Напередодні мій приятель із Німеччини надіслав привітання з нагоди Різдва, почавши листа з того, що «завтра ви святкуєте Різдво, хоч я розумію, що настрій у вас не святковий».
Я здивувалася його необізнаності. Він пильно стежить за подіями в Україні, у 2018-му проїхав від Києва до західного кордону автостопом, не знаючи української, і приїздив до Львова минулого року, вже почавши її вивчати. Він мешкає в університетському місті Тюбінґені, але замислюється над тим, щоб переїхати до Литви, бо не поділяє думок своїх співгромадян, зокрема в питанні активнішої допомоги Україні.
Ми радіємо зміні календаря як можливості «святкувати разом із цивілізованим світом» — чи не вчувається в цьому формулюванні певна меншовартість? Тим часом навіть друзі України не знають про синхронізацію наших свят.
Я відповіла, що Різдво ми вже зустріли — дехто й не вперше — 25 грудня. І що ми дійсно не маємо святкового настрою. Але Різдво для нас — особливе.
Різдво для нас — це культурна дипломатія УНР, коли капела Олександра Кошиця зі «Щедриком» Миколи Леонтовича намагалася здобути прихильників України на Заході, коли забракло набоїв і солдатів, аби захистити державу від більшовиків. Сьогодні ми теж ладні співати на всі голоси, аби лише нас почули.
Різдво для нас — це упівські листівки, де вояки тримають колядницьку зірку з тризубом, а князь, гетьман і повстанець схиляються перед Богородицею з немовлям. Це «Сумний Святий вечір в сорок шостім році». Це колядка «Чи дома, дома, молодий Іванко» — віншування родині, де є солдат. Це відірваність від рідних навіть під час найродиннішого свята.
Різдво для нас — це арештована коляда 1972-го — масовий погром українських дисидентів, репресії і залякування їхніх родичів. Спершу заарештували 19-х учасників вертепного дійства у Львові, а потім — іще близько сотні. «Щопта» ставала дедалі меншою. Однак, за гаслом повстанців, «не все так буде»: уже в січні 1991 року, на День злуки, над Україною залунала «Нова радість стала».
Різдво для нас — це вікно в бароко й давніші часи. «Бог Предвічний народився», «Небо і земля нині торжествують», «Шедше тріє царі» та безліч інших колядок з’явилися саме тоді. А чимало колядницьких мотивів відсилають до дохристиянських часів, коли світове дерево виростає просто на подвір’ї в пана-господаря.
Шопка на Майдані у 2014 році. Фото авторки
Різдво — це те, що робить нас нами, ця традиція — джерело нашої сили, коли вранці 2 січня, незабаром після масованої ракетної атаки, бачиш у київському метро щедрувальників із козою, які виявляються спудеями Києво-Могилянської академії, як у давнину.
Щедрувальники в київському метро, 2 січня 2024 року. Джерело: фейсбук