Усім вітання!
Тримайте ще один «нічний телеграфічний» звіт.
Зверніть увагу: я фактично написав його в останні хвилини 24 лютого, але запощу в перші хвилини 25-го. Тому даруйте вже, якщо моя писанина видасться вам трохи плутаною…
Про збитий увечері 23.02 літак А-50. Я довіряю українським джерелам, які стверджують, що з цим упорався зенітно-ракетний комплекс С-200 («SA-5 Gammon» за кодифікацією ASCC/NATO). І на те є кілька вагомих причин.
Головні:
- А-50 було збито на відстані більш ніж 220 кілометрів від найближчої контрольованої Україною ділянки фронту, а ракети V-880 ЗРК С-200/SА-5 мають дальність польоту 250-300 кілометрів.
- Україна використовувала ЗРК С-200/SА-5 іще років 15 тому. Вочевидь, українськими фахівцями було здійснено якісь оновлення.
- Крім того, років 20 тому модернізовані ЗРК С-200/SA-5 мали на озброєнні ракети С-200VE до С-200C. Не здивуюся, якщо виявиться, що снаряди, які збили літак А-50, походили з Польщі.
Дві ракети V-880 системи С-200.
- Історії росіян про «самостріл» — звичні брехні. Не забуваймо, що для російських збройних сил «некомпетентність = та все норм», але «слабкість = капець проблема». Так, для нас, західняків, це «божевілля», але там — «звична справа». Тобто росіяни радше скажуть «ми самі його збили», ніж «його збили українці».
- Те ж саме і з російською версією, що А-50 «збив якийсь невідомий літак ракетами AIM-120C з дальності 177 кілометрів». Це пояснення з тієї ж опери, що й «наш Су-24 збив турецький F-16, який підкрався і випустив AIM-9 Sidewinder з відстані 4 кілометрів», «вдарив нам у спину, коли ми боролися з джихадистами» — колись, іще в листопаді 2015 року, росіяни теж вішали всім таке на вуха.
- Так, є відео, на яких видно, як російські ППО відкривають вогонь і ракети летять «у напрямку» А-50, але…. ох-ох… далі йдуть пояснення з надто багатьма «технічними деталями», і більшість людей їх не читає (так само, як здебільшого припиняють читати мої книги на третій сторінці, «тому що надто багато технічних деталей»). Але факт є факт: війни — це суцільні технічні деталі.
Вдумайтесь: ракети V-880 мають довжину близько 11 метрів і вагу 7000 кг на старті. Вони великі. Їхня ефективна площа розсіювання прирівнюється до літаків у класі між L-39 або МіГ-15 і МіГ-21. Це означає, що ракети V.880 міг виявити не тільки радар А-50 (а ракет було щонайменше дві, можливо, більше), а й радари російської системи ППО. А-50 розвернувся на південь, випустив дипольні відбивачі й сигнальні ракети, майже напевно розгорнув бортові засоби радіоелектронної протидії. Російські ЗРК також відкрили вогонь по V.880. Нічого особливого. Вони просто не поцілили в українські ракети з С-200, які летіли зі швидкістю близько 4-х Махів — і збили А-50.
Підсумок: доки не буде детального звіту про це збиття, для мене тут «усе ясно».
На полях боїв…
Загалом схоже, що росіяни вдаються до «нової тактики». Полягає вона в тому, що на БМП або БМД садять купу солдатів («штурмову групу» з 100-150-200 солдатів розміщують на 8-12 БМП), а потім на повній швидкості женуть на українські позиції, незважаючи на втрати. Дорогою на ці БМП та/або БМД пікірують українські БПЛА, вони підриваються на мінах, іноді нищаться артилерійськими чи мінометними снарядами, але просто їдуть далі. А оскільки українцям критично бракує артилерійських боєприпасів, у більшості випадків ЗСУ потрібно багато часу, щоб знищити першу групу, аж тут уже зʼявляється друга… Українці називають це «банзай-атаками», за аналогією до «атак смертників» японської піхоти на позиції США під час Другої світової війни (наприклад, на острові Гуадалканал, а також на Маріанських островах і на Окінаві).
Одна «банзай-атака» 11-тої бригади ВДВ привела росіян до Іванівського, що на захід від Бахмута. Бої там тривають досі, переважно тому, що 5-тій штурмовій бригаді не вистачає артилерійських боєприпасів для знищення наступних штурмових груп. Тож хай би скільки росіян вони не… приголубили… в Іванівському, завжди знайдеться ще одна група, що напиратиме зі сходу.
Це скріншот із відео, яке, припускаю, було знято на східній околиці Іванівського. На ньому видно, як українська БМП-2 наближається до російських позицій у зруйнованих будинках далеко за межами видимості, а потім обстрілює їх з автоматичної гармати.
Ще одну таку атаку росіяни здійснили 22 лютого на позиції 3-тьої штурмової у Ласточкиному. 3-тя штурмова встояла: росіянам не вдалося закріпитися.
Але тут із півночі село обійшла інша російська штурмова група, яка майже перекрила дорогу на захід. Результат: 3-тя штурмова була змушена відступити з Ласточкиного, це сталося в ніч із 23 на 24 лютого.
Нарешті, ще одну таку атаку росіяни здійснили на Роботине, також 23 лютого. У результаті кілька вцілілих БМП-3 підʼїхали до дороги на західній околиці села, потім повернули праворуч і почали стріляти на всі боки — і завдяки цьому зняли досить видовищні відоси. Ось кадр з одного з них, на якому видно дві згадані БМП:
Потім росіяни заявили, що «Роботине взято». Насправді ж усіх «самогубців»… «погладили по голівці» (чи краще написати «у голівку»…?), так само БМП, що їх відправили за вцілілими, як видно з цього кадру (його мені люб’язно надав БПЛА-підрозділ «Група Роніна» з 65-тої мехбригади ЗСУ):
..але «українські захисники пережили кілька напружених годин».
Опубліковано 25 лютого близько 01:30 ночі за Києвом
Переклад: Антоніна Ящук ₴
Редакція: Ростислав Семків
Оригінал