з роботи за дисидентську діяльність. Як могла підтримувала родини політв’язнів. Поїхала до Гірського Алтаю, де чоловік відбував заслання. Він, що важив не більш як 70 кілограмів, в ув’язненні долучався до голодування разом з іншими дисидентами й схуд до 46 кілограмів. Як наслідок — інсульт і параліч. Це вже 1981 рік, за чотири роки Захід повірить у перебудову, а в Пермській області вб’ють Василя Стуса. Попереду — 11 років щоденного догляду недієздатного, але коханого чоловіка.
Леоніда Світлична ще встигла побачити незалежність, видати твори чоловіка і впорядкувати спогади.
Іван Світличний написав у віршах своїй дружині:
Ти всім, чим лиш могла, була мені:
Була Великоднем і буднем,
Гарантом «будем-перебудем»,
Була росинкою на камені
І каменем — твердим корундом.