В Україні суттєво розширили права національних меншин. Відповідний законопроєкт (№ 10288-1) парламент ухвалив 8 грудня. «За» проголосували 317 народних депутатів.
Закон важливий для євроінтеграції. Він входить до пакета документів, які юридично відкривають Україні шлях до Євросоюзу. Зокрема, 14–15 грудня запланований початок перемовин про членство України в ЄС. До цього часу необхідно було ухвалити низку законопроєктів: про права нацменшин, збільшення штату Національного антикорупційного бюро, додаткові повноваження Нацагентства з питань запобігання корупції щодо перевірки майна й закон про лобізм. Що Верховна Рада й зробила впродовж минулого тижня.
Звісно, на перший погляд здається, що новини обнадійливі. Насправді ж ми була за крок від прихованої масштабної русифікації. Ризики є й досі.
У чому була небезпека?
Закон про права національних меншин ухвалили ще в грудні 2022-го. Після того як Венеційська комісія оцінила його, виявилося, що він потребує уточнень. Уже у вересні цьогоріч Рада частково внесла відповідні виправлення. Однак у жовтні в нових висновках Венеційської комісії ішлося, що Україна виконала не всі рекомендації. Зрештою 24 листопада Кабмін передав до Верховної Ради новий законопроєкт (№ 10288) — до нацменшин в Україні пропонував зарахувати росіян.
Ризики такого рішення для української мови очевидні: за 5 років після завершення війни (перехідний період, про який ідеться в законопроєкті № 10288. — Ред.) частка російської в усіх сферах життя в Україні зросла б у рази.
Нариклад, наразі квоти на державну мову на телебаченні сягають 90 %, у законопроєкті йшлося про їхнє зменшення до 30 %. До того ж після ухвалення цього документа російською абсолютно законно можна було би проводити навчальні семінари, конференції, саміти — у принципі будь-які публічні заходи.
Це ж стосувалося б і художньо-розважальних подій. Афіші й оголошення дублювалися б російською, зріс би асортимент книжок цією мовою.
«Окремі його положення (законопроєкту № 10288 .— Ред.) значно погіршать функціонування української мови в деяких сферах суспільного життя на території України, — офіційно прокоментував документ уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь. — Будуть знівельовані норми щодо обов’язкової частки книжок державною мовою для видавців і книгорозповсюджувачів. Суттєво знизиться наявність державної мови на телебаченні й радіо через поширення преференцій на всі без винятку мови національних меншин. Окрім того, запропоноване відтермінування дії таких положень для російської мови на 5 років після скасування військового стану не є адекватним запобіжником від російщення».
Суперечливий законопроєкт на голосування намагалися просунути поспіхом — без експертного аналізу чи громадського обговорення. Наприклад, за звичною практикою документ не надіслали на погодження Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні. Таке враження, що законопроєкт про права нацменшин — троянський кінь. За словами Ірини Мариненко, кандидатки філологічних наук, достатньо було би двох-трьох тижнів, щоб фахівці ознайомилися з текстом законопроєкту й висловили свої «за» та «проти».
Відсутність відкритого обговорення насторожує. Це свідчить про намагання певних представників влади протягнути положення, які суперечать державним і національним інтересам країни.
«Насправді законопроєкт багато в чому перегукувався із сумнозвісним законом Ківалова — Колесніченка. В останньому під маркою захисту самобутності нацменшин за часів Януковича протягували рішення на користь русифікації, — пояснює вона. — Навіть деякі представники владної партії, той же Микита Потураєв — голова комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики, у кількох інтерв’ю погоджувався, що ризики русифікації таки існують. Без змін й уточнень, які напередодні внесли в законопроєкт про права нацменшин, ми б перетворилися на державу суцільних нацменшин. Фактично нацменшиною в Україні стали б самі українці».
Переваги нового законопроєкту
Неоднозначний законопроєкт викликав палкі обговорення в суспільстві. Це вилилося в громадську кампанію — #євроінтеграція_без_русифікації. З таким хештегом усі небайдужі в соціальних мережах висловлювали застереження про цей документ. Наголошували на відвертих маніпуляціях темою мов національних меншин.
Свої висновки й пропозиції доопрацювати проєкт закону подав до Верховної Ради уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь. За його словами, деякі норми суперечать рішенню Конституційного Суду України про відповідність Конституції Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
В оновленому законопроєкті про права нацменшин № 10288-1 широко представлені різні фракції: і провладні, і опозиції. Співавторами ухваленого закону стали 37 нардепів, серед яких депутат Володимир В’ятрович.
