Однією з підставових контраверсій існування є парадокс бажання. Він полягає в тому, що природне єство цілеспрямовано спонукає людину задовольнятися, проте культурна регуляція часто-густо не дає цьому здійснитися. Зауважуймо, що наведена обставина чимдуж увиразнюється в царині сексуальності, бо використання статевих органів і досягання високого рівня збудженості дає шанс отримати втіху. Не секрет, що як істоти біологічні люди коряться чуттєвості, утім як носії культури вряди-годи наштовхуються на суттєві перепони. Певна річ, у тваринному світі сексуальна дія теж є зумовленою, проте не нормованою. Водночас і людські культурні межі жорстко не кодифікуються, бо варіюються залежно від епохи чи суспільної візії.
Та в якій ситуації людина видаватиметься приреченою на занепад і повну деградацію: сповна відповідаючи тілесному покликові чи, навпаки, його несамовито притлумлюючи?
Чи достатньо їй однієї дітородної функції, чи, може, дозволено втішатися ще чимось, а якщо так, то наскільки? Чи вільно переривати коїтус і вагітність або ж їм обом варто запобігати?
Виявляється, усе вмить ускладниться, щойно порушити питання про те, хто з ким і в який спосіб має право займатися сексом, якими його типами, зі скількома партнер(к)ами, кому з них випадає посідати активну чи то пасивну роль і таке інше. Проте вирішальне значення в пригніченні сексуального потягу нерідко відіграє зовнішня принука й незборима жага контролювати. Одвіку саме в релігійному обмеженні на секс і його регламентації звучала теза про порятунок і піднесення кожної зіпсованої натури до божества. Інакше кажучи, апелюючи до авторитетів і сакральних текстів, речники віровчень як найдавніших форм культури силкувалися визначати все життя людини та її призначення. Утім, як показує норвезький релігієзнавець Даґ Ойстайн Ендшу в розвідці «Секс і релігія», різні духовні системи не завжди виявляли схоже й постійне ставлення до цієї практики.
Власне давньогрецька релігія зазвичай асоціюється з розвоєм хтивості, бо ж і сластолюбні мешканці Олімпу підохочували до неї. Наприклад, боги чоловічої статі запалювались однаково до молодиків і дівчат. А в одному з міфів Афродіта немало ремствує через затяту асексуальність красеня-юнака Іполіта, який анітрохи не хотів їй догоджати, що врешті призвело до його загибелі. Попри те, що грецькі жриці мусили стримуватися, така вимога не поширювалася на решту посполитих. Одначе займатися сексом у храмі було невільно. Тобто певні лімітування таки впроваджувалися навіть у найрозкутіших релігіях.
А от згідно з християнством, облудна хіть започатковує первородний гріх. Осуду підлягає, либонь, і плотолюбний погляд, а утримання від збудження навпаки торує шлях до спокути. Далебі, під огуду потрапляли: автоеротика, дошлюбні стосунки, контрацепція, завелика кількість або переривання статевого акту, розлучення, содомія тощо. Хоч історичний досвід свідчить про таке: що вищого світського чи духовного владного рангу досягала людина, то поблажливішими до неї були вимоги. Зрештою, вважалося, що досконалішими є ті, хто повік не знатиме сексу, та коли вже погамувати похоті несила, то ліпше займатися ним у гетеросексуальному шлюбі, щоб уникнути блуду. Утім, якщо злягання точно неминуче, воно має завершитися заплідненням і пологами. Потому релігійні табу спроквола переходили в соціальні, а з ними й спроби створювати перепони для статевого життя чи карати за непослух.
У мусульманстві так само негоже дивитися на звабливе чи торкатися його, ба навіть казати про нього, водночас пожадання не каралися. Тим часом у буддизмі не схвалювалися бодай і самі бажання, позаяк вели до страждання, а злягання ніяк не сприяло розірванню кола переродження. Можна подумати, що релігії взагалі виступали проти сексу. Хай як дивно, проте це водночас і так, і ні. Підхожої заборони майже не побачимо в юдаїзмі, ісламі, синтоїзмі, де секс є мало не обов’язком, а диверсифікація сексуального зв’язку хоч і не визнається офіційно, проте толерується більше, особливо із часом. От, скажімо, вибірковість щодо целібату для ченців спостерігається навіть у ригористичному буддизмі й у християнстві східного обряду, хоча були й папи, що мали дітей, але не відкрито. В індуїзмі безшлюбність узагалі не віталася, бо нащадків оцінювали як небесну винагороду. Та чимало релігій геть не визнають перелюбу. І не ставляться однозначно позитивно до одностатевого зв’язку, віддаючи перевагу традиційній сім’ї.
Неймовірно, та, поки писалися ці рядки, Ватикан ухвалив дозвіл благословляти одностатеві пари.
Хоча деякі країни Сходу ще раніше перейняли згадану жорстку соціальну норму від Заходу, попри релігійні уявлення, а мусульмани не приймають гомоеротизму, бо його часом асоціюють з вестернізацією.
Отже, відомі відхилення від нормативності найчастіше засвідчували намагання людини не сповідувати сліпої покори, не вдовольнятися віковічними істинами, а самостійно перейматися власною долею. Звісно, керуючись доказовим знанням, але не полишаючи водночас релігії та поважаючи вибір іншого. Нехай їй і доводилося часом істотно ризикувати, це не скасовувало намагання невпинно провадити переоцінку цінностей. Ця ситуація нагадує просування абсолютно незвіданою місциною, такою собі трясовиною, де можна вийти на твердь або зав’язнути не на жарт. Людині годі нарікати на природні кондиції як недоладні, хибні чи викривлені. Вона творить культуру заради доповнення прогалин, які спостерігає в природі. Так або так її втручання іноді несуть свідому чи ні, але загрозу світові. Вона деколи спокушає долю, аби лиш не перетворити життя на суцільну муку, та насолода необхідна їй не як допінг, а нова творча сила. Позаяк інакше втіха притьмом обернеться неприємністю. Стани радості передбачають спочивання від їхнього інтенсивного переживання, так само як і деякі виразні пахощі потребують оновлення здатності їх сприймати. Тож і для задоволення потрібні простір та час, у межах яких воно ставатиме силою, а не поневоленням.