«Шкода, що спільна робота почалася після того, як розроблений без належної взаємодії з парламентом і суспільством урядовий проєкт був поспішно зареєстрований і викликав закономірне обурення, — заявив депутат під час виступу у Верховній Раді напередодні ухвалення закону. — Разом з колегами вдалося напрацювати альтернативний законопроєкт і погодити його текст консенсусом представників усіх фракцій, уряду й громадських організацій, що брали участь у цій роботі. Ми вичистили з нього всі норми, які відкривали шлюзи русифікації».
Найголовніше, що з тексту законопроєкту забрали положення про російську як мову нацменшин в Україні. Тож нововведення про права нацменшин аж ніяк не стосуватимуться росіян. Ні через рік, ні через п’ять після закінчення війни, а безстроково. На цьому наголосили депутати під час ухвалення закону.
Окрім того, за новими правилами, населеним пунктом, де проживають нацменшини, визначатимуть місто чи село тільки те, де кількість їхніх представників становитиме не менше ніж 10 %.
«Не можу сказати, що зовсім уникаємо моменту русифікації. Але значно зменшуємо ризики цього в усіх сферах життя українців, — уважає мовознавиця Ірина Мариненко. — Майже весь закон пронизаний тезою, що мовами нацменшин визначають лише ті, які є офіційними мовами Євросоюзу. Російська не є мовою ЄС у жодній країні».
Виникає запитання: чи є в Україні «нацменшина росіян»? Науковці, громадські активісти й політики одностайні у відповіді. Росіяни — це мовно неадаптовані українці. Юридично в Україні вони не є нацменшиною. Тим паче під час великої війни мова країни-агресора не може бути привілейованою в Україні.
«Якщо порівнювати права української мови в Румунії та румунської в Україні, то натрапляємо на те, що українців у Румунії багато, але вони розпорошені по всій країні. Створювати одну школу нераціонально. Ніхто не возитиме дітей на навчання до Бухареста за 200 кілометрів. Насправді ж ховаємося за цією ширмою. У результаті виходить, що можливості та й потреби створювати українські школи в Румунії немає. Водночас в Україні румунські школи функціонують, адже існує локальне проживання етнічних румунів. Те саме стосується й російської мови в Україні. У нас немає компактного проживання росіян. Тож потреби в російських школах в Україні однозначно немає», — пояснює Ірина Мариненко.
За її словами, українська мова потерпала й досі потерпає від засилля російських кальок. Говорячи суржиком раніше, народ уважав, що спілкується російською. Тепер гадає, що розмовляє українською. Недалеко й ходити. Скажімо, у преамбулі ухваленого закону про нацменшини натрапляємо на слово «приналежні», а не «належні», як має бути. Далі бачимо «складові». Будь-яке звернення до пошуковика підтвердить, що має бути «складник» або «складова частина». Дивує, що закон, який стосується мови, не дали вичитати компетентному філологові.
Кому найбільше вигідний ухвалений закон
Насамперед Угорщині. Уже не перший рік уряд Віктора Орбана підкреслює, що права етнічних угорців на Закарпатті обмежені.
До того ж претензії до законів про права нацменшин в Україні висували Румунія, Польща, Болгарія, Греція, Молдова. Але після ухвалення відповідного законодавства Румунія заявила про повну підтримку відкриття перемовин про членство України в ЄС.
Водночас залишаються ризики з боку угорського уряду. Він один з тих, що блокує будь-які рішення Європарламенту на користь України.
«Говорити про те, що в нас є чи були якісь утиски нацменшин, не зовсім коректно. На практичному рівні в Україні досить поважно ставляться до всіх нацменшин. Згадаймо, що на Закарпатті багато етнічних угорців українською володіє на низькому рівні. Це, звісно ж, задовольняє Віктора Орбана, який постійно розповідає, що Україна обмежує права етнічних угорців. Те, що робить угорська влада, однозначно йде на догоду російському кураторові», — уважає Ірина Мариненко.
Утім, навіть з оновленим законом про права нацменшин, де ризики русифікації здаються нівельованими, розуміємо, що використання української в Україні звужується. Зокрема, телеканали й радіостанції на бажання можуть знижувати обов’язкову частку української мови в етері до 30 % на користь мов нацменшин. Так, російської реклами в Україні не буде, але на місцевих телеканалах може бути реклама мовами ЄС. Учні й студенти приватних університетів зможуть більшу частину курсів слухати мовами ЄС. Щоправда, за рішенням закладів освіти частка української може зростати.
Пригадую випадок з університетських років, коли однокурсниця з нині вже окупованої Луганщини пояснювала, які дівчата подобаються хлопцям. Радила в побуті менше говорити українською, а переходити на російську. Мовляв, це сучасний «язик», а українська — мова «дєрєвні» та й звучить смішно. Дев’ятий рік триває війна, одногрупниця вже змінила свої погляди, але навіть під час повномасштабної вторгнення відбуваються спроби русифікації